Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Увагу автора звернули ще дві особливости: що церковні свічи в сім монастирі і по инших монастирях і великих церквах вживаються зелені-“прегарного зеленого коліру”. Далі, що в київських церквах, як також у московських-в олтарі неодмінно бувають зеркала одно або й два (с. 46-52).

“Келії архимандрита се великий і гарний дім. Його келії-в горішнім поверсі і мають високу баню; наоколо гарна веранда з видом на Дніпро, що тече під монастирськими городами. Водили нас і городами архимандрита-ми сходили туди з келій сходами. Вхід до городу-через двері з високою аркою і банею, а з боків шпалєри з тонких галузок, в оден локіть грубі. В середині якась ростина з зеленими галузками і частими колючками підіймаючись над землею

вона виповнює крати, а всяку галузку що виступає поза крати, обтинають ножицями. З тої ж ростини зроблені огорожі сього городу” (з дальшого пояснення виходить, що се ніби то аґрест, “ікрист” згаданий автором перед тим). В сім городі ростуть абрикоси і дуже богато шовковиці: кажуть, що попередній митрополит козаків розводив на них шовківників і одержував дуже добрий шовк. Дуже богато горіхів і ще більше винограду: вино з нього темно-червоне, його розвозять з сього монастиря по всіх церквах Козацької землі.

“За брамою Великої Церкви з західньої сторони, дві дзвіниці-одна против другої-деревляні, високі, чотирекутні. Одна дуже висока, так як мінарет Ісуса в Дамаску ⁶), в середині має богато комір, на гору йдеться великими крученими сходами, вгорі на деревляних брусах висить 5 дзвонів, більші й менші, і там же, в закритій коморі залізний годинник. Його дзвін чути далеко: кожду чверть години він відзначає одним ударом в малий дзвін, коли пройде година-вдаряють 4 рази, з-тиха, а потім бють скільки треба, разів у великий дзвін. На стіні дзвіниці є ще й соняшний годинник. Инший годинник висить на мурованій дзвіниці церкви Трійці, згаданої вище; коли ввечері великий годинник вибє 24 години, троїцький годинник сильно і гучно вдаряє в залізне било-щоб усі чули поза монастирем, війшли й замкнули браму.

“Друга дзвіниця нижча; в ній висить величезний дзвін, якого ми ще не бачили: завбільшки з невелике шатро, а важить коло 50 алєпських кинтарів” ⁷) (с. 53-4).

Другого дня гості звідували печері. “Після того як ми відбули літурґію (в церкві Воздвиження), поведено нас до коридора викопаного в довгій горі, потім до печері, де жили Антоній і Теодосій. Ми мали богато свічок і оглядали тутешні приміщення: убогі, узькі келії, і ті місця де спочивають отці і владики: вони досі лежать у своїх трунах, в чернечих одежах, вузьких залізних поясах і мантіях; їх бороди і русяве волоссє на голові тримаються міцно, і вони гарні не вважаючи, що стільки пролежали в сій печері”. Далі наступають переповідження лєґенд Патерика і деякі инші інформації. По скінченню обходу “архимандрит прислав по нас карету, ми сіли і заїхали до монастиря серед садів: іти сюдою тяжко і довго” (55-7).

Третього дня “приїхала ігуменія жіночого монастиря Вознесення і запросила нашого патріярха бути у них на літурґії, прочитати молитву на розгрішеннє і поблагословити черниць. Ми поїхали туди, і всі черниці вийшли на зустріч. Се великий монастир, в нім 50-60 черниць, значних родів (в тексті Белфора: “ігуменія родичка самого польського короля; (черниці) здебільшого виховувалися в сім же монастирі-згодом вертаються до нього назад, приймають постриг і стають черницями”). Їх лиця ясні як сонце; вовняні мантії до самої землі; чоловіки зовсім не можуть заходити до них.

“Наоколо монастиря сади, в середині церква-деревляна, з шістьма банями і хрестами. Ми були там: в ній срібне паникадило і два срібні напрестольні ліхтарі; на іконах богато вінців, хрестиків, іконок, привісок, золотих і срібних ланцюжків з перлами і дорогим каміннєм. На мурах написані 10 дів, праведниці і мучениці.

“Нас поставили з лівої сторони, черниці стояли тісною купою. Вони співали й читали молитви приємним мотивом, ніжними голосами, що хапають за серце і викликають сльози, їх спів значно кращий від співу мужеського. Ми були захоплені красою їх голосів і співів, особливо

дівчат: старших і маленьких.

“Всі вони вміють читати, знають фільософію і льоґіку і пишуть на ріжні теми. Серед них богато таких дівчат, більших і менших, що виховуються на те аби стати черницями-бо здебільшого се сироти. Вони носять футряні колпаки.

“Святий Боже”, “Алилуя”, “Господи помилуй” вони співали так наче одними устами-на переміну на двох клиросах. Одна прочитала Апостола-дуже читко. Прокимен співають з ріжними варіяціями. При “Достойно” вдарили в дзвін, монахині вийшли на середину церкви і проспівали солодким мотивом стоючи на колінах.

“Після причастя і роздачі антидора вони попросили нашого патріярха прочитати над ними молитву на розгрішеннє. Всі припади до землі, і патріярх прочитав її, а потім покропив святою водою. Після виходу з церкви ігуменія попровадила до своєї келії, і там подала на перекуску солодощі, прегарні конфітури, медяники і горілку. Потім за згодою нашого патріярха черниці написали на великім аркуші молитву на розгрішеннє всім черницям, і патріярх се підписав-з огляду на їх віру”.

Увагу автора в сім монастирі звернув на себе ще колодязь з колесом і двома ланцюхами: “оден ланцюх підіймається, другий спускається”.

Того ж дня мабуть гості відвідали славну лаврську друкарню-бо їй присвячена тутже замітка невелика, на жаль, і дуже характеристично для автора-аж надто побіжна: “Коло Великої Церкви стоїть прегарний славний друкарський дім- що обслуговує всю сю країну. Звідси виходять всі їх церковні книги-дивного друку, ріжного фасону і в ріжних кольорах. Також рисунки на великих аркушах-види країв, образи святих, наукові розвідки і таке инше. Звичаєм усіх патріярхів ми надрукували тут велику силу розгрішень з іменем нашого патріярха. Їx мовою, червоними літерами, з образом св. Павла, трьох родів: на цілім аркуші для значних людей, середні-для простого люду, і маленькі для жінок”.

Далі -“того ж дня приїхав до нашого патріярха кир Сильвестр, митрополит Київа і всеї Козацької землі, або Малої Росії. З ним було два епископи і кілька ігуменів. Всі були вбрані у свої звичайні мантії, а на грудях висіли золоті хрести на ланцюхах. Приїхали каретою, вибитою в середині червоним сукном в супроводі своїх служебників, що їхали спереду і ззаду на гарних конях, в дорогих одежах і зброї”-(58-9). Тут належить подати сю увагу зроблену на иншім місці: “Треба знати, що у всякім більшім монастирі Козацької землі, у митрополита і всіх епископів єсть служебники, поважні урядники, ранґою не нижчі полковників (!)-їх звуть монастирськими слугами; коли митрополит, епископ або архимандрит їде своєю каретою, вони скачуть напереді і ззаду на гарних дорогих конях, в розкішних одежах і дорогій зброї. І по всіх келіях: не то що у митрополита, епископа, архимандрита. але і у архидиякона і звичайного монаха буває сила дорогої зброї: невеликі рушниці, шаблі, пістолі, луки з стрілами і под.” (53-4).

Посім наступає оповіданнє про святочні служби на день Петра і Павла, я навожу дещо опускаючи менш інтересні обрядові деталі.

“В переддень спочатку вдарили кілька разів у дзвін Великої Церкви на те тільки щоб дати знак доохрестним церквам-і ті задзвонили в свої дзвони. Всі зійшлися до церкви Петра і Павла при келіях архимандрита і там відправили велике повечеріє. Після нього священик, диякон і запаляч світла підійшовши до патріярха взяли у нього благословеннє і тоді пішли дзвонити у всі дзвони, включно з тим найбільшим, що його, через велику вагу, можуть розхитати тільки 8 чоловіка, по чотири з кожної сторони, грубими канатами, напружуючи всю силу. Його гук гудів мабуть на 3 дні дороги-бо він дуже чистий, а язик важить коло 15 алєпських ратлів ⁸). Від його тягару вся баня і стовпи тої вежі хитались і тремтіли. Тоді ми пішли до церкви і вийшли після малого повечерія.