Сивий Капітан
Шрифт:
Головний інспектор почув біля себе здавлений вигук водія:
— Намацає!.. Намацає!..
Не повертаючись, головний інспектор міцним коротким ударом кулака в обличчя примусив водія замовкнути. Не вистачало тільки, щоб на "Люцифері" почули цей вигук!
Тим часом промінь почав посуватися далі й далі, промацуючи темряву. І ось в його яскравій, аж сліпучій світловій плямі показалися округлі риси одного з застиглих військових броньовиків. Довгі стволи спарених скорострільних гармат нерухомо стирчали з його передньої частини, все ще скеровані туди, де раніше стояв «Люцифер». Промінь мов здригнувся і спинився…
І в ту ж, здавалося, мить на темному корпусі «Люцифера»
Промінь прожектора вже одірвався від клубів жовтого диму і довгих язиків полум’я, що вкривали місце, де хвилину тому стояв потужний військовий броньовик з його командою. Тепер промінь повільно, але впевнено посувався далі ліворуч, наче свідомо намацуючи те, що ховалося в темряві.
— Та що ж, невже вони бачать у цьому мороці? — знов так само беззвучно прошепотів головний інспектор. — Адже саме там стоїть дальший броньовик… і вони шукають його…
Так, безжалісне світло прожектора вихопило з густої темряви другий броньовик, такий самий безпорадний і нерухомий, як і перший. А через кілька секунд і тут звивалися вогняні змії палаючого бензину, розлітався на шматки важкий панцир і здригалося повітря від вибухів снарядів…
Безшумно, мов тінь, линув «Люцифер» далі. Ще мить — і він зник з вузького поля зору, яке відкривалося перед очима головного інспектора крізь оглядову щілину його броньовика. І навколо стало б зовсім темно, коли б там, де недавно ховалися в високих кущах броньовані військові автомобілі, не палав неспокійним, мінливим вогнем розлитий бензин. І було б зовсім тихо, коли б поруч з головним інспектором не чути важкого, уривчастого дихання водія, який уже опам’ятався після удару, що на час позбавив його свідомості. Та ще нестримно тремтіли руки в самого головного інспектора і дрібно-дрібно цокотіли зуби…
А за кілька хвилин пролунали нові вибухи, і нові спалахи запалили один за одним жовтими загравами темне небо над лісом, який, за задумом міністра внутрішніх справ, мав стати могилою «Люцифера». То Сивий Капітан безжалісно винищував інші броньовики, позбавлені захисту, безпорадні і нерухомі…
Саме тоді головний інспектор, не пам’ятаючи себе від страху, обережно відчинив важкі двері броньовика і вислизнув з нього. Слідом за ним видряпався й водій, з розбитим до крові обличчям. Обидва вони довго бігли серед кущів, налітаючи наосліп на стовбури дерев, падали, підіймалися і знов бігли геть з жахливого лісу, геть від «Люцифера», бігли, доки ще несли їх ноги, забувши про все на світі, крім одного: втекти, втекти якомога далі, сховатися, не бачити і не чути-нічого…
І тільки ранком, коли головний інспектор добрався, обідраний і залитий кров’ю, до найближчого поліцейського поста, він недоладно, уривчасто розповів про те, що відбулося вночі на його очах, про загибель панцерників, про всю велику операцію, яка закінчилася цілковитим провалом. Тільки з рапорту цього чоловіка, який випадково врятувався і уникнув неминучої
Розділ вісімнадцятий
1. ХАЙ ВАЛЕНТО ЗРОЗУМІЄ ВСЕ!
Нічні події не пройшли безслідно і для "Люцифера".
Але перед тим, як говорити про це, слід було б задуматися, яким чином Сивий Капітан при всій його проникливості й запобігливості припустився такої разючої помилки, такої неприпустимої недбайливості? Адже, спинивши «Люцифер» у лісі, бодай і глухому, бодай і безлюдному, збоку від проїжджих шляхів, де за десятки кілометрів не було ніяких населених пунктів, він захопився промовою до населення і не вжив заходів від раптового нападу. На верхній палубі «Люцифера» цього разу не чергував вартовий спостерігач, що раніше було обов’язковим під час кожної зупинки десь у глибині країни. Навіть найвипробуванішу електромагнітну завісу, яка охороняла б машину від куль і спиняла дію моторів ворогів, не було включено. Чим пояснити все це?
Невже хитромудрий павук, генерал Альдумеро да Хураніто мав рацію, розраховуючи на те, що успіхи, здобуті в попередніх сутичках з поліцією і військовими частинами, присплять пильність Ернана Раміро, позбавлять його звичайної обережності і полегшать полювання на нього? Адже треба визнати, що цієї ночі лише щастя врятувало «Люцифер» від загибелі і знищення. Досить було одному тільки розривному снарядові з броньовиків влучити, і він учинив би такі пошкодження всередині машини, що після того її можна було б безборонно знищити вкінець. Одна лише обставина врятувала цього разу «Люцифер» і самого Ернана Раміро: це те, що навколо автомобіля був густий ліс, а головний інспектор, що керував карною операцією, не наважився підійти ближче. Замість того, щоб завдати непоправної шкоди автомобілю і вивести його одразу з ладу, снаряди влучали в дерева. Затримка дала змогу Сивому Капітанові включити електромагнітну завісу, спинити двигуни броньовиків і знешкодити гармати. Бо інакше…
А втім, як ми вже сказали, ця сутичка все ж таки не пройшла для «Люцифера» безслідно.
Кілька осколків розривних снарядів, що вибухали, влучивши в ближчі дерева, пошкодили оболонку корпусу машини. Ті пошкодження, не дуже значні, бо суто зовнішні, досвідчені майстри з команди полагодили ще до ранку.
Але один осколок пробив заслінку ілюмінатора і самий ілюмінатор кабіни керування і поранив руку Ернана Раміро.
Бризнула кров. Не втрачаючи присутності духу, Сивий Капітан здоровою рукою включив електромагнітну завісу, подав команді тривожний сигнал. Валенто Клаудо, що вбіг до кабіни на виклик Капітана, одразу ж прийняв керування «Люцифером». Ернан Раміро мовчки, люто зціпивши зуби, перев’язав поранену руку і став біля пульта керування, відсторонивши Валенто Клаудо. І так само мовчки, холоднокровно і безжально розстріляв виявлені військові панцерники своїми страшними електричними снарядами.
А тоді Капітан знов передав керування «Люцифером» Валенто Клаудо і пішов до своєї каюти. В дверях він промовив холодно, крізь зуби:
— Так буде і далі. Якщо і цього їм мало, якщо й тепер вони не зважать на мої вимоги і не підкоряться, я ще ясніше доведу їм, що таке справжня могутність!
Крізь відчинені двері своєї каюти Олесь почув ці слова. І ще він помітив, як Ернан Раміро, проходячи коридором, трохи повернув голову і невидющими очима поглянув у його бік. У юнака раптом виникло рішення, хоч від цього і закалатало враз шаленими ударами серце: