Іспанський варіант
Шрифт:
Дівчинка років тринадцяти, роздивляючись лінії на долоні Ванга, що йшов разом з Яном та Петерісом, швидко говорила:
— Ах, як багато ви звідали любові й щастя, дружби і зради! Ви пізнали багатство й злидні, ви так багато працювали в житті…
Пальма не витримав, голосно зареготав і впав, наче клоун, на газон, вигукуючи:
— Слухайте всі! Наш Ванг, тепличний син міністра, багато трудився і пізнав злидні!
Петеріс обернувся до Пальми і стиха мовив:
— Вона ж працює, навіщо ти?
— Пробач.
— Я вам ще не ворожила, — відповіла дівчинка. — Я кажу правду цьому панові: я ж читаю правду по лініях його руки…
— Пробач йому, — сказав Гес Петеріс, — ти добре ворожиш, не сердься на мого друга, просто він дуже веселий сьогодні, він не хотів тебе образити… Поворожи Вілціню, він жде…
І вони пішли по газону: високий Вілцінь і невеличка циганка, яка вела його за руку, а точніше, навіть не за руку, а за вказівний палець, і безперестану забігала вперед, щоб заглянути йому в очі…
Петеріс довго дивився вслід їм, а потім обернувся до Ванга.
— Куди ти?
— Мене призначили в міністерство закордонних справ — це наша сімейна традиція…
— А ти, Ян?
— Чорт його знає. А що в тебе, Петеріс?
— Я їду в Індію, в консульство, — відповів Петеріс.
— По рицарські шпори?
— Може, й так.
— Тепер не дають золотих шпор за видатні заслуги. Тільки позолочені.
— Я згоден і на позолочені.
— Допомагай британцям саджати в тюрму якнайбільше індусів, і тобі дуже швидко видадуть шпори, які відчинять двері нашого клубу.
— Комусь же треба саджати в тюрму. Ти фактом свого народження позбавлений цієї необхідності, Ян.
— Знову ти йому заздриш? — спитав Ванг, замислено прислухаючись до циганської пісні.
— Послухай, Гес, — запропонував Пальма, — хочеш, я дам тобі рекомендаційні листи в Індію, а ти мені замість них надішлеш звідти добре оформлену голову бунтаря, га?
— Мені потрібні рекомендаційні листи, але мої успіхи в боксі більші, ніж твої, Яне, і коли я тебе вдарю, ти впадеш…
— Не сердься. Я перевіряв, до якої міри ти негідник. Негідником знову виявився я. Пробач.
— Ти без упину на всіх нападаєш, — задумливо сказав Петеріс. — Не можу збагнути, чого ти хочеш?
— Я сам не можу збагнути, чого я хочу. Зате я точно знаю, чого я не хочу.
З будинку вийшов горбань, просурмив у свою срібну трубу і закричав:
— Усі до мене! Маргарет дає сеанс сексуального масажу! Всі в дім, усі в дім!
Випускники університету, жартуючи, повільно рушили до будинку, а Пальма пішов до циганських кибиток: цигани вмощувалися на траві й виймали з баулів сніданки — бутерброди з шинкою. Старий циган підвівся, коли до нього підійшов Пальма, і сказав:
— Ви й справді проти того, щоб ми тут попоїли? Але ми недовго, в нас запрошення ще в один дім. Це ж дім пана
— Правильно. Їжте собі… Всі п'яні, нікому ні до кого нема діла. А Пальма до того ж добрий хлопець.
— Людина, яка говорить про пана Пальму «хлопець», може бути або ще багатшим за нього, або має бути його лакеєм.
— Я — лакей, — хмикнув Ян, — ми всі тут його лакеї…
— Ви кажете неправду. Лакей ніколи не признається у своїй професії.
На залізничній станції було безлюдно. Десь увімкнули радіо. Диктор передавав останні вісті: «У Відні на вулицях все ще триває перестрілка між комуністами й націонал-соціалістськими збройними загонами. Є жертви серед мирного населення».
Пальма довго стукав у віконечко каси, але ніхто не відповідав йому: касир, мабуть, спав.
На привокзальній площі зупинився низький «ролс-ройс». З машини вийшла молода жінка.
— Не сердься, — сказала вона сивому чоловікові, що сидів за кермом. — Не треба на мене сердитись.
— Я не серджусь. Просто я дуже радив би тобі лишитись.
— Навіщо? Для кого?
— Для мене, Мері…
— Це жорстоко: робити будь-що наперекір собі, навіть заради ближнього. Ти мені згодом сам цього не простиш. Невже тобі приємно бути з жінкою, яка тільки з жалості лишилася з тобою?
— Якщо ця жінка ти — мені все одно, Мері.
— Карл, мужчина інколи може бути слабким — це часом подобається жінкам, але він не має права бути жалюгідним.
Мері помахала рукою чоловікові, що сидів за кермом величезної машини, і легко збігла вгору по східцях вокзалу. Машина рвонула з місця, наче присіла на задні колеса, і, напружившись, одразу ж набрала швидкість.
Жінка зупинилася за спиною Пальми, який усе ще стукав вказівним пальцем у віконце каси. Віконце нарешті відчинилось.
— Пробачте, я вийшов, щоб зварити собі кави, — сказав касир, — усі вважають, що я сплю в цю ранкову пору, а я не сплю, тільки часто виходжу по каву.
— Краще б ви спали, — озвався Пальма.
— Мені теж так здається, — зітхнув касир, — але начальство думає по-іншому. Вам куди квиток?
— До Відня.
— Ми продаємо квитки тільки до нашої столиці, тим паче, що до Відня зараз нелегко потрапити через тамтешні безпорядки… Я можу продати квиток лише до Риги.
— Знаю. Я пожартував…
Жінка, що стояла за спиною Пальми, засміялась. Він обернувся.
— Хтось же має посміятися з вашого жарту, — пояснила вона, — касир, по-моєму, член товариства по боротьбі з гумором.
— Дякую, ви мене таки виручили. Ви теж до Риги?
— Мабуть.
— Ви втекли від того сивого рицаря?
Жінка кивнула головою.
— Я теж утік, — сказав Пальма.
— Усі тепер тікають… Від ворогів, від друзів, від самих себе, від думок, від глупства, від печалі, від щастя… Просто всі хочуть жити…