Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

Гудкайнд Террі

— Я випадково наступила на неї. Вирішила, що це корінь. Мені довелося несолодко, і я навіть викупалася у воді.

Господарі, вражені, дивилися на неї так, що Дженнсен занервувала.

— Справді? — Сказала Алтея таким голосом, наче не дуже повірила в цю змію, і махнула рукою. — Але тобі напевно повинні були зустрітися і інші істоти.

Дженнсен перевела погляд з Фрідріха, який все ще зачудовано дивився на неї, на Алтею:

— Я не бачила нікого іншого, крім змії.

— Змія ця — не просто змія, — сказала Алтея, знову відмахуючись

рукою від відомостей про страшну тварюку, немов це було щось незначне. — І там є дійсно небезпечні речі. Ті, які нікого не пропустять. Нікого!.. Як же, ім'ям Творця, ти змогла пройти повз них?

— Якого роду речі?

— Зачарованого роду речі, — похмуро сказала Алтея.

— Прошу вибачення, але я не бачила нічого. Тільки змію. — Дженнсен насупилася і подивилася в стелю. — Хоча… я помітила щось у воді.

— Рибу, — посміхнувся Фрідріх.

— І в заростях… Я бачила якісь істоти в заростях. Ну, тобто… явно я їх не бачила, але зарості ворушилися, і я розуміла: там щось є. Але вони там так і зачаїлися.

— Ці істоти, — сказала Алтея, — не таяться в заростях. Вони нічого не бояться. Вони ні від кого не ховаються. Вони повинні були вийти із заростей і розірвати тебе на частини.

— Н-ну… Я не знаю, чому вони цього не зробили, — сказала Дженнсен і подивилася у вікно, на нерухому воду, смутно помітну під переплетенням виноградних лоз.

Вона раптом з жахом подумала про те, що треба буде повертатися. І відчула роздратування від безглуздого розмови з чаклункою про те, що відбувається на болоті. Життя Себастяна під загрозою, а вони тут базікають!.. Зрештою, вона пройшла через болото, і значить, це не настільки неможливо, як намагаються переконати її ці двоє.

— Чому тоді ви живете тут? Я хочу сказати, якщо ви так мудрі, чому живете на болоті зі зміями?

Брови Алтеї піднялися вгору.

— Я віддаю перевагу змій без рук і ніг.

Дженнсен зітхнула і повернулася до початку розмови:

— Алтея, я прийшла сюди, тому що мені необхідна ваша допомога.

Алтея хитнула головою, наче не хотіла слухати:

— Я нічим не можу допомогти тобі.

Дженнсен була вражена тим, що її прохання відкидають з ходу.

— Але ви повинні!

— Повинна?.. Насправді повинна?

— Будь ласка, ви ж допомогли мені раніше. Мені знову потрібна ваша допомога. На цей раз лорд Рал підійшов зовсім близько. Я вже кілька разів ледве-ледве врятувалася від його людей. Я не збагну, що мені ще зробити. Я навіть не знаю, чому для мого батька так важливо було вбити мене.

— Тому що ти його нащадок, якому не дано дару.

— Ось саме. Ви тільки що назвали причину, яка нічого не пояснює. Я не маю дару. Що ж за погрозу я можу представляти? Якщо він був могутнім чарівником, якої шкоди я могла завдатити йому? Чому він хотів убить мене?

— Лорд Рал вбиває своїх нащадків, коли виявляє, що вони не мають дару.

— Але чому? Вбивство — результат, а не причина. Повинна існувати якась причина. Якби я знала її, я б могла зміркувати, що робити.

Алтея

знову хитнула головою:

— Я не знаю. Навряд чи лорд Рал прийшов би сюди і став обговорювати зі мною цю причину.

— Коли я зустрілася з вашою сестрою, вона не захотіла допомогти мені. Потім я повернулася, щоб знову поставити їй запитання, але вона була вбита тими ж людьми, що переслідують мене. Вони, мабуть, боялися, що вона мені розкаже щось важливе, тому її і вбили. — Дженнсен пригладила волосся. — Я дуже співчуваю вам через вашу сестру, правда! Але хіба ви не бачите, в чому справа? Ви ж теж у небезпеці через те, що вам відомо.

— Звідки тобі знати, чому її вбили? — Було видно, що Алтея посилено розмірковує. — Ти помиляєшся, вважаючи, ніби вона щось знала. Вона ніколи не мала до всього цього ніякого відношення. Латея знала менше мене. Вона й уявити не могла, чому лорд Рал хотів зжити тебе з поверхні землі. Вона не могла б тобі нічого розповісти.

— Добре, — переконано сказала Дженнсен. — Нехай він вважав, що ті з нас, хто народився без дару, є людьми нижчого сорту, а то й просто марні. Нехай він хотів знищити нікчемне сміття, так би мовити… Але чому ж тоді його син, мій зведений брат, також хоче вбити мене? Я не могла нашкодити батькові, не можу я нашкодити і синові, проте Річард підсилає до мене кводи.

Алтею, схоже, слова Дженнсен не переконали.

— Ти впевнена, що це зробили люди лорда Рала? Камені мені це не показали…

— Вони прийшли в мій будинок. Вони вбили мою матір. Я їх бачила… Мені довелося вступити з ними в сутичку. Це були д'харіанські солдати. — Дженнсен витягла ножа з піхов і простягнула вперед руків'ям чаклунки. — В одного з них було це.

Алтея глянула на зброю таким поглядом, ніби перед нею виявилося щось мертве. І нічого не сказала.

— Чому знадобилося лорду Ралу вбивати мою матір? Чому Дім Ралів не дозволяє мені жити?

— Я не знаю відповіді. — Алтея здійняла і опустила руки. — Пробач, але це правда.

Дженнсен впала перед господинею на коліна:

— Алтея, ну будь ласка… Навіть якщо ви не знаєте відповіді, мені все одно потрібна ваша допомога. Ваша сестра не схотіла допомогти мені, вона сказала — тільки ви здатні. Вона сказала, що тільки ви здатні бачити діри в світі. Я не знаю, що це означає, але знаю, що це має відношення до чаклунства. Прошу вас, мені потрібна допомога!

Чаклунка виглядала здивованою.

— А що ти хочеш, щоб я зробила?

— Сховайте мене. Як ви зробили, коли я була маленькою. Накладіть на мене чари, так, щоб солдати не знали, хто я і де мене можна знайти. І тоді вони не зможуть переслідувати мене. Я просто хочу, щоб мене залишили в спокої. Мені потрібне закляття, яке сховає мене від лорда Рала. — Дженнсен стиснула руки. — Але це ще не все. Мені необхідно допомогти другу. Мені потрібно таке закляття, щоб я могла повернутися в Народний Палац та визволити його звідти.

— Кого визволити? Що ти маєш на увазі? Як його ім'я?