Сплячий лелека
Шрифт:
У номері було темно. Витягнувши руки, щоб не зачепитися, добралася до вікна і розсунула важкі штори. Стало світліше. Принаймні вгадувались обриси предметів. Намацала стілець і присунула його до дверей. Сіла. Глянула в отвір. Упевнилася, що фотографувати можна. Витягла з кишень «Мінокси». Лишилося одне — сидіти і чекати.
Аж ось — нарешті!
У коридорі з’явився Майер і зник на сходах. Однорукий навіть не озирнувся, так само ритмічно натирав підлогу. Крістіна була напоготові.
Од сходів з’явився незнайомець. За ним — Майєр. Крістіна аж прикусила губу
Майєр щось сказав незнайомцю. Той рвучко зняв шапку. Виявився геть голомозим. Важлива прикмета… Молодець, Віллі! Вчасно зорієнтувався… Клацнув фотоапарат. Клацнув другий. Майєр провів «привида» до Хейніша.
Однорукий не озирався. Натирав підлогу.
І знову сидіти і чекати. У темряві й тиші…
Вона не знала, скільки минуло часу, коли з’явився четвертий візитер. Сфотографувала і його. Все! Діло зроблено. Втоми не відчувала. Поставила на місце стілець. Глянула в коридор. Нікого. Тільки однорукий натирає підлогу. І коли вона вже взялася за ручку дверей, раптом побачила: прямо на неї йшов Жора Шмот. Він так несподівано з’явився і так швидко йшов, що однорукий не в силах був чимось допомогти. Що робити? Шмот вже витягав з кишені ключа. Вона сховала один фотоапарат під халат і кинулася до вікна. Трохи розгубилася. Залізні лещата лихих обставин нараз стиснули, мов капкан. Відчинила вікно, щоб вийти на покрівлю і перебути там, поки Шмот не покине номера. Спуститися униз, у двір, було неможливо, хоч близько й звисала пожежна драбина. Внизу стояла варта. І вулицями походжали патрулі…
З вікна війнуло холодом. Клацнув замок, і на порозі застиг Шмот.
— Ого! — гукнув він. — Я — до пташки, а тут ще одна!..
Він схопив Крістіну за руку.
— Що ви тут робите?
Крістіна намагалася відштовхнути Жору, але він легко викрутив їй руку за спину. Видер фотоапарат.
— Ах, так он воно що — шпигувала, стерво! І хто б міг подумати!.. Ну, тепер мене гер Хейніш озолотить!
— Шкура продажна! — вихопилося у Крістіни.
— Не у мене вона продажна, не в мене! — блазнював Жора. — Я ж твою шкуринку продам, не свою…. Мисливська здобич! Боже мій, оце повезло… Так мені за тебе Залізний хрест дадуть!
Він зовсім не звертав уваги на те, що діється у коридорі, тому й не помітив, як однорукий натирач підлоги поспішив до номера, де мешкав Майєр, і грюкнув у двері, як вискочив оберштурмфюрер і розстебнув кобуру…
Жора Шмот раптом відчув на шиї з потилиці такий залізний потиск пальців, що випустив руки Крістіни Бергер. Вона одразу ж зняла рукавички і сунула до кишені халатика.
Майєр повернув Шмота до себе і зацідив йому в зуби.
— Ти що собі дозволяєш, покидьку? Підняв руку на німкеню?
— Пане офіцер, — забелькотів по-німецькому заюшений Шмот, — вона шпигунка! Ось її шпигунський фотоапарат! Вона когось фотографувала! Хай розбереться пан Хейніш!
— Це правда? — насупився Майєр, звертаючись до Крістіни. Він гарячково шукав рятунку і не знаходив ніякого рішення.
— Який нахаба! — сплеснула руками
Жора Шмот отетерів. Аж щелепа у нього відвисла.
— Я — шпигун? — зойкнув він, прийшовши до тями. — А хто вікно відчинив? — Він скочив на підвіконня. — Це вона хотіла тікати через вікно, коли я відімкнув двері. А я йшов сюди подивитися на канарку, чи все гаразд… Тільки й того!
Це були останні в його нікчемному житті слова. Нараз Крістіна вихопила у Майєра пістолет і двічі пальнула в Шмота. Він схопився за горло і впав за вікно. Чути було, як важко гепнулося мертве тіло.
Крістіна вклала в руку Майєра пістолет і скоромовкою проказала:
— Ви стріляли, бо шпигун тікав!
І майнула до коридора. Там кинула до відра натирача підлоги другий «Мінокс» і зникла в своєму номері. Однорукий теж покидав у відро своє причандалля й подався геть.
Крістіна знову вибігла в коридор і загупотіла в двері номера, де жив Хейніш.
— Пане оберштурмбанфюрер! У сусідньому номері стрільба!.. Там хтось стріляв!..
— Скажіть Майєру, хай розбереться! — почула за дверима.
— Його у себе немає!
Майєр ще знаходився в номері Готенхауза. Один. Збентежений, з пістолетом в руці. З вулиці лунали вигуки і швидке тупотіння патруля. Він почув за спиною голос оберштурмбанфюрера:
— Що трапилось? Це ви, Майєре?
— Я, пане оберштурмбанфюрер!
— Ви стріляли?
— Так!
— У кого? — Хейніш глипнув на відчинене вікно.
— З цього номера старший адміністратор фотографував — у нього «Мінокс».
— Що? — аж заревів Хейніш. — Де цей нікчема?
— Я стріляв у нього, коли він намагався втекти через вікно.
Хейніш підійшов до вікна і вихилився у двір: там, окрім вартового, товпилися патрульні солдати і офіцер.
— Живий? — спитав оберштурмбанфюрер.
— Труп! — відповіли знизу.
— Фотоапарат є?
— Затиснутий у руці!..
— Добре. Несіть труп до мене! З фотоапаратом обережніше!
Хейніш мерзлякувато пересмикнув плечима і зачинив вікно. Мовив задумливо, не приховуючи професійного здивування:
— Ось вам, Майєре, зразок методів більшовицької розвідки. Його «легенда»: базарна спекуляція, в’язниця, штрафний батальйон, добровільна здача в полон — усе це легко інсценізувати. Але цього мало! Він, щоб втертися до вас у довіру, виказав кількох більшовицьких і комсомольських функціонерів. Уявляєте, яка підступність? Але — розумна! — закінчив з повагою.
— Це дуже жорстоко, — озвався Майєр.
— Ще б пак! Але ж переконливо… А може… Гм! Схоже на те! Мабуть, під наші кулі потрапили люди, які нічим не завинили перед німецькою владою. Тепер зрозуміло, чому вони геть усі вперто заперечували звинувачення на допитах… Так!.. А ще покійний Кеслер казав, що в червоних для нього зашморг давно сплетено… От як у нашому ділі можна помилятися. Вам наказ, Віллі: негайно проявіть плівку.