Сліди на тротуарі
Шрифт:
Тільки аж у Києві згадує пораду Михайла Івановича. Усміхається загадково. Хлопцям він скаже, що сам придумав таке. Ось коли, справді, можна буде переключитися на машини з колясками!
Минає кілька днів, і він знову в дорозі…
З Києва таксі, в якому за пасажира Олег, виходить надвечір. Метрів за п'ятсот від нього — мотоцикліст. Швидкість у «Победы» досягає тепер вісімдесяти кілометрів, та інтервал між ними не збільшується. Молодець Левко! Ось попереду заблискотіли вогні контрольного пункту. Таксі стишує хід. У світлі
— Погасіть фари!
Та шофер не чує чи робить вигляд, що не чує. Засліплена фарами «Победы», людина у формі не встигає дати сигнал мотоциклістові і вже бачить тільки його спину…
— Ну й зірвиголови їздять! Бачили, як прошумів, ніби реактивний.
Перевірено документи у шофера таксі — і вони їдуть далі.
Олег дружньо плеще шофера по плечу.
— Маєш четвертну на чай. Заробив чесно…
Шофер, звичайно, не знає, що фарами прикрив злодія, йому розповіли вигадану історію: придбали мотоцикл, а прав поки що нема. От, мовляв, і доводиться викручуватися…
На околиці Житомира Левко зустрічає в умовленому місці Олега.
Далі вони рушають разом. Олег похитується в колясці, придивляється до знайомого шляху. Дорога тут важка, швидкість невелика. В кількох місцях доводиться підштовхувати машину, яка в глибокій колії «сідає» на черево.
Темно в хатах. Спить село. І на подвір'ї Михайла Івановича теж ні вогника.
— А як ми звідси виберемося? — озивається Левко. — Хіба таксі з Києва викличемо? — жартує він.
Михайло Іванович просить хлопців закотити мотоцикл у сарай і сам їм допомагає. Потім зачиняє двері. Спалахує електричний ліхтарик…
— Подобається? — запитує Олег.
— Конструкція, самі знаєте, застаріла. Новий випуск куди кращий. А за цей… навіть не знаю. Дві мало, а три багато.
Олег не повірив. Огризнувся без гніву.
— Ми й самі жартувати вміємо. Відраховуй п'ять кусків, Михайле Івановичу.
— П'ять?!
— Ні копійки менше, — твердо говорить Олег.
Михайло Іванович гасить ліхтарик. Його голос чується вже від дверей. Він може і не брати мотоцикл, якщо їм не вигідно. Але більше трьох тисяч не дасть.
«Гад! — шепоче Левко. — Ми рискуємо, а він…» Ніч. Холодний вітер залітає з шляху на подвір'я. Троє стоять, мов німі.
— Беріть три. Я добре даю. Самому збиток буде. Покупець тепер хитрий…
Левко хотів послати його під три чорти, але Олег випереджає Левка.
— Чотири… Давай чотири. Нам у піжмурки не можна гратися, Михайле Івановичу. З колясками і дістати трудніше і пригнати…
Торг триває і в хаті. Нарешті погодились на три з половиною.
Олег підраховує. На дорогу майже тисячу витратили, потім бензин… Що ж їм лишається? А ще ж і третій у Києві жде своєї частки.
— Ми міліцію одурили, а цей… нас.
У
Потерпілим показали фотографію затриманого у свій час Левка.
— Він! Точно він, — підтвердив хлопчик.
Принагідно згадалися приятелі Левка і серед них Кущ.
— А де він, справді, Олег Кущ? — зацікавився майор Дубчак. — Може, повернувся вже?
Дзвінок у райвідділ міліції — і все з'ясувалося. Олег дома…
На другий день у кількох квартирах будинку їхньої вулиці побували працівники міліції. Заходили і до Кущів. Вони, правда, цікавилися тільки, чи нема порушень паспортного режиму… Але для Віри це був сигнал тривоги.
— Я знаю, — сказала вона свекрусі. — Їм потрібен Олег… А він, ніби навмисне, дома не сидить… Ночував десь…
Свекруха замахала на неї руками.
— Мовчи. Не накликай біди. Олег відбув своє і нікому нічого не винен…
— Мамо, — просила Віра, — давайте скажемо, що у нас робили обшук. Треба налякати його… Треба…
Вона ще не встигла докінчити, як увійшов Олег. Очі його полохливо бігали по кімнаті.
— До нас приходили? Про що вони питали?
— Тобою цікавилися. Оглядали речі, чогось шукали…
Олег зблід. Вірині слова приголомшили його. Але раптом озвалася мати.
— Ну годі, годі. Не вигадуй… — суворо сказала вона Вірі. — Не тільки до нас приходили. Пропискою цікавилися, от і все.
Олег не знав, кому вірити. Та зустрівшись поглядом з матір'ю, трохи повеселішав.
— Що ж ти, на бога хотіла мене взяти? — Олег презирливо подивився на дружину і вилаявся брудними словами.
Золоті серпи світла полоснули асфальт, блиснула пряжка на поясі працівника міліції. Таксі стишило хід.
— Черговий контрольно-пропускного пункту лейтенант Таран. Прошу документи.
В цей час із темряви вискочив мотоцикліст: його не зупинили.
— Де взяли пасажира? — розпитував лейтенант водія таксі.
— Ось тут недалеко, по дорозі.
— Гм… А на лічильнику нуль… Забули своєчасно увімкнути?
Водій щось винувато пояснював, пробачався.
— Ні, так діло не піде, — сказав йому лейтенант, — Доведеться скласти акт. А ви, товаришу, — звернувся лейтенант до пасажира, — будете за свідка. До нас часто надходять сигнали, що водії таксомоторів не полюбляють лічильників…