Історія України-Руси. Том 9. Книга 1
Шрифт:
“Його мил. пан Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького з полковниками, старшиною і всіми молодцями поклон віддають в. княжій милости; а що за матерія посольства нашого, зволив єси вже зрозуміти, в. кн. м., з листів пану писареві вчора відданих”. На се Радивил, мовляв, відповів: “Дивуюсь я тому дуже що пан гетьман ваш 15), підчас коли всі його сили звернені на війну, посилає до мене се посольство: запевняє в своїй приязни і хоче намовити, аби я відступив з своїм військом. А того не думає, що справи Литви й Корони спільні, оден нарід, одна Річпосполита, — так як би того не було! Та й Литві дали ви не добрі задатки приязни, вторгнувшися в її границі, без великої причини; повіти декотрі дощенту знищили, а инші забрали й досі тримаєте, не хотячи уступитись і вертати — як от Любеч і Стародуб, де стоять козацькі залоги, і мині тепер прийдеться там упоминатись і доходити границь в. кн. Литовського”. До
Се було проголошеннє і приймленнє до відома війни: Литва вступала в загальний плян воєнних операцій. Деклярація Радивила мусіла б випасти ще більш різко і рішучо, якби йому була вже відома козацька діверсія на Смоленщину, що саме робилася тоді. Але вона не була ще відома: тільки другого дня козацьке військо перейшло границю, і се дійсно виглядає дивно, що мирне посольство зійшлося з таким аґресивним кроком козаччини.
По сій розмові послам велено відійти до своєї господи, поки їх одпустять. На нараді їх рішено було відправити, але затримати до того часу, коли литовське військо виступить в поле, щоб вони не могли попередити своє військо про литовський наступ. Так їx протримано більше двох тижнів, а для замилення — ще при відправі Радивил на їх очах вирядив своє військо під проводом стражника литовського Мірского на Смоленщину: на той козацький корпус, що напав на Рослав під проводом Тарасенка — се тим часом стало вже відомо. В дійсности ж військо виправлялося на Сіверщину, против Небаби, а одночасно відновляв свої операції припетський відділ. І так скінчилася литовська нейтральність.
Примітки
1) “В маю місяці, перед Николиним днем сто чоловіків козаків ходило загоном в литовську сторону, до Гомельського повіту, і тих козаків литовські люде побили на голову в селі Єриловичах. А за тиждень чи більше перед 14 мая перейшло було Сожу на сей бік, під Єриловичами литовських людей тисяча чоловіка, і на той час прийшов на той перевіз полк. Небаба з козаками, щоб стояти для сторожі, і тих тисячу литовських людей козаки побили на голову”. — Вісти у Смирнова с. 260. Грек Павел писав 19 травня (с.с.): Радивилову сторожу козаки скрали і побили його людей дві тисячі і привели до гетьмана (під Зборів!) двох язиків: вони казали, що Радивил утік в далекі місця - Акты Ю. З. Р. III с. 451, і т. ин.
2) Акты ЮЗР. III с. 455 і вище с. 289; про поліського полковника Горкушу згадує пізніша реляція Ґонсєвского (у Ґоліньского), див. нижче, але очевидно, що він стеріг границю і в попередніх місцях.
3) Половко оповідав: В Чорнобилю монах, що був домініканом, збирає охотника, вже має їx 500 і щодня більше прибуває; сам стоїть на фільварку в Лельові, миля від Чорнобиля. Та не тільки в Чорнобилю збирає те гультяйство, але й сюди ближче виправив сотника, якогось Булавку Мозирянина, і він теж зібрав уже таку ж громаду, і коли наші (Поляки, очевидно) стали в Бабичах, він хотів на них напасти; але вислана чата перешкодила їx замислам” — у Ґоліньского с. 468.
4) Дві реляції Павші з 29 і 30 травня в Осол. 225 л. 365; мало ймовірно, щоб між ними був тільки оден день ріжниці: перша з них мабуть давніша.
5) Тамже л. 365.
6) З попередньої реляції Павші 30 травня видно, що сей наказ Радивил дав за кілька день перед сим: він його записує в постскриптумі.
7) Осол. 225 л. 375 об.
8) Nad wieczor na bebnach haslo wybiiali, ktore bylo Bozoluk, a czysluczyn bo hasle iako y u nаs byl do pulnocy. Щось попсовано.
9) Poydyte moloycy, dorodnyie holowy, a dobywayte tych miesczan Lachow w Homlu, dobywszy ich w pien westynayte, zadnoho nie zywiac, miasto spalete, a potym do Bychowa idete, oneho dobywayte, a iednak Mohilowcom krzywdy nie czynite. A iesli-byste do trzech razy Homla nie dobyli, tedy do mnіе po armatu co wskok przysylayte.
10) Тут дата 9 червня, але вона неможлива, коли
11) Осол. 225 с. 379-381. Коротка звістка про козацький наступ під Гомель також в наведенім листі Радивила до короля з 9 червня: вона написана на підставі вістей принесених одним челядником з Гомеля, що приїхав до табору Радивила в Бобруйську 7 червня; його вісти тамже ркп. 225 л. 365 об. Він потверджує, що козаки приступили в неділю (4 липня) і подає ту цифру козаків: 7000, що повторяє в своїй реляції Радивил.
12) Так переказує зміст листу анонімна реляція з табору Радивила з 17 червня — Осол. 225 л. 381 об.
13) Тамже.
14) Перед тим полковник чернигівський — поясняє автор реляції, але помиляється: Пободайло міг бути тільки замістником полковника, став ним по смерти Небаби.
15) І в привітанню посольства, і в відповіли Радивила Хмельницький не титулується гетьманом “короля й. м.”, як то було в його офіціяльнім титулі.
16) Реляція 17 червня — Ос. 225 л. 382-3. Commentarius c. 104-106. Сівські вістуни оповідали, що Пободайло з товаришами вернувся до Чернигова 26 червня с. с. (6 липня н.с.), а посилав їx Хмельницький до Радивила, щоб він з козаками замирився й дав грошей на Татар; Радивил того всього відмовив і заповів свій похід: “Ждіть мене на Петра” — у Смирнова с. 263.
ПЕРЕБІЛЬШУВАННЯ УСПІХІВ, ПЕРЕГОВОРИ З ВЕНЕЦІЄЮ, ПЕРЕГОВОРИ В МОСКВІ ВІТОВСКОГО Й ОБУХОВИЧА (ТРАВЕНЬ 1651 Р.).
В Варшаві тим часом, від перших уже вістей про наступ польського війська попробували були використати свої успіхи для знаних нами плянів на венецькі субсидії. В звязку з сим образ польського тріумфу над Козаччиною в польських урядових кругах розмальовувано як найпишнішими фарбами і щедро розмішувано правду з фантазією. Головно се робилося “для зовнішнього вжитку” — щоб зробити відповідне вражіннє на всіх причетних до згаданих плянів, і тому напр. реляції нунція дають особливо яскравий образ сього “роблення опінії”. Він пише напр. першого квітня, даючи немов підсумки того, що було зроблено в сім напрямі протягом місяця березня — від перших вісток про погром Нечая: “Успіхи польської армії з кождим днем приносять все більші наслідки. До послуху Короні привернено ціле Браславське воєводство: не тільки відібрано назад те, що козаки захопили після замирення, але й перейдено лінію і здобуто кілька міст — напослідок і Винницю, де козаки боронилися більше ніж де инде. Польське військо разом з відзисканнєм сеї країни дістало богату здобич, і так рахують, що в сьогорічних битвах порубано на куски більше як 40 тисяч козаків” 1).
“Очищеннє Подніпровя” описується в таких рисах: “За той час піднялося 30 тис. селян, хотіли зробити діверсію й битися (з Каліновским) — але воєвода звернувся до них з рідкою гуманністю: представив їм кару що постигла Нечая та його товаришів — і що постигне таке ж їх, коли вони не покаються з заподіяних злочинів. Опамятані сими погрозами і видимою смертю, і одночасно зваблені обіцянкою пробачення і надією на спокій, вони за краще вважали віддатися на волю і ласку воєводи. Видали до рук його 500 провідників що ними командували, зложили всю зброю і присягли на стару вірність і підданство тільки королеві і республіці. А згадані провідники були покарані смертю — як того заслужили” 2).
Бачили ми вище оповідання про ту радість з якою селяне тутешні вертаються під власть своїх старих панів — воліючи мати по давньому одного пана, ніж слухатися всіх козаків і т. д. і т. д.
Які при тім казкові розміри приймали варшавські оповідання, добре ілюструють тодішні новини Ґолінського. Він записує такі вісти з 19 березня:
“Гетьман Каліновский з військом захопив місто Чигрин — столицю Хмельницького, де він собі наскладав був запаси. Добре було укріплене зброєю й валами, гарматами, поживою — і туди Хмельницький позвозив свої скарби і достатки, що набрав і награбував. Було там 5 тис. козаків, Каліновский і їх дістав: одних побито, а инших живцем узято, а власне козацьку старшину — між котрою було богато польської шляхти рахмистрами (рахівниками). Їx взято на тортури, і вони на муках розповіли, що між козаками пішла трівога від не-фортуни: що попрогравали битви, а особливо що Нечая знесено. Хмельницький розіслав кількадесять рахмистрів по ріжних місцях, щоб на шию (гвалтом) збирали нарід. Каліновский велів шпигувати за тими рахмистрами, ловити і на палю сажати, а козаків велів живими всадити до вязниці. Велику здобич взяли наші в тім Чигрині: скарбів і достатків всіляких: самих гармат до 200, й иншої армати дуже богато, також живности — те гультяйство що збиралося до Хмельницького по містах і селах стацію вибирало.