Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

¹⁶) Ориг.: Вингород.

¹⁷) Тут очевидно пропуск, і слів узятих в скобки в ориґіналі нема.

¹⁸) Кримські справи кн. 84 л. 43-4, звідом. Хомякова під 8 грудня 1652.

¹⁹) Реляція Яскульського в Ojcz. Spominki II c. 84 (про неї нижче, с. 446).

²⁰) Конфесати Олекси з Саврани, Теки Наруш. 146 с. 265-6, нижче с. 446.

ЕКСКУРСІЯ НА ВОЛОЩИНУ, ВІДНОВДЕННЄ ДОГОВОРУ З ЛУПУЛОМ, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ПІД КАМІНЦЕМ ПОВЕРТАЄ ДО ДОМУ, ЛИСТ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ДО КАНЦЛЄРА 24 ЧЕРВНЯ н. с. 1652.

Щоб заінтересувати

Татар і затримати їх від повороту, Хмельницький запроєктував екскурсію на Волощину і облогу Камінця. Мав в тім, розуміється, свої інтереси. Екскурсія на Волощину мала бути приятельською осторогою Лупулові не хитатися далі між Україною і Польщею і нарешті реалізувати свою обіцянку посвоячення. Здобуттє ж Камінця було б незвичайне цінним закріпленнєм впливів на Західню Україну, Волощину, Семигород; в Польщі говорили, що Хмельницький обіцяв султанові здобути Камінець для нього, або що султан просив його здобути йому Камінець ¹), і я вважаю се за дуже правдоподібне, що така тема дійсно була в українсько-турецьких переговорах тих років: здобуттє Камінця в аспекті вступу України в систему васальств Отоманської Порти було дійсно незвичайно цінне і потрібне, і цілком природно, що воно таки й здійснилося, коли Туреччина стала активнішою. Але воно було також потрібне і українській політиці в плянах поширення на Західню Україну і утримання звязків з Отаманською системою.

Екскурсія на Волощину була не значна і пройшла мало помітно; в сучасній кореспонденції про неї ледви кілька згадок. “Орда з козаками за Дністер до Волох переправилися: одні під Ямполем, другі під Могилевим, а инші знову-зісталися”, пише 13 червня з Львова староста Дзєржек. А инший львівський кореспондент з другого дня вже знає й вислід: “Татари й козаки пішли були до Волох, але Волохи вислали против Орди не малі дарунки, з проханнєм, аби до Волощини не входили і землі їх не пустошили; взявши дарунки намір свій відложили і до Волощини не вступили” ²). На пригадку Хмельницького про старі переговори і обіцянки, післану одночасно з тим, Лупул відізвався з повним спочуттєм. Батозький погром прекрасно відсвіжив його память, затемнену козацькими неуспіхами 1651 р., і він тепер вважав потрібним закінчити справу негайно. В польських справах московського посольського приказу заховалось оповіданнє Грека Іллі Манілова, що їздив від Хмельницького в сих справах до Лупула:

Гетьман посилав Татар воювати Волоську землю, а до господаря (владЂтеля) волоського Василя посилав з тим, щоб він, Василь згідно з попереднім своїм договором віддав свою доньку за Богданового сина Тимошка; а коли Василь своєї доньки за Богданового сина не віддасть, то він, Богдан піде з усім військом воювати Волоську землю. І волоський господар доньку свою за гетьманського сина Тимошка віддає, весіллє має бути липня 21 (ст. ст. очевидно). Гетьман приїде до Ямполя, а волоський господар приїде з донькою до волоського города Сороки; а до весілля дав він гетьманові заставцями (в аманатах) своїх луччих людей: племінника свого Івана Гаврилова, Івана Лупашку Проженського та Григорія ворника (дворського, маршалка) ³).

Инший Грек, з гетьманського двору-Кондратій Юріїв в московській транскріпції-оповідав се в реляції своїй цареві так: “Писав до мене скоро (по Батозській битві) оден мій приятель з Шаргорода, що Василь воєвода післав свого післанця до гетьмана під Камінець, з тим що він, Василь, має приязнь до гетьмана. Нехай гетьман його ворогів не слухає, а буде з ним у приязни і не дає Татарам воювати його городів, а що до доньки, то коли він собі того бажає-нехай її сватає. І гетьман тому з-під Камінця вернувся з усім військом-щоб те весіллє вже відправити певно” ⁴).

Таким способом ся справа була залагоджена скоро, успішно, і з загальним задоволеннєм. З Камінцем же пішло гірше. Грек Ілля в тім своїм оповіданню подавав про се такі відомости-сам бувши у гетьмана в обозі під Камінцем три дні, і мабуть разом з ним з-під Камінця виїхавши:

Гетьман Хмельницький з козаками й Татарами стояв під Камінцем-Подільським 9 днів, а були з ним під Камінцем кримські і ногайські люди-нуреддін

і Караш-мурза, а з ними Татар тисяч 60 або й більше. Гетьман з козаками й Татарами богато разів приступали під Камінець і з гармат місто обстрілювали, але Камінця не взяли. Кримські й Ногайські Татари з-під Камінця ходили загонами на литовські (!) городи, були підо Львовом, і забрали в полон богато литовських людей. В Камінці сиділо в облозі польське й німецьке військо: ротмистри Кондрацкий та Криштофский, з ними гайдуків і Німців 500 чоловіка та всяких місцевих (камінецких) людей з тисячу чоловіка. І 15 червня (ст.ст.), за королівським листом Хмельницький пішов з-під Камінця до Чигрина, а Татар відпустив до Криму, а його, Іллю, пустив до Путивля з Корсуня: з Корсуня в Чигрині гетьман буде скоро. Полковникам своїм: переяславському, кропивенському та прилуцькому з їх полками, та трьом тисячам Татар з ними велів стояти на ріці Росаві для охорони від Поляків, а иншим своїм полковникам велів бути готовими на вість від нього (тамже).

Сі відомости в дечім доповнюються і спростовуються иншими: Ілля видно не був воєнною людиною, і його слова не дають вірного поняття про операції під Камінцем. Инші звістки-людей військових виразно кажуть, що козацьке військо Камінця не штурмувало ні разу, була артілєрійська стрільба, підступи і вилазки-дрібна війна, серйозних зусиль взяти Камінець не було. По друге-облогою ледви чи кермував сам гетьман безпосереднє; більш того що він маркував і далі, як під Батогом, свою неприсутність: що операції веде його син, на власну руку, а гетьманський штаб стояв десь оддалік.

Козак бранець Олекса (з) Саврани, взятий під Ягольницею, напр. оповідав таке (на жаль запись зроблено дуже несправно і я вибираю тільки що ясніше): Тимошко погнівавшися з батьком “умисно” (з власної ініціятиви) пішов на військо (під Батогом), а по розгромі війська третього дня рушив на Камінець Подільський. Жадного штурму Тиміш не чинив, а тільки післав до Камінця, щоб той відкупився. Відповіли йому так: що від короля не прислано скарбів, а на таких людей [як ви] маємо людей, олово, порох, кулі-дамо вам. Обоз козацький стоїть під Камінцем, в нім три полки: Чигринський, Жаботинський, Уманський. Татар богато зісталося по місточках ранених, хлопи їx годують. Під Ягольницю пішло три тисячі козаків охотників, і Карач-бей з кільканадцятьма тисячами такого ж вибраного війська, бо сказано було, що там Ляхи-післано їх діставати. Тиміш під Камінцем: як вернуться з-під Ягольниці, має вертати до дому, бо дуже поріжнився з батьком, чого йому військо не хвалить. На Волощині жадної Орди ні козаків не було. Від господаря прислано Тимошкові вина ⁵).

Звісний нам Яскульский шле воєводі браславському такого рапорта з Камінця по скінченню облоги:

Саме вчора (23 червня) по двохтижневій облозі неприятель відступив від Камінця зі стидом і шкодою в своїх, понесеною від нашої армати: не було такого дня, щоб їx не побили як псів. Штурму не вчинив жадного-хоч того йому хотілось. Війська того, що стояло під Камінцем раховано на 200 тисяч, але на мій погляд (а я також війська бачив) не було його більше як 100 тисяч... Прийшов був (Хмельницький) з тим наміром, аби (Камінець) взяти і Туркові піддали; що не допяв чого хотів, великий був на нього від Татар крик. Заспокоїв їх обіцянкою дати їм вирубати міста п. Каліновского і п. хорунжого кор. (Конєцпольского): пішли на Україну на ту обіцянку, а не знати що осягнуть. Бо хоч Хмельницький дав їм слово, але універсалами остеріг Україну і наказав боронитися від орди як від неприятеля, і щоб усі міста фортіфіковано ⁶).

Досить близькі до сього і докладні відомости в Theatrum Europaeum:

8 червня козаки, в числі 40 тис., з 80 тис. Татар обложили Камінець, через ніч поробили шанці, і розпочали гарячу канонаду, але невеликим калібром, не більше 3 фунтів. Пробували також запалити місто ґранатами, але спричинити пожежі не вдалось. Так само не вдались проби загатити ріку наповненими землею мішками, і не припустивши штурму, 23 червня козаки відступили (226).

Листа до Камінчан, згаданого бранцем Олексою, маємо в повнім тексті ⁷). Він писаний іменем гетьмана і всього війська, з датою 7 (17) червня: