Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

¹⁸) Так говорили торгові люде з Мени, що приїздили до Сівська 14 травня с. с.: литовський гетман Радивил стоїть з військом, але головну частину післав в поміч Полякам, а до Хмельницького пише, щоб козаки в литовську сторону не ходили, і не зачіпали, — він козаків тим писаннєм обманює — у Смирнова с. 259.

ПРИПЕТСЬКИИ ФРОНТ, ПОВСТАННЯ, ОБЛОГА ГОМЕЛЯ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У РАДИВИЛА, ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ ЗА СУБСИДІЯМИ.

Хмельницький з старшиною, відима річ, теж не робили собі великих ілюзій що до щирости чи льояльности литовських маґнатів, тільки поки можна було утримувати в спокою північну границю, вважали се користнішим, ніж викликати війну. Звісний нам бранець Половко оповідав (правдоподібно в первій половині квітня), що козацькі війська, розложені на литовській границі, мали “виразний наказ” пильнувати границі і не чинити наїздів (“аби тільки Дніпра пильнуючи далі не витикались”).

Але сей наказ, який би він

виразний не був, не дотримувався дуже риґористично, і козацькі ватаги часом переходили границю, й навпаки се траплялось, судячи з тих досить припадкових (і не дуже докладних) відомостей, що приносились вістунами, або виринають в сучаснім листуванні ¹). Кожна сторона звичайно в такім випадку твердила, що вона була спровокована, і таким чином навіть сі інциденти начебто підчеркували основний принціп охорони границь без переходів граничної лінії, що протримався до середини червня — коли Радивил проголосив кінець такого неписаного перемиря. Полки Чернигівський і Ніжинський тримали границю на Дніпрі і на Лівобережжі, полковники київський з поліським держали границю на Припети; з ними був також відділ Татар, не великий ²). Згаданий Половко, що сам був ніби то сотником в Чорнобилю, називає на Дніпрі граничним пунктом Любеч — там “списалася сотня міщан любецьких, що неустанно стереже міста, а козаки по селах”; на правім боці Чорнобиль — тут якийсь бувший домініканин являється орґанізатором місцевого повстання; в тилу — козацька сотня в Горностайполі, провідники повстання при першій можливости збираються захопити Мозир ³). Се викликає превентивні заходи з боку пограничних литовських сил. Я спинюсь тут на сих операціях — аж до формального проголошення війни Козаччині з литовської сторони.

При кінці травня полковник Павша, що держав сторожу на Припети — на перевозі в Бабичах, доносить про марш полковника Горкуші, що стояв в Норинську, в Овруцькім повіті — іде на схід для сполучення з київським полковником, що стояв у Лельові. Павша вважав очевидно сей марш загрозливим, і перейшовши Припеть почав громити козацькі й повстанські ватаги — в Павловичах, Мартиновичах і нарешті під містечком Зубанем, в трьох милях від Чорнобиля мав більшу сутичку, але боячись щоб Горкуша його не зайшов з тилу і не відтяв від Припети, відступив назад. Після того він вислав кілька роз'їздів — під татарський відділ, що став був під Овручом, але відійшов під Корець, діставши наказ від Хмельницького; роз'їзд застав в Овруцькій околиці, під Норинськом, в Велебличах “городових отаманів”, що збирали на Орду від кождого дому по 12 золтих — що хлопи дають з великою охотою”. Другий розїзд ходив на Словечну, де був став київський полковник з Горкушою, окопавшися против литовського війська, що стояло під Бабичами ⁴).

Повстаннє тим часом поширювалося в порічю Припети. Турівський староста повідомляв, що його волость збунтувалася ціла — вичисляє низку місць ⁵). Се мабуть було причиною, що з кінця місяця Радивил рішився знищити сю надприпетську козацьку заслону, але офіціальний привід дав такий, що вона загрожувала його литовській заслоні. “Маючи відомість — доносив він королеві 9 червня — що Антін полковник окопався з кільканадцятьма тисячами в 4 милях від Бабичів, щоб прогнати наших людей з сеї переправи — одинокої що її можемо мати на Припети — я рішив удати, ніби то ми хочемо йому заходити в тил, показавши йому наші хоругви в тилу, а потайки зібрати всю силу на фронті. Велів одному полкові з Хойник разом з деякими поблизькими хоругвами, сполучитися з полком, що стоїть у Бабичах і рушившися спробувати щастя ⁶). Припускаю, що неприятель, покладаючися на свої сили і окопи, буде почувати себе безпечним з сеї сторони, а помітивши, що військо рушило з Бабич, певно поспішить за ним, і вони його зможуть за божою помічю щасливо атакувати на переправі. Коли се вдасться, ми мали б усе забезпечене до самого Чорнобиля — де стоїть немала їх залога, і що раз збільшується. Тоді б лишилося, зібравши військо, йти на столученнє з військами в. кор. мил., і на очах в. кор. мил. сповнити свій обовязок” ⁷).

Але в сім пляні зайшла проволока, тому що саме в сей момент сіверська козацька заслона заатакувала великими силами пограничний Гомель, і Радивилові прийшлося кинути всі свобідні сили туди. Чернигівський полковник Небаба, що командував сим сіверським фронтом, пояснив потім сей напад так, що його викликала гомельська залога своїм нападом на Яриловичі: погромили там козацьку залогу, а саме містечко вирубали й спалили. Але розміри його виправи на Гомель виходять далеко за рамці такої пограничної карної експедиції, і можливо мали власне сю мету, яку й осягли — сею діверсією відтягнути сили Радивила і стримати його від походу на Україну і від координовання своїх операцій з операціями коронного війська. На Гомель вислано 8 тисяч козаків вибраного війська, велено їм штурмувати до упаду, і в потребі спішно зажадати собі артілерії; захоплений “язик” оповідав, що здобувши Гомель, військо мало йти на Бихів і т. д. Та реляція настільки богата мальовничими історично-побутовими подробицями, що я вийму з неї все головніше.

Наступ почався 4 червня, в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою; потім показалася друга, червона корогва, а коло неї три білі, й дві чорні і дві жовто-“облочисті”; під ними 8 тисяч козаків, кінних і піших, вибраного війська. Насамперед з-під полковничої корогви полк. Забіли

вискочило з 40 коней, щоб захопити гомельських коней і людей що при них були; инші стали в порядку за огородом і садами і стояли зо дві години. Оден з них виїхав на герц, викрикуючи по татарській “гала-гала”, але оден з залоги влучив його коня в голову. Потім так з півгодини надійшло піше військо, під проводом полковників Литвинка і Поповича, і забралося зараз до сипання шанців з усіх сторін, кіннота ж розбіглася чатами по селах, а 400 стали сторожею на всіх дорогах, на кілька миль наоколо. Над вечір вибили на бубнах гасло: Базавлук ⁸). Піхота не схотіла в ночи йти на штурм, бо втомилися на ноги, тільки сипали шанці, і весь понеділок копаючи зближалися під паркан. А старшина тимчасом відсилала до Ярилович коней і волів і всяке добро, що набрали у доохрестної шляхти. В північ з понеділка на вівторок пішли на приступ “по четверо”. Залога і міщане їх відбивали; подекуди вони прийшли так щільно під паркан, що обухами вибивали з рук мушкети, виставлені в стрільниці, а в одній “кватері” вскочили до середини і почали бити челядь, але військо збігшися їх відбило. Особливо сильний натиск був на укріплення “од Пречистої” що їх перебіжчик міщанин вказав їм як найслабші; але вся піхота збіглася туди і відбила приступ.

Ві второк козаки попробували виманити залогу на вилазку: підняли крик і галас, щоб її здурити, ніби то надходить їй поміч: відступивши під ліс то наступали з хоругвами то знов відступали, по кілька разів починали з лісу стріляти і марш німецької піхоти вигравали, але комендант залоги не попався на сю “фінту”, залоги з міста не випустив, і так день обійшовся. З особливою детальністю реляція оповідає, як ловили козацького язика. Начальство веліло конче дістати, і оден “жолдак” ухопивши за ковнір козака, що ліз на паркан, став його тягнути; побачивши се козаки почали стріляти йому в голову, аби не дістався живий, але замісць нього трапили в руку “жолдака”. Одначе той козака не пустив, а тимчасом другий ухопив його, а десятник зробивши аркана, заарканив козака і став його тягнути до гори. Поки його тягли, козаки тричі трапили в нього, але все таки він був настільки притомний, що коли його витягли, він зараз все докладно оповів: “Полковник Небаба вибрав 8000 кінних козаків і роздав їх полковникам, щоб дішли до Гомеля, а по 4 курені лишили при арматі; полковник Пободайло також післав своїх людей, але сам не пішов. Виправляючи козаків Небаба їх так “благословив”: “Пойдіте молодці, дородниї голови, і добувайте тих міщан Ляхів у Гомелю. Добувши їх в пень вистинайте, місто спаліть, а потім ідіть до Бихова, його добувайте, а Могилівцям кривди не чиніть! А коли б до трьох разів Гомеля не добули, тоді вскок до мене по армату присилайте” ⁹). Сі зізнання, каже автор, були вповні справедливі, бо вівторок по штурмі Забіла зараз післав по армату до Небаби.

В середу знову цілий день готувалися до штурму, зробили 14 гуляй-городин і обтикали їх зеленим галуззям. Коли наступила ніч, заточила 4 гуляй-городи до Чичерської брами, а 3 приточили близько самого мосту, а самі, посуваючи гуляй-городи, йшли мовчки, а коли стріляно, лігши на землю кричали: “Абе!” Та коли звелено густо вдарити до них з гармат і мушкетів, зараз їх викурили з усіх гуляй-городів. Литвинко й Попович з Олишиним(!) полком в Гомельку разів з 15 штурмом приступала, і кожного разу як пушкар з старого замку вдарить з гармати або з гаківниці, зараз ішли в розсипку: кидали гуляй-городи: так то йшло до самого сходу сонця. І як уже кидали штурм (оповідав язик), віддано Забілі лист від Небаби: в нім був наказ в день і в ночи вертати назад ¹⁰). Тоді як вони стояли на позиції, не повертаючись до окопів, всі кинулись до переправи, вплав, кіннота і піхота; та підчас тої переправи піднялась сильна хвиля, що й паром вивернуло, і богато їх потонуло, особливо тих що на дошках і колодах переправлялись ¹¹).

Небаба поясняв се потім Радивилові так, що такий він дістав наказ від гетьмана: приїхав посол з листом до Радивила, і він, Небаба, додавши листа від себе, виправив се посольство, що мало пробувати далі утримати Литву в нейтральности. Гетьман писав, що він зрозумів попереднє посольство Радивила так, що він бажає згоди з військом Запорозьким, і хоч тепер доходять до нього чутки, які говорять протилежне, він все таки не тратить надії прихилити Радивила до такої згоди, яку він бажає мати з в. кн. Литовським; нехай Радивил не помагає “панам коронним” і свому війську велить відступити від границі — тоді б і він, гетьман, відкликав до себе своє військо ¹²). Небаба в своїм листі поясняв причину наступу на Гомель так я то вище навів; просив Радивила стримати своїх людей від зачіпок і обіцяв, що в такім разі і з української сторони буде спокій. Був також лист від київського полковника: він скаржився на неустанні зачіпки і напади Павші і його полку в Бабичах; припускаючи, що се діялося без волі Радивила, просив заборонити йому таких “ексцесів”; инакше він буде змушений з лихвою то віддати — має на то досить способів ¹³).

З тим усім поїхали до табору Радивила сотник Пободайло ¹⁴), Передримирський, і Кланевський(?). Вони приїхали 13 червня, але Радивил, памятаючи, як Хмельницький приймав його посла, також не схотів приймати їх відразу: велів віддати листи одному з його офіцерів, і тільки другого дня дав їм авдієнцію. Автор реляції — дуже докладної — описує, як ті козацькі посли чули себе несміливо (може удавали, козацьким звичаєм), так що Пободайло навіть не міг ні слова пробомкнути, і його заступив Передримирський. Його привитальну промову реляція переказує в таких словах: