Слiдство веде прокуратор (на украинском языке)
Шрифт:
– А ти - завбачливий...
– Що вдiсш - треба!
– з удаваною скромнiстю знизай Плечима Веселий Герман.
– Мiй Понтiю, - аж тут лагiдно озвалася Клавдiя Прикула, - як тобi спав на думку
– Усе просто, моя люба, - ласкаво вiдповiв Пiлат.
– На цю думку мене навела удавана смерть i воскресiння Лазаря. I тепер невдовзi ти почусш про нове чудо - воскресiння з мертвих розiп'ятого Iсуса Назарея. Я обiцяю тобi це твердо!
– Любий Понтiю, коли вже в тобi прокинувся Сiвiллин дар, провiсти, коли оте чудо станеться?
– жартiвливо проворкотiла Клавдiя Прокула.
– Про строки лiпше знас наш Герман!
– I навiть не я!
– рiшуче заперечив рудий велет.
– Тодi хто ж у нас найлiпший фахiвець у пророкуваннi?
– засмiявся Понтiй Пiлат.
– Кат Пантера, - у тон йому вiдповiв Веселий Герман, - вiн один знас, на який час виводять з ладу його кулацюри.
– А ти й не запитав?
– Як можна? Звичайно, запитав. Пантера гарантус щонайменше три доби, поки Iсус оговтасться. На бiльше гарантiй не дас, бо внутрiшнiх
– А що скажеш ти, моя люба?
– О, мiй Понтiю, ти досi не томишся пiдкорювати мене! Я знову тебе несамовито кохаю...
Коли пiзно уночi Веселий Герман нарештi повернувся до свого помешкання, вiн у власному лiжку намацав чуже тiло.
– Чого тобi?
– сонним, але знайомим голосом озвалося тiло на його доторки.
– Марфо? Ти тут? Чому?
– А де менi бути?
– Я гадав, ти з ним пiшла...
– Дурненький ти, Германе! Навiщо вiн менi, коли ти не женеш?
Наступного дня в ррусалим важким кроком вступили двi тисячi легiонерiв, яких швидким маршем привiв Луцiй Галл. Грiзно бряжчала зброя. Пiдбитi бронзовими цвяхами пiдбори лунко гупали на брукiвцi, якою вимостив вулицi мiста цар Iрод Великий. Це були загартованi у нескiнченних вiйнах з парфянами вояки П'ятого сiрiйського легiону. Того самого уславленого легiону, якому пiд проводом iмператора Тiта Флавiя випало взяти штурмом i рознести дощенту облудний храм iудаузму. На "святiй горi" не лишилося й каменя на каменi. Кодло гадюче розклювали орли.