Слово після страти
Шрифт:
Серед «канадців» були різні люди. Одні щиро хотіли допомогти іншим в’язням, шукали зв’язку з підпіллям, прагнули до активної боротьби з фашизмом. Та ніде правди діти, більшість думала тільки про себе, про врятування тільки свого життя і не гребувала нічим: давали начальству хабарі, продавали й виказували своїх же товаришів. Однак есесівці були не настільки дурні, щоб випустити на волю хоча б одного «канадця». Вони охоче брали хабарі, а тих, хто їх давав, кінець кінцем знищували, щоб позбутися небезпечних свідків.
Речі й коштовності «канадці» без особливих труднощів проносили у блок, в якому жили. За хабара есесівцям, що стояли на воротах, у цей блок мали доступ і в’язні з інших секторів Освенцімського табору — здебільшого
Одного разу капо з команди «Канада» підкупив усю есесівську охорону на прохідній табору. Взагалі, цей капо був типовим «героєм» гешефтмахерства, він наліво й направо роздавав хабарі, спекулював. За ним давно вже стежило освенцімське гестапо. Цього разу його спіймали на гарячому і розстріляли разом з усіма капо команди «Канада».
Акції, що мали на меті «покласти край зловживанням», проводилися в Освенцімі регулярно, та це майже не допомагало. Навіть всесильне гестапо було безсиле припинити «золоту лихоманку», бо в гешефтах найактивнішу участь брали самі есесівці. Деякі в’язні з числа промінентів платили їм величезні гроші. Для в’язня ні золото, ні дорогоцінні камені в таборі не мали ціни. Головне для нього зберегти життя. Для есесівців навпаки: життя в’язня не було варте щербатої копійки, а золото та брильянти цінилися дорого. Одні прагнули за всяку ціну врятувати своє життя, другі — нажитися. Ця боротьба протилежностей породила між в’язнями-промінентами й есесівцями так звані «ділові стосунки».
Вижити в умовах табору міг тільки той, хто щось «організовував», тобто займався гешефтмахерством. В'язня, який щось «організовував», можна було визначити з першого погляду. Він не був схожий на звичайного виснаженого гефтлінга. «Організатора» вистежували капо й есесівці і вимагали хабара. Якщо він не давав хабара, його виказували гестапо. В таборі широко процвітала система хабарів, заснована на кулачному праві. Як правило, в кожного капо було кілька «організаторів», котрі постачали йому усе, що він вимагав. За це капо протегували їм, не ганяли на роботу, всіляко покривали, і ті могли жити відносно спокійно. Відносно — тому, що першої-ліпшої хвилини «організатор» міг попастися. Тоді його чекав розстріл.
Есесівці регулярно влаштовували обшуки в блоках. Єдина мета таких обшуків — вимагання цінностей у блокових, цинічний шантаж і здирства. Есесівці нещадно розправлялися з «організаторами», які засипалися, і разом з тим підтримували тих, хто спритно уникав провалу. Якщо потрібному їм «організатору» загрожував донос у гестапо, то вони нерідко рятували його. Корупція зайшла так далеко, що донос можна було викупити в канцелярії самого коменданта.
«Ділові» зв’язки в’язнів з есесівцями майже завжди закінчувалися тим, що врешті-решт «організатора» ліквідували, позбуваючись свідка, який надто багато знав.
Хочу ще раз підкреслити, що цією комерцією займалися виключно в’язні-проміненти, які посідали в таборі привілейоване становище, вільно володіли німецькою мовою. Всі інші в’язні жодних «ділових» стосунків з есесівцями не мали. Вони були приречені на постійне голодування, цілковите виснаження і смерть.
4
Блок номер 2-А, куди я потрапив, есесівське начальство вважало зразковим карантинним блоком Освенцімського табору. «Зразковий» порядок у ньому підтримували три кити: блокфюрер Ауфмейєр, блокельтестер [34] німець Пауль на прізвисько Бандит і старший писар блока, фольксдойче Вацек на прізвисько Плюгавий. Вони становили залізний трикутник, який підпирала ціла зграя холуїв — капо, штубових, писарів та інших промінентів. Ці покидьки із шкіри вилузувалися, аби догодити начальству й довести,
34
Староста блока. Призначався з числа кримінальних злочинців.
Серед есесівців Освенціму блокфюрер Ауфмейєр був досить колоритною постаттю. Високий, статурний, елегантний і педантично акуратний, він не був схожий на всіх інших есесівців — грубих, жорстоких катів, які діяли відверто, цинічно. І разом з тим Ауфмейєр був не менш жорстокий, ніж його колеги по службі. Однак він діяв, так би мовити, тихою сапою, зовні непомітно, чим заводив в оману деяких в’язнів, особливо новаків. У його зовнішності та манері триматися на людях було чимало артистизму. Він завжди шикував у новісінькій формі, його лаковані чоботи або черевики завжди виблискували. Правильні риси обличчя, виразисті очі й чарівна посмішка робили його схожим на голлівудівського кіноактора. З підлеглими Ауфмейєр тримався підкреслено коректно і чемно. Він був улюбленцем самого
Рудольфа Гесса і користувався великим авторитетом в Освенцімі. Ауфмейєра вважали за одного з найкультурніших офіцерів, за еталон зразкового, чистокровного арійця нациста. Славився він і неабиякими організаторськими здібностями. Водночас це був першокласний катюга.
Від Ауфмейєра повсякчас тхнуло дорогими парфумами і ароматними сигаретами, якими він любив частувати есесівців і навіть в’язнів із числа промінентів. Він не і поминав нагоди похвалити підлеглого, сказати йому комплімент. У своїй катівській службі повсякчас дотримувався принципу «чистих рук»: сам ніколи не вдавався до жорстокостей по відношенню до в’язнів — усе робив руками підлеглих есесівців або ж самих в’язнів, звичайно, з числа кримінальних злочинців. Ауфмейєр не любив жорстоких вчинків у своїй присутності. «Не терплю жорстокості,— не раз, бувало, казав він перед строєм в’язнів. — Мене глибоко вражає видовище людських страждань». В'язні-новаки дивувалися: «Якийсь незвичайний есесівець. Нікого не б’є, не карає, не знущається. От якби всі були такі...» Бувалі гефтлінги тільки похитували головами і радили не поспішати з висновками.
Ауфмейєр спритно грав роль турботливого блокфюрера, який бажає гефтлінгам тільки добра. Тим часом ціла зграя підручних за його ж наказами катувала і вбивала. Та робилося це тихцем, без зайвого розголосу. Під час своїх відвідин блока Ауфмейєр відбирав одного або кількох в’язнів, які в чомусь завинили чи просто не сподобалися йому. Тоді він кликав блокового старосту Пауля і починав йому вичитувати: «Пауль, ти людина чи колода? Ну як тобі не соромно? Чи в тебе душі немає, чи ти остаточно очерствів? Невже ти не бачиш, що в цього гефтлінга брудна шия? Він так охляв, бідолаха, що не може вимити шию, а ти не хочеш допомогти йому. У тебе ж стоїть бочка води у вбиральні! Хіба забув, що чистота — запорука здоров’я! Ти, Пауль, зовсім зледачів, обегемотів! Не можна ж бути таким черствим і байдужим до живої людини!»
Пауль знічено вибачався і обіцяв допомогти «бідоласі» помити шию, а Вацек тим часом записував його номер. Тільки-но за Ауфмейєром зачинялися двері, як вони заводили в’язня до вбиральні і починалася «водна процедура». «Бідолаху» опускали головою вниз у бочку з водою й топили. Потім тягли до купи трупів, що лежали тут, або ж залишали до вечора в бочці.
У центральному таборі трупів убитих та закатованих не виносили під час аппелів і не клали на лівий фланг строю, як це робилося у всіх філіалах Освенціму. Тут блокфюрер приходив до блока, приймав рапорт старости про наявну кількість живих і тих, що померли «природною» смертю. Після цього особисто, наче худобу, перераховував живих, потім заходив у туалетну кімнату, гам рахував мертвих і тільки тоді йшов доповідати рапортфюреру.