Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
Иньші постанови опікують ся торговлею взагалї, полекшуючи її кредит для торговельних операцій: тим часом як звичайна позичка в сумах над три гривни вимагає сьвідків, инакше кредитор тратить свої претензії, між купцями дозволяють ся кредитові операції без сьвідків необмежно, і для попертя претензій кредитора вистає його присяга 36). Друга постанова дає полекші для купця-банкрота: коли се банкротство станеть ся через нещасливу пригоду, не через недбальство купця, себто коли потоне його корабель, або пропаде товар під час війни, або від огню, то кредитори не можуть жадати конкурсу зараз — не можуть „насилити” анї продати його: купцеви даєть ся право сплачувати свої довги ратами, „бо шкода від Бога, а він сам не винен”; коли ж він збавить своє майно піяцтвом, або залїзши в карні справи („пробьєт ся”) або взагалї знищить йото своєю непорадністю (въ безумии), то він віддаєть ся на волю кредиторів — вони можуть дати йому прольонґату або зараз його продати 37).
В
Але кредит при тім був недешевий, судячи про ті постанови про проценти взагалї, які маємо в Руській Правдї. Вони мають на оцї ограниченнє лихви і були головно результатом народнього повстання 1113 р., тому я говорив про них з тієї нагоди 40). З них бачимо, що при позичках великість відсотку залежала відречинця і при коротших позичках процент був вищий нїж при довших. Закон постановляв, що місячний процент може брати ся тільки при зовсїм коротких позичках: „а мЂсячный рЂзъ — оже за мало дни — поимати єму” 41). Який був той місячний процент, можемо судити з того, що при довших позичках, що доходили року, закон забороняв брати більше як „в треть”, себто 50% на капітал 42); місячний процент значить був ще вищий. Мономахів закон обмежив сей процент о стільки, що допускав його при позичках не довших як два роки: хто взяв два рази по 50%, більше не міг брати проценту, міг узяти лише капітал (исто); хто взяв три рази по 50%, той не міг жадати навіть капіталу 43). Нормальним річним процентом при довших позичках закон Мономаха признавав 10 кун від гривни річно: рахуючи, як то звичайно роблять, в гривнї 25 кун, се буде 40%, отже ріжниця від попереднього не велика.
Розумієть ся, не треба собі робити ілюзій, що видані в сїй справі закони — про нормальний процент і заборону вищих процентів — дїйсно знищили сї надужитя. Коли в теперішнїй полїційній орґанізації закони про лихву дуже часто зістають ся мертвою буквою та дають початок тільки до нових штучок і форм скритої лихви, то тим більше можемо ми надїяти ся сього від тодїшнїх обставин.
Незвичайно високий процент і взагалї надужитя лихварів були причиною, що церковні сфери дуже завзято виступали против лихви, уважаючи її одним з найтяжших переступів против християнської морали, перешкодою до посьвящення в сьвященство, і т. и. Про се ми будемо говорити низше, тут тільки зауважимо, що всї їх напади, хоч як гострі, були безсильними против явища, викликаною елєментарною силою економічного розвою.
З сього погляду варті уваги ті, нечисленні вправдї голоси, що мирячи ся з неможливістю знищити зовсїм „різоімство”, старали ся тільки вплинути на зменьшеннє процентової стопи. Нифонт новгородський радить сьвященикам впливати в сїм напрямі на людей: коли хто позичив по 20%, то нехай візьме тільки 12 або 16% 44)· Анонїмне ”Сказаніє о заповЂди св. отець о покаяніи” так само радить, „коли не можуть відстати від лихви”, брати не більше як 3 куни або 7 різан від гривни, себ то 14% по принятому рахунку 45).
В сих виводах, як бачимо, прийшло ся нам не раз оперти ся о монетну систему Руси, і я все говорив про неї з певною резервою. Се тому, що в нїй і досї дуже богато непевного і незвістного. Ми маємо два роди матеріалу: звістки писаних джерел й археольоґічні нахідки, і досї факти обох катеґорій з собою не зведені, а через те і наші відомости в значній мірі висять у повітрі 46).
Підставою для рахунку в більших сумах була гривна срібла. Звичайно виводять се слово від „грива” — шия, отже первісно — намисто (з срібла), обруч, що міг якийсь час бути одиницею при обмінї, як вага, а потім як і монета. На вагу аж до XVIII в. гривною (або гривенкою) звав ся фунт. Але ті гривни, на які рахувалися, себто гривни монетні — міняли ся в своїй вазї, подібно як і всяка монета, й були ріжні, але здебільшого вагали ся коло півфунта: на Українї пів візантийської лїтри (що важила 3/4 віденського фунта, 24 лоти), на півночи — пів нїмецького фунта (як нїмецька марка). Така монетна гривна звала ся „гривною кун” (куни значать загалом гроші), а частїйше просто гривною, без всяких близших пояснень 47).
Найдавнїйшою вказівкою на великість монетної гривни служить порівняннє кари 5 лїтр срібла, уставлених по закону руському в Олеговій умові, з 12 гривнами, уставленими за туж провину в Руській Правдї 48): виходило-б, що гривна була меньша від 1/2 грецької лїтри. Розумієть ся, зрівнювати дати, роздїлені досить значним часом, буде дуже небезпечно, хоч ми дїйсно знаємо з находок гривни відповідної ваги (10-лотові). Взагалї звістні нам з українських нахідок гривни вагають ся між 10
Коли б справдї, як показувало ся з наведеного порівняння, давня київська гривна була 10-лотова, то прийдеть ся признати, що вага її з часом збільшала ся і зближала ся до північної. Коли давнїйше вона виносила коло півлїтри візантийської (12 л.), пізнїйше важила вона коло пів фунта нїмецького (16 л.). Се можна-б поставити в звязок з ослабленнєм торговельних зносин з Візантиєю й перевагою торговлї західно-европейської, нїмецької. Але в теперішнїх часах все се ще будуть гіпотези: дослїди над археольоґічним матеріалом що йно починають ся, і в нїм ще дуже богато неясного; незрозуміле нпр. се незвичайне ваганнє ваги: часто навіть у тій самій нахідцї стрічають ся гривни важші й лекші. Все се вияснити — задача будущих дослїдів. Тут піднесу ще тільки одну вказівку з писаних джерел, що містить в собі натяк на зміни курсу давнїх грошей і на те, що в емісії їх брало безпосередно участь правительство: в грамотї Сьвятослава Ольговича (коло р. 1137) уставляєть замість десятини для епископа постійна сума 100 гривен „новыхъ кунъ” 49).
Окрім гривен срібла рахували часом і на гривни золота, але рідше; зіставало ся неясним, чи були монетні гривни золоті, чи се тільки теоретичний рахунок, при тім — чи тут треба розуміти гривни монетної ваги, як срібні гривни кун, чи се проста вага — отже фунт золота. Перед кількома роками трапила ся перша певна нахідка з золотими прутами (в Київі), які можна б уважати за гривни; але їх там було лише два, ріжної ваги, отже справа й тепер не зовсїм ще ясна 50). Відносини срібла до золота для тодїшнїх часів обраховують як 1: 12 51); але є й иньші зовсїм відмінні обрахунки.
Як меньші одиницї рахунку звістні нам з староруських джерел ногата, куна, різана і вівериця. Обчислення вартости приплоду (мабуть з XIII в.), що стрічають ся в деяких кодексах Руської Правди ширшої редакції, дають можливість уставити докладні відносини до гривни ногати й різани: гривна мала 20 ногат і 50 різан 52).
Що до куни, то тут у нас нема такої певної підстави; порівняннє ріжних сум з Р. Правди показує, що гривна мусїла мати десь між 20 і 30 кун. Найправдоподібнїйше було-б приймати щось коло 25 кун — звичайно так і приймають 25 кун у гривнї, хоч і гіпотетично. Потім маємо рахунок Нифонта (з XII в.) за сорокоусти; він рахує на гривну пять служб божих, за 6 кун одну, за 12 дві 53); звичайно думають, що тут на гривну пораховано пять служб з опустом, по 5 кун. Нарештї згадане „Сказаніє св. отець о покаяніи” можливим процентом уважає „3 куни або 7 різан” від гривни; тут, по стилїзації, 7 різан не може бути меньше 3 кун, тільки рівно або більше 54); в першій евентуальности ми мали-б в гривнї коло 22 кун (властиво 213/7, але таке некругле число неможливе), в другій рахунок 25 кун на гривну був би найвідповіднїйший. Минї він здаєть ся найправдоподібнїйшим. Зрештою прийнявши куну за 1/25 гривни мали бисьмо ту вигоду, що різана була-б половиною куни: різана — відрізок, половина куни, як рубель — відрубок, половина гривни.
Для обчислення відносин віверицї (вЂверица, вЂкша) до гривни бракує нам всякої підстави; очевидно тільки, що була се найменьша одиниця для обчислення (в перекладах вона відповідає словам мЂдница, лєпта, отже найдрібнїйшій монетї). На реальну вартість її одинока вказівка — що мала воскова сьвічка коштувала одну віверицю, „єдину вЂкшу” 55).
В археольоґічних находках маємо меньші від гривни золоті й срібні штамповані руські монети 56). Золоті одначе о стільки рідкі, що можна сумнївати ся, чи вони були коли в купецькім оборотї в значнїйшім числї і чи зайняли певне місце в монетній системі. Важать сї золоті монети коло 1/3, лота (6 ґр.); при 10-ти лотовій гривнї і пропорції 1:6 така монета була-б варта коло 10 ногат. Срібні монети, судячи по двом значним нахідкам (київській і нїжинській) і численним меньшим, були в купецькім оборотї, в значнійшім числї. Питаннє — яке місце в поданій вище монетній системі вони займали? Звичайно уважають їх різанами. При 10-лотовій гривнї різана відповідає 1/5 лота срібла; між срібними монетами є дїйсно такі. Але трудність в тім, що поруч монет сеї ваги ми маємо і тяжші й лекші (39 до 105 доль = 0,13 до 0,35 лота), і досї не переведено докладнїйших дослїдів у сїм напрямі, не уставлено, яка саме вага для сих монет нормальна і як пояснити значні відміни в вазі поодиноких монет, навіть битих тим самим штампом.