Справа № 3-172 (г) відновлюється
Шрифт:
– Ходімо зі мною. Дімка не зрозумів його.
– Куди?
– За картками. І не одна у тебе буде, а три. От щоб я з цього місця не встав, якщо брешу!
І Дімка слухняно поплівся за другом.
Павка привів його до себе додому і, залишивши одного в кухні, кудись зник. Незабаром він повернувся, підбіг навшпиньки до Дімки і тихенько запитав:
– Ти нашу сусідку тьотю Пашу знаєш? Ну, така товста…
– Ні, – похитав головою Дімка. Павка почухав потилицю.
– Тоді на варті стоятиму я, а ти ввійдеш в кімнату і забереш картки. Вони лежать на столі під хлібницею. Їх тьотя Паша там завжди кладе, я бачив у вікно.
– А як же вона залишиться без карток? – запитав
Павка відразу ж розвіяв всякі сумніви:
– От дивак! Інші собі дістане. Вона ж у картковому бюро працює. Зрозумів? Знаєш, скільки там карток? Тисяча, а може, й цілий мільйон. Тьотя Паша не зажерлива, тому й не бере багато. Тільки три штуки додому принесла. Візьмеш їх – і на кухню, а я з ґанку буду спостерігати, щоб нас не застукали. Ну, біжи!
І Дімка відважився. Раз тьотя Паша працює в картковому бюро, їй справді не важко взяти собі не три, а цілих десять карток, а то й більше. Це просто. А от його матері карток не видадуть до початку нового місяця, коли навіть вона піде і попросить. За це влетить від неї і йому, що не доглянув, і Любочці…
Хвилин через десять, з затиснутими у спітнілому кулаці картками, Дімка вже спішив рядом з Павкою до продуктового магазину. Серце його завмирало від радості. Йому кортіло швидше одержати пайок і щодуху бігти додому. Думка про те, що він вчинив справжнє злодійство, ні разу не промайнула в його голові.
По дорозі вони зустріли товсту жінку з двома дівчатками-підлітками.
– Тьотя Паша!.. – шепнув Дімці на вухо Павка.
Жінка пильно подивилася на хлопців, ніби здогадуючись, що у Дімки в кулаці затиснуті її продуктові картки. Хлопець навіть почервонів і відвів погляд убік.
Коли б Дімка знав, що станеться потім, він кинувся б слідом за нею, віддав би вкрадені картки, на колінах просив, би вибачення. Але в тому й біда, що людина не завжди знає, що її чекає в майбутньому.
Попрощавшись з Павкою на розі вулиць, Дімка зайшов у продуктовий магазин. Народу було багато і довелося стати в чергу. Коли Дімка вже підійшов до прилавка і протяг продавщиці картки, біля нього з'явилася розлючена тьотя Паша.
Вона схопила його за вухо і при всіх обізвала злодієм.
В магазині зчинився галас. Всі вимагали негайно відправити Дімку в міліцію. Але тьотя Паша виявилась м'якосердою жінкою: вона привела його до матері.
Мама розплакалась, на знак подяки поцілувала тьоті Паші руку, а коли та пішла, набила Дімку. Правда, йому зовсім не боліло, мати набила його лише для людського ока. Вона жаліла свого первістка, забувши про те, що Амур-ріка теж починає свій шлях із струмків, а закінчує його широким розливом.
Так вийшло у Дімки після крадіжки карток.
ВТЕЧА
Повернувшись з евакуації в Крим, Дімка всього рік прожив у рідному Сімферополі. Ганяючи із своїми ровесниками по вулицях, він, по-хлоп'ячому безтурботний, ще не дуже усвідомлював, як важко жити без батька. Він і не думав, що мати віддавала всі сили, аби тільки її син був нагодованим і одягнутим. Вона працювала тепер касиром в одному з кінотеатрів, а на вечір брала в проектній організації креслення і допізна робила з них копії. Від сина вона вимагала одного – добре вчитися.
Дімка був здібним учнем. Те, що іншим давалося з трудом, він засвоював блискавично. Тому після школи не засиджувався над підручниками, а більше часу проводив на вулиці. За сестричками Любочкою й Валеркою йому вже не треба було наглядати, бо матері пощастило влаштувати їх в дитячий садок. Загубивши ще в Ашхабаді слід Павки Горіна, який все-таки втік
Спершу на його витівки скаржились сусіди: у одного він розбив рогаткою вікно, у другого перефарбував чорнилом кішку, у третього проломив на сараї дах, у четвертого поцупив з горища самовар і здав у кіоск «Утильсировина». А пізніше про нього заговорили в школі. На що це схоже, коли учень Чилікін грубіянить, пропускає уроки, не бере участі ні в яких позакласних міроприємствах, палить цигарки? Потім матір викликали в дитячу кімнату при міському відділенні міліції, щоб вона забрала сина, затриманого на вулиці за порушення. І ці порушення були вже не невинні хлоп'ячі пустощі, а серйозні проступки. Один з них закінчився спробою вкрасти візок з морозивом, що його на кілька хвилин залишив без нагляду продавець. Бесіди вчителів, розмови на класних зборах, умовляння старших, сльози і прохання матері особливого впливу на Дімку Чилікіна не мали. Пообіцяє виправитись і знову береться за своє. Залишився єдиний вихід – віддати хлопця в євпаторійський спецбудинок. Але й там Чилікін не покаявся. Перший тиждень його перебування в сиецбудинку закінчився черговою витівкою – двадцять дитячих зубних щіток було спалено в грубці. За це його, звичайно, покарали. З того часу Дімка зненавидів суворого директора і вирішив помститися.
Крадіжку зроблено з підкресленою недбалістю. Висччий замок та скобель, зірваний з дверей, валялися тут же, біля кладової, поряд з загубленою наволокою; простирадел, які лише напередодні одержали з пральні, значно поменшало, пожований недокурок дешевої цигарки кинуто в куток на гору білосніжної білизни.
Черговий вихователь – сухорлява людина середнього зросту, із запалими щоками і сивиною на скронях – доповів про це директору. І по тому, як уважно той вислухав його рапорт, черговий зрозумів, що злодюжкам це так просто не минеться.
– Добре, я розберуся, – заворушив круглуватими ніздрями директор. Голос його пролунав твердо.
За оббитими чорним дерматином дверима кабінету почувся поспішний тупіт дитячих ніг, перериваний збудженими голосами, зазвучала маршова музика ранкової гімнастики.
В спецбудинку починався звичайний трудовий день.
В тому, що крадіжку вчинив хтось із вихованців, директор не мав сумніву. Злодій з вулиці не поводився б так зухвало. Директору, товстуватому брюнетові з блискучою лисиною, стало гірко на душі, що серед вихованців вряди-годи все ж помічалися вияви рецидиву. Адже діти самі бачать і відчувають, що дитяча установа, куди їх тимчасово помістили, перш за все потрібна їм самим, оскільки вона допомагала кожному з них забути про своє погане минуле і, зрештою, вела до нового, чесного життя.
Перебираючи в пам'яті всіх вихованців, директор намагався визначити, хто з них міг діяти гак зухвало й нахабно. Одна за одною відпадали кандидатури, і скоро залишилось лише дві – мовчазний, озлоблений феодосієць Сашко Кураков і цей новенький, сімферополець Діма Чилікін. Та і феодосієць був поза підозрою, бо він уже третій день лежав в лазареті з вивихнутого ногою. Значить, крадіжку у кладовій міг вчинити тільки сімферополець, який недавно спалив у грубці два десятки зубних щіток.
Щоб переконатися, наскільки вірне його припущення, директор дістав з невеличкого сейфа особову справу Діми Чилікіна. Вчитуючись у скупі рядки документів, досвідчений педагог виразно уявив собі внутрішній світ цього невисокого, але сильного, з живими темними очима підлітка, з яким не могли нічого вдіяти ні мати, ні школа, ні сусіди. Як погано, коли діти ростуть без нагляду. Скільки встиг набешкетувати лише за один рік цей симпатичний на вигляд хлопчисько.