Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

Гудкайнд Террі

— Прийди до мене, — сказав він порожній тиші за дверима.

І здивувався спокійній впевненості і владності, що прозвучала в його власному голосі. Його дивували власні безмежні таланти. Чого ще можна чекати від менш обдарованих, крім заздрості?..

— Прийди до мене, — повторили він і голос.

Не потрібно було кричати. Темрява без зусиль несла їх голоси, як тіні, які подорожують на крилах сутінків.

— Прийди до мене, — сказав він, підпорядковуючи ні про що не підозрюючі розуми своїй волі.

Він — Обі Рал. Він великий. Йому

потрібно зробити багато важливих речей. Він не може залишатися тут і грати в їх нікчемні гри. З нього досить цієї нісенітниці. Настав час зірвати покрив не тільки з власного походження, але і з унікальних здібностей.

— Прийди до мене, — сказав він і голос, і їх голоси повільно просочилися через тріщини старої вежі.

Він продовжував кликати, неголосно, так як знав, що його чують. Він не квапився, бо знав, що до нього прийдуть. Він не впадав у відчай, тому що знав, що йому підкоряться. Минав час, але це не мало значення.

— Прийди до мене, — пробурмотів він в нерухому темряву.

Здалеку долинули слабкі звуки кроків.

— Прийди до мене, — прошепотів він, притягаючи тих, хто міг слухати.

Десь відчинилися двері. Кроки стали голосніше, ближче.

— Прийди до мене, — манили він і голос.

Вже зовсім близько човгали по кам'яній підлозі чужі ноги. Тінь впала на маленьке дверне віконце.

— Що треба? — Запитав стражник звично грубо.

— Ти повинен підійти до мене, — сказав Обі. Стражник вагався.

— Прийди до мене, — сказав Обі, і голос наказав це з незаперечною владністю.

Обі почув, як повернувся ключ.

Важкі двері відчинилися. Стражник вступив в простір між дверима. Дверний отвір заповнила тінь другого стражника. Перший стражник підійшов до комірчини, в якій чекав Обі. Широко розплющені очі дивилися на в'язня.

— Що вам потрібно? — Невпевнено запитав стражник.

— Ми хочемо піти, — сказали Обі і голос. — Відкрий двері. Нам пора йти звідси.

Стражник нахилився вперед і почав возитися із замком. Голосно клацнув замок, і металева луна розкотилася по коридору. Двері відчинилися, скриплячи іржавими петлями.

З-за спини першого виступив другий стражник. На його обличчі був такий же млявий вираз.

— Що ви хочете, щоб ми зробили?

— Ми повинні піти, — сказали Обі і голос. — Ви вдвох виведете нас звідси.

Стражники кивнули і поступилися, щоб випустити Обі з темної камери. Його більше ніколи не будуть замикати в тісних темних місцях. У нього є голос, щоб допомогти йому. Він, Обі, невразливий. Як добре, що він згадав про це…

Алтея помилялася щодо голосу. Вона просто заздрила, як і всі інші. Обі був живий, і голос допоміг йому вижити. Вона ж мертва. Цікаво, що вона тепер думає про це?

Обі наказав стражникам замкнути двері порожньої комірчини. Так було більш імовірно, що пройде деякий час, перш ніж його виявлять. У нього буде невелика перевага, щоб уникнути хватки лорда Рала.

Стражники вели Обі по лабіринту вузьких темних коридорів. Вони рухалися впевнено

і уникали місць, де Обі чув людські голоси. Він не хотів, щоб про те, що він іде, знали зайві люди. Краще вислизнути без сутичок.

— Мені потрібні мої гроші, — сказав Обі. — Ви знаєте, де вони?

— Так, — сказали стражники млявими голосами.

Вони пройшли через залізні двері і через коридори, оброблені грубо витесаними кам'яними блоками. Потім повернули в прохід, де по обидві сторони розташовувалися камери. Люди з обох сторін кашляли, чхали, вигукували прокльони. Коли вони проходили по коридору, брудні руки тяглися до них з усіх боків. Байдужих стражників, які несли лампи, ув'язнені хапали за плечі, плювали в них або вигукували лайки. Коли проходив Обі, всі замовкали. Руки зникали в камерах. Тінь огортала Обі, як темний плащ.

Нарешті, вони дісталися до сходів. Піднялися по вузьких кривих сходинках, один стражник попереду, другий позаду Обі. На майданчику його провели в замкнену кімнату.

Лампи, які несли стражники, кидали незграбні тіні на ряди полиць, завалених різними предметами: одягом, зброєю, особистими речами, всім чим завгодно — від консервних банок до флейт. Обидва здогадався, що все це забирають в ув'язнених перед тим, як кинути їх в камери.

На краю однієї полиці він зауважив ручку свого ножа. За ножем лежала купка поношеного одягу, який він забрав з будинку Алтеї, щоб перетнути Азерітські рівнини. Тут же знаходився ніж, який він зберігав в чоботі. Поруч були звалені мішечки, в яких знаходилося його незліченне багатство.

Отримавши назад свої гроші, Обі піднісся духом. Ще більше він зрадів тому, що знову зможе провести пальцями по гладкій ручці ножа.

— Ви будете моїм ескортом, — повідомив він стражникам.

— Куди вас провести? — Обі задумався:

— Я тут перший раз. Я хочу побачити палац. Він утримався від того, щоб назвати палац своїм.

Всьому свій час. Зараз є інші справи, які потрібно зробити в першу чергу.

Він пішов за стражниками через численні сходи, коридори, перехрестя і проходи. Солдати, які несли дозор, не звертали уваги на двох стражників і людину між ними.

Дійшли до якихось залізних дверей. Один із охоронців відімкнув їх, і вони вступили в зал з полірованою мармуровою підлогою. Обі сподобалася пишність залу, колони з світильниками уздовж стін і арочною стелею. Вони рушили по залу, освітленому срібними лампами.

Черговий коридор вивів їх у величезний внутрішній двір неймовірної краси, який затьмарював пишність залу, в якому вони тільки що побували. А зал виявився самим красивим з того, що Обі коли-небудь бачив. Він стояв, відкривши рот, і дивився на відкритий басейн і дерева навколо, наче це був лісовий ставок. Тільки басейн знаходився у палаці, ставок був оточений низькими лавками з полірованого помаранчевого мармуру, а сам ставок був оброблений блакитний глазурованою плиткою. У ставку плавали золотисті рибки. Справжні рибки. У справжньому палаці…