Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

В тій же збірці записаний лист Василя Лупула до Потоцкого з Яс, від 16 березня; він кидає деяке світло в справі проволоки з татарськими помочами, котрих Хмельницький вичікував і в своїм повільнім поході і в обозі під Білою Церквою:

Орди ще не рушили. Нуреддін-султан був висланий з інструкцією вивідуватись, чи велике військо мають Поляки, і далі не поступати — бо по Великодні (9 квітня н. с.) сам хан рушить з усіми ордами. Зять візіра Бетег-аґа приїздив до Добруджських і Буджацьких країв, заповідаючи, щоб були готові, бо на весну сам хан особою своєю рушиться. Від Хмельницького безнастанно приїздять посли до Буджацьких Татар, з слізми просять, аби йшли. Але ті відповідають, що до Юра руського не можуть

виступити. Супроти того Лупул радить Потоцкому всіми силами постаратися закінчити війну з козаками, поки поспіє татарська поміч.

В другім листі, з 2 квітня, повідомляючи про переїзд через Молдаву турецького посольства до Хмельницького (про нього зараз будемо говорити), Лупул переказував такі відомости, що хан спочатку має намір післати Хмельницькому в поміч 15 тис. кінноти, але потім довідавшися, що Польща ладить великі сили для поборення Козаччини, він постановив іти сам з усіми силами і призначив день походу на 19 березня (н. с.) - тільки воєвода міркував, що великі сніги, спавши в ті часі, мабуть затримали сей похід ¹³).

В Польщі оповідали, що нуреддін-султан, висланий ханом наперед з 16 тисячами Татар, дійшовши до Молдави, тут розхорувався й дальше не міг іти (потім скоро помер). Військо його вернулось назад. Хан сам був хорий і тому не скоро вибрався, а без нього Хмельницький не хотів починати війни ¹⁴).

З листів привезених гетьманові з турецьким посольством з Очакова, видко, що гетьман тримав там своїх резідентів: були се тоді Матвій Білошапка й Іван Нестеренко, що мали пильнувати скоршої експедиції татарських помічних полків. Були в тім якісь непорозуміння, якісь інтриґи: Армадан-бей перекопський жалується, що Велі-аґа каймакан, "нецнотливий чоловік”, був стримав Татар від походу, а тепер султан (нуреддін, очевидно) вже рушив з Криму (пишеться се в лютім). Резіденти, під диктат ханського Бек-мурзи, пишуть гетьманові, щоб він прислав від себе листа про приспішеннє, бо Бек-мурза від хана має наказ не йти далі Ташлика, а такий лист гетьмана дав би йому притоку йти в поміч козакам як буде потреба ¹⁵). В сих невязках і проволоках могло бути не без руки воєводи Лупула, а через нього — самого гетьмана Потоцкого, що всяко старався розвести Турок і Татар з Хмельницьким.

В московських актах, в перекладі, заховалися листи хана, його візира і скарбника; вони не мають ближчих дат, але заховалися серед актів 1651 р. і могли бути привезені піддячим Степановим, що мав дорученнє дістати польсько-татарську кореспонденцію в справі походу на Москву. Хан і його міністри просять гетьмана не турбуватись і вповні покладатись на поміч Криму — хан ні в якім разі не відступить козаків, він посилає зараз відділ під проводом Канмамбет мурзи, а через місяць піде головне військо, 100 тисяч вояків ¹⁶).

І гетьман вичікував, стоючи в Білій Церкві, поки його військо не виголодило околиці.

Гадяцькі старці оповідали в московських городах, що 26 березня прийшов до гадяцького отамана Кузьми Гарбаря гетьманський лист, щоб з городів “усеї України” посилали до Білої Церкви провіянт, “бо там на хліб скудно” ¹⁷). Татари стоять на подільсько-волинськім пограниччу (Константинів, Хмельник, Синява, Межибож, Бар). Инший козацький корпус (провідником названий Пушкар, але се не вірно) з Ногайськими Татарами під Чорнобилем (відти походив той сотник, зловлений під Чорнобилем, що його оповідання ми бачили вище).

Перед Великоднем, в перших дня квітня н. с. коли польське військо, під наступом побожської козацько-татарської армії відступило з-під Бара до Камінця, Хмельницький з Білої Церкви пересунувся на полудневий захід, як заповідав Мисловскому -до Животова, недалеко від полкового города

Кальника, приблизно 100 клм від Білої Церкви. Чи то щоб бути ближче до подільського театра війни ¹⁸), чи щоб наблизитись до тої дороги, якою мав прибути хан, котрого він виглядав, — а головно очевидно хотів перемінити свій провіянтовий район, після того як білоцерковський був так ґрунтовно випорожнений, як то ми тільки що чули ¹⁹).

Сюди, до Животова в велику пятницю, 7 квітня н. с. прибуло турецьке посольство. Воно привезло звісну нам султанську грамоту з кінця лютого, з обіцянкою ханської помочи, парадні убори і шаблю, даровані султаном новому васальові, і цілу купу ріжних листів — від царьгородського патріярха і від ріжних царгородських і очаківських, турецьких і татарських достойників, що обіцяли приспішити висилку військових контінґентів. Звісні нам Греки — дипльомати з табору Хмельницького — доносили московському цареві, що “посол прийшов з тим: скільки гетьманові буде треба війська, він йому пришле: пришле від мунтянського князя Матвія десять тисяч, і від молдавського володаря, воєводи Василя десять тисяч, і з ними трьох башів”. А гетьман відповів: “У нас і свого війська багато, султанові за його любов бю чолом і дякую, а край і так знищений” (від війська — нічим буде утримати тих отоманських васальних полків) ²⁰).

В Варшаві також оповідалося, що султан “під карою смерти” наказав господарям Валахії й Молдавії, аби помагали Хмельницькому; але, мовляв, молдавський відповів, що буде триматися того, хто переможе. Так що за нього були певні; більше боялися Ракоціїв, з огляду на пляни молодшого Ракоція на польську корону ²¹). Рудавский наводить лист Хмельницького до Ракоція, нібито перехоплений Поляками: він закликає Ракоція до спішного походу на Краків, щоб зайняти все Підкарпатє користаючи з виїзду шляхти в посполите рушеннє. Сіляді думає, що польські круги дійсно ширили такого листа, підробленого від імени Хмельницького ²²). Але Рудавский взагалі занадто свобідний в своїй літературний манєрі автор, щоб дуже покладатись на таке оповіданнє.

Примітки

¹) Маю його в двох копіях. Вписав його до своїх записок з своїми замітками Ґоліньский, на с. 463, серед звісток з місяця травня, під заголовком: "З України з обозу новини”, і воно ж в ркп. 41 збірки Русєцких с. 147 дд. Оповідається про Мисловского весь час в третій особі.

²) Тільки дещо навів з неї Липинський, Z dziej'ow c. 430, 527.

³) У Ґолін. 25.

⁴) Слова Хмельницького посол старається віддати в автентичній українській формі, хоч се не дуже йому вдається і репліки гетьмана подаються мішаниною польських і українських слів; я дещо з того “кольору” заховую.

⁵) Ґол. da bole і (не читко).

⁶) Potwarzac Рус., powtarzac Ґол.

⁶) Сі слова сильно покручені, і до них Ґолиньский, очевидно від себе, додав таке міркуваннє: "се немов провіщаннє — аби його шукали або в Животові або в гробі”.

⁷) trzyma — Рус., trwozi — Ґол.

⁸) По тексту повинно бути навпаки: було перед тим тяжче, тепер лекше.

⁹) Помилково: Румейко.

¹⁰) Інструкція (“память”) Степанову надрукована в Архиві Ю. З. Р. III. IV с. 567 з великими прогалинами у вступі і без дати; але дата 1 березня, с. с. есть в Малорос. прик. 1651 справа 6.