Смак Благодаті
Шрифт:
“А диявол (вселенський дух злоби), що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина (людська система насильства, яка взяла силу і владу у змія) і пророк неправдивий (проповідники насилля у всіх, в тому числі й прихованих його формах). І мучені будуть вони день і ніч (в геєнському вогні страждань, що породжені духом насильства й користолюбства, який вже сьогодні шалено палає на землі) на вічні віки” (Об. 20.10).
Чи дійсно вічним буде цей “вогонь”? Чи не настане кінець “віку цьому”, як прийшов кінець Содому й Гоморрі? Адже
“Смерть та ад були вкинені в озеро вогняне. Це друга смерть (тут смерть і духовна, і остаточна, – повне самознищення зла, небуття: ніщо нечисте життя будучого віку не успадкує!)” (Об. 20.14);
“Як ворог останній – смерть знищиться…” (1 Коринфянам, 15 розділ, 26 вірш).
“…і не буде вже смерті – ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше вже минулося! (минуться смерть і ад як буквальні, так і духовні)” (Об. 21.4)…
ІЩЕ ПРО “ВІЧНІСТЬ” ПЕКЕЛЬНИХ МУК
Запитання: Шановний о. Олег! Ви дуже добре сказали, але як зрозуміти Ваше уточнення: «Кажу це в контексті нашого світу, нашої землі…»?
Відповідь: Я недаремно підкреслив, що сказане розглядається мною в контексті саме нашого світу, нашої землі, фіналом еволюції якої стане повне самознищення зла. А значить і пекла, як вмістилища цього зла, і мук пекельних.
Але було б неправильно, ідучи на поводу притаманного більшій частині людства егоцентризму, стверджувати, що ми єдині у Всесвіті, і все обертається лише довкола нас! Бо ж сказано: “Господня Земля, і все, що на ній, Вселенна й мешканці її” (Псалом 23(24), 1-й вірш). А це означає, що як до нас, так і опісля були і будуть народжуватись усе нові й нові світи. Усе нові й нові цивілізації розумних істот знову і знову проходитимуть шляхом розвитку від неживої матерії до Істоти Розумної, і від Істоти Розумної до Істоти Духовної, власне Ангела.
І все нові й нові Адами, сягнувши висот духовного Едему, падатимуть, щоб знову, тепер уже навічно, піднятися до висот Богопізнання, висот єднання з Богом, висот обоження. Щоб піднятися в Царство Духа, що є Царством Небесним! Так призначено Творцем, і немає іншого шляху звільнитися нам від “рабства тління”…
“Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих,
бо створіння покорилося марноті не добровільно, але через Того, Хто скорив його, в надії
що й саме створіння (створене не роботом, але Людиною за образом Божим. А відмінною ознакою цього образу є саме свобідна воля) визволиться від неволі тління на волю
“Отець Мій і донині робить (творить), і Я роблю…” Чи перестане колись Творець бути Творцем?..
НАВІЩО БОГОВІ ТВОРИТИ? (ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ)
Запитання: В минулій Вашій публікації прозвучало: «…як до нас, так і опісля були і будуть народжуватись усе нові й нові світи»… А навіщо вони будуть народжуватись?..
Відповідь: Питання звучить класично: Навіщо Богові потрібно бути Творцем? Навіщо взагалі творіння? І відповідь тут класично проста: Бог є Любов. А любов альтруїстична за своєю природою. Любов “не шукає свого” (див. 1 Коринфянам, 13 розділ, 5 вірш), і “ніколи не перестає” (там же, вірш 8). І не дивлячись на те, що Бог самодостатній за суттю Своєю й перебуває у Вічному Блаженстві Любові, Він, за словом блаженного Феодорита, “…будучи безоднею благодаті, зволив не сущим дарувати буття”.
Світ сотворений Богом “щоб і інші істоти, прославляючи Його, перебували в Його благості (блаженстві, щасті)” (“Православне сповідання”).
“Я СКАЗАВ: ВИ БОГИ…”
Запитання: Прочитав в Євангелії від Івана, 10 розділ, 34 вірш: «Відповів їм Ісус: Хіба не написано в вашім Законі: “Я сказав: ви боги?”…» Як це зрозуміти?
Відповідь: Тут “боги” в значенні “багаті”: багаті на розуміння істини, на віру, на праведність, на благодать. Духовно багатими повинні були б бути пастирі народу Божого, пастирі Ізраїля. Духовно багатими повинні були б бути і сьогоднішні релігійні достойники, “перші із народів” сучасного релігійного світу. Але, на жаль, розсіялись “сини Всевишнього”, “сини Божі по благодаті Христовій” на 1800 великих і малих конфесій. І замість того щоб нести істинне судження Господнє – вчення смирення і любові, давати праведний суд “бідняку й сироті” (тим “біднім сиротам”, що втратили зв’язок із Богом, гинуть у невірстві, що загубили свого Отця Небесного), – кожний з амвону своєї церкви провіщає: “Я (моя, і тільки моя конфесія, віра, лише моє розуміння) багатий, збагатів, і не потребую нічого…” (див. Об’явлення, 3 розділ, 17 вірш).
“Доки будете ви судити неправедно?”, – вимагає Господь. Доки замість смирення й любові серця ваші будуть наповнені насильством і користолюбством? Доки замість благословення уста ваші виригатимуть прокльони? Коли ви навчитесь любити і ворогів, не кажучи вже про братів своїх?!.
“Не пізнали та не зрозуміли, у темряві ходять…
Я сказав був: Ви – боги, і сини ви Всевишнього всі,
та однак повмираєте ви (помрете духовно, перетворившись на “гроби пофарбовані”, упившись отруйним фарисейським вином гордої самозакоханості та агресивної егоцентричної нетерпимості своєї), і попадаєте, як кожен із вельмож (як усякий із “сильних світу цього”)” (Псалом 81(82)).