Сліди СС
Шрифт:
— До нього хтось приходив? Родичі, приятелі?
— Гер Ціммер не мав ані родичів, ані приятелів, це вам підтвердить кожен, хто працював із ним.
— Захоплення?
— Хіба що лабелістика.
— Що це таке?
— Колекціювання готелевих наклейок. Гер Ціммер казав, що він один із найвідоміших лабелістів світу.
— Де ж ця колекція? — озирнувся комісар на інспектора Барца.
Той кивнув на шафу, вмонтовану в стіну.
— Ми обстежили її, — пояснив. — Ціммер переглядав колекцію перед тим, як зникнути.
Бонне відчинив шафу.
Десятки невеличких ящичків: сувора класифікація — континенти, країни. І каталог. Георг Ціммер і справді був педант: кожна наклейка — країна, місто, назва готелю — записана у друкарським способом виготовлену книгу. Почерк у Ціммера дрібний, акуратний, літери виписані чітко, каліграфічно.
Комісар заглибився в каталог, іноді звіряючи записи з наявністю наклейок у коробочках. Ця робота, певно, сподобалася йому, бо навіть присунув стілець і зазирнув на верхню полицю шафи. Неначе забув і про Кноля, і про інспектора Барца. Останній спостерігав за комісаром з поблажливою посмішкою — так батьки дивляться на дитину, що пустує, — нарешті все ж не витримав:
— Пане комісар, — запитав з ледь прихованою іронією, — випадково не цей… як його… — клацнув пальцями, — лабеліст?
— Ні, — відповів Бонне, не озираючись. — Ні, шановний інспекторе, я не колекціоную наклейки і взагалі нічого не колекціоную, але звик з повагою ставитися до чужих дивацтв, бо волію мати справу з диваками. Вони завжди дають криміналістові значно більше, ніж люди, які нічим не захоплюються. Дивака я бачу на від стані — і його портрет, і його звички, і, якщо хочете його спосіб мислення. А що ще потрібно криміналістові?
Виголосивши цю довгу тираду, Бонне зістрибнув Ь стільця, зиркнув на Барца з докором, буцімто дивувався з його нецікавості.
Та інспектор не здався.
— Про що ж розповіли вам наклейки?
Бонне розвів руками:
— Важко сказати, інспекторе, я ніколи не роблю поспішних висновків.
— Але ваш досвід, міг би бути корисний для слідства.
— Ну що ви, інспекторе, ви провели все бездоганно, і ваша версія, що Ціммер розкрив тайник і зник разом із спільниками, заслуговує на увагу.
— Іншої не може бути! — самовпевнено заявив інспектор.
— Е-е… завжди щось буває… — почав комісар, та замовк, наче сам обірвав себе. — У мене нема підстав висувати щось інше.
— Чи можна допустити на місце пригоди журналістів?
— Так, ми вже поїдемо. Чи у вас інша думка, інспекторе Кноль?
Кноль не заперечував. Вони проштовхалися крізь журналістське юрмисько і сіли в машину. Бонне з цікавістю дивився, як інспектор Барц розмовляв із газетярами. Нарешті поліцейські відчинили двері, й репортери, штовхаючись і віддавлюючи один одному ноги, кинулися в приміщення.
— Їдьмо, Кноль, — попросив інспектора Бонне, — мені потрібно проконсультуватись
— Я знав, що ви щось знайшли. — Кноль рвонув машину. — Коли не секрет?..
— Ну, які ж можуть бути від вас секрети? Я майже впевнений, що Ціммера вбито.
Кноль інстинктивно загальмував.
— І ви не перебільшуєте?
— Я сказав «майже», — пояснив Бонне. — Остаточно ми вирішимо це, коли спіймаємо злочинців чи знайдемо труп бібліотекаря.
— Але на чому грунтується ваша підозра?
— Усі кажуть, що Георг Ціммер був педантичний і акуратний. Так воно і є. Якщо б ви зазирнули в каталог наклейок, остаточно б переконалися в цьому. Отже, у бібліотекаря був «пунктик», якому він присвятив півжиття. Один з найкращих лабелістів світу! Іноді такі речі цінуються більше, ніж золото. Припустимо навіть, що старий знайшов тайник. Чи була в нього потреба розкривати його і тікати, не підготувавшись? Маю на увазі, що така людина, як Ціммер, тікаючи, насамперед прихопила б з собою колекцію.
— Але обставини могли скластися так, що спільники Ціммера поспішали. Зважте, вивезти за кордон чи реалізувати тут півтонни золота — справа не проста.
— Я чекав цього заперечення, — задоволено мовив Бонне, — і сам заперечував собі. Справді, Ціммер міг поспішати, він схопив гроші, документи, встиг кинути до валізи частину своєї колекції. Можна припустити, що бібліотекар так і зробив — інспектор Барц має рацію, — але є одна деталь, яка заперечує всю цю версію. Рекомендую вам, Кноль, вивчати вдачу диваків. Я передивився каталог Ціммера і звірив записи з тим, що залишилось. І ви знаєте, чого не взяв з собою старий дивак? Справді, так міг вчинити тільки дивак. Ціммер залишив найціннішу частину своєї колекції, до речі, вона лежала на верхній поличці, а прихопив з собою чомусь наклейки, що не мають у каталозі помітки «рідкісний екземпляр».
Інспектор лише знизав плечима.
— Ви дали нам сьогодні предметний урок криміналістики, — відповів. — Але для чого вам експерти?
— Ви помітили, що злочинці старанно замітали сліди?
— Так.
— Зробити це в напівтемному коридорі важко. На одній з приступок я найшов сліди крові і шматочок шкіри з волоссям. Начебто людина вдарилася головою об приступку. А над сходами в щілині поміж камінням от що… — Бонне розгорнув перед інспектором клаптик паперу.
— Розтрощене скло?
— Наскільки я розумію, залишки окулярів. Мені необхідно проконсультуватися з експертом-окулістом. Можливо, що окуляри належали злочинцеві. Ми встановимо діоптрію скла, а далі…
— А далі — що бог дасть?
— Саме так. Відвезіть мене до лабораторії, а самі з інспектором Барцом попрацюйте над зв'язками Ціммера. З ким він зустрічався останнім часом? Шварц згадував якийсь ресторан «Райський куточок». Розпитайте там.
— Можете покластися на мене, пане комісар…