Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

Гудкайнд Террі

21

Живі кільця охопили її, змушуючи відчепитися від гілок, і перекинули на спину. Дженнсен закричала, відчайдушно намагаючись вхопитися за яку-небудь опору. І це їй вдалося: вона знову розгорнулася, схопившись за коріння спочатку однією, а потім і іншою рукою.

Голова змії виринула з глибин і обережно рушила до живота Дженнсен, немов досліджуючи спійману здобич. Такої величезної змії дівчина в житті не зустрічала. Тіло тварюки було покрито зеленою переливчастою лускою, що мерехтіла в тьмяному світлі.

По всій довжині спалахували виблискуючі світліші смуги. Чорні лінії прокреслювали голову, навскіс від лютих жовтих очей, від чого здавалася, що змія одягла маску. Темно-зелена голова ковзнула по грудях Дженнсен, наближаючись до її обличчя. Блимнув червоний язик.

Закричавши, Дженнсен відпихнула голову в бік. У відповідь мускулисте тіло стислося, затягуючи дівчину на глибину. Вчепившись пальцями за коріння, Дженнсен щосили намагалася вирватися, але змія була занадто сильною.

Тоді Дженнсен взялася штурхати змію вільною ногою, але тварюка тут же обхопила і її. Кільця стискалися і як і раніше тягнули Дженнсен вглиб. Дівчина захлинулася і закашлялась, намагаючись перебороти охоплюючу її паніку.

Їй було необхідно дістати ніж. Однак тоді доведеться відпустити корені. А якщо вона відпустить їх, тварюка потягне її в чорну воду і втопить.

Значить, треба звільнити одну руку. Це все, що їй зараз потрібно. Вона зможе дістати ніж навіть однією рукою. Але змія хвилеподібними рухами обплутувала її, вже діставшись до пояса, і Дженнсен в паніці все міцніше чіплялася за коріння.

Однак діватися було нікуди. З відчайдушною рішучістю Дженнсен відірвала від коренів праву руку і почала засовувати її під плащ. Мокрий одяг збивалася в грудки, і рука весь час застрягала. До того ж, зміїні кільця вже зімкнулися навколо грудної клітки, і скоро нічим стане дихати.

Дженнсен вдихнула, напружуючи живіт, і спробувала просунути пальці під змію, але нічого не вийшло: важке тіло рептилії стискувало її все сильніше і сильніше. А потім паскудна тварюка розслабила на мить одне кільце і тут же пришпилила праву руку Дженнсен, та так, що та й поворухнути нею не могла.

Однак лівої вона все ще міцно трималася за корінь. Проте становище різко погіршилося. Змія була настільки сильна, що ставало ясно: рано чи пізно вона відірве руку Дженнсен від кореня. Та ще здере всю шкіру з пальців.

І такий момент настав. Незважаючи на всі свої зусилля, Дженнсен відчула, що пальці зісковзують з кореня. Сльози вже роз'їдали їй очі, вона зрозуміла, що вибору не залишається, і відпустила корінь.

Здавалося, вона занурюється в темні глибини цілу вічність… Нарешті ступні торкнулися дна, вона з силою відштовхнувся від нього, і за мить знову опинилася на поверхні. Схоже, тварюка вирішила, що впоралася з жертвою, і на мить ослабила стискування. Дженнсен тільки того й треба було — вона встигла схопитися за срібне руків'я…

Коли широка голова з мигтючим тонким червоним язиком знову наблизилася до її обличчя, Дженнсен торкнулася кінчиком леза нижньої щелепи змії. Тварюка тут же застигла, ніби розуміла, яку загрозу для неї представляє це вістря. Обидві завмерли, невідривно дивлячись один на одного.

У битві

настала пауза. Дженнсен лежала на спині, а змія обвилася навколо неї. Дженнсен не могла звільнитися від живої зашморгу: руки її були занадто слабкі, та й сама вона була змучена. Але лезо і в слабкій руці залишається лезом, тонким, гострим, здатним розпороти все, крім заліза і каменя…

Жовті очі уважно спостерігали за нею. Дженнсен не знала, отруйна чи ні змія. Її іклів вона ще не бачила. І зовсім не була впевнена, що встигне відреагувати, якщо ікла кинуться до її обличчя…

— Прости мене за те, що я наступила на тебе, — сказала вона, хоча й не вірила, що створіння зможе зрозуміти її, вона, швидше, розмовляла сама з собою. — Ми обидві один одного злякалися.

Змія немов скам'яніла, як і раніше спостерігаючи за супротивником. Її язик не висовувався з рота. Голова, піднесена на кілька дюймів кінчиком ножа, напевно відчувала його гостроту. Можливо, тварюка сприйняла ніж в якості ікла суперниці. Якщо у ворога є ноги, то чому не може бути зовні іклів?.. Дженнсен не знала, що зараз коїться в зміїному мозку, вона розуміла одне — з такою істотою в боротьбу краще не вступати.

Адже вона перебувала у воді, у володіннях змії і поза своїм звичним середовищем. Чи є у неї ніж чи ні, результат все одно непередбачуваний. Навіть якщо вона вб'є змію, мертва тварина однією своєю вагою затягне Дженнсен на дно. Ні, якщо можливо, краще розлучитися без боротьби.

— Відповзай, — прошепотіла вона, зберігаючи повну серйозність. — Ну ж!.. Або мені доведеться вбити тебе. — Вона підвела вістрям ножа голову змії, щоб бути зрозумілою напевно.

І відчула, що змія послабила стискування. У ногах почалася пульсація. Дюйм за дюймом, голова змії відсувалася. Лускаті кільця розслабилися і почали зісковзувати з тіла і ніг Дженнсен. Та відчула буйну радість, але рука з ножем слідувала за головою змії, готова при найменшій загрозі вдарити з усієї сили. Нарешті, змія ковзнула в глибину.

Звільнившись від цієї моторошної тяжкості, Дженнсен видерлася на тверду землю. Вона стояла на четверіньках, затиснувши в кулаці руків'я ножа, намагаючись вирівняти подих і заспокоїти нервову дрож, що била її. У неї не було ні найменшого уявлення про те, що подумала змія і чи могла спрацювати така поведінка в інший час і в іншому місці. Головне, вона спрацювала на цей раз!..

Дженнсен прошепотіла молитву вдячності добрим духам. Якщо вони дійсно зіграли якусь роль в її порятунку, то й вона не хотіла залишатися невдячною.

Тильною стороною тремтячою долоні Дженнсен витерла сльози, а потім встала на ноги, які ще підкошувалися. Потім обернулася і подивилася на чорну воду, нерухомо гладку під навислими гілками. Згадала, як все сталося. І зрозуміла, що глибина тут всього три-чотири фути. І якби вона обережно йшла по мілководдю, а не намагалася стрибнути на корінь, який опинився змією, все могло б обійтися без таких неприємностей…

Ні вже, на зворотному шляху треба буде вирізати собі палицю і переходити мілководдя вбрід, заздалегідь промацуючи дорогу перед собою, щоб бути впевненою, що більше не наступиш на змію.