Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

“Дві години потім, у ночи, задзвонили знову в усі дзвони, включно з тим великим, і ми пішли до всеночної. Засвічено паникадила і свічі, поставлено гарний аналой і канонарх почав читати псалом вечірні, а півча співала по черзі на обох клиросах (опускаю дальші подробиці). Нарешті на обох клиросах заспівали “Слава всевишніх”, так як співають у Вірмен, цілим хором, приємним співом заступаючи орґан: малі хлопці хапають своїми голосами за душу. Так робили під час всеночної і літурґії сього дня, коли співали з нот.

“(З всеночної) ми вийшли з церкви раннім ранком. Літурґію ще з вечора просили відслужити нашого патріярха. До дзвону дали знак кількома окремими ударами в великий дзвін, з інтервалами. Тоді задзвонили в дзвони по всіх церквах і відправили в них літурґію, а тоді спішно посходилися на літурґію до Великої Церкви: черці й миряни, чоловіки й жінки, також ігуменія жіночого монастиря з своїми черницями. Взяли благословеннє зпочатку священики і

диякон, потім запаляч, і тоді задзвонили у всі дзвони. Ми пішли і вбрали в ризи з кількома священиками і дияконами: нам не дозволили вбрати наші ризи, а дали свої, котрі найдорожчі, бо вони думають, що їх ризи освятяться, тому що ми приїхали з Святої Землі. Потім ми всі вийшли з кадилами і з свічками стрічати патріярха (перед церквою) і ввівши до церкви стали вбирати на амвоні, а всі священики стояли вряд наоколо нього. Потім ми виходили на великий вхід: того дня вийнято було (для входу) богато золочених євангелій, дорогих кадильниць і трираменних хрестів ⁹). Апостола читав оден з дияконів, я читав арабську євангелію на свято Апостолів, а крім того грецьку євангелію пречистої, як то у них звичай. Після того як патріярх покадив, як має бути при літурґії, монастирські слуги ¹⁰) й инші стали перед олтарними дверима: оден тримав срібний збанок, другий срібну миску, инші ставши з двох сторін розгорнули великого дорогого ручника, і патріярх помивши руки, утерся ним. Теж саме зробили вони при кінці літурґії. При проголошенню імени архиєрея ми поминали нашого патріярха, а вони-Паїсія константинопольського і свого архимандрита.

“Коли патріярх помив руки (при кінці), йому подали антидор і він з'їв часточку; потім піднесли срібне відерце з вином і він випив як звичайно; так само подавали й нам. Коли винесено чашу, підійшла ігуменія з черницями й инші люди щоб причаститися. Тоді два диякони вийшли з олтаря і розгорнули під чашею велику застілку, щоб якась кропля не впала на землю; вважай яка то побожність! Кожному причастникові давали антидор і трохи вина випити. Потім патріярх роздав антидор усім, навіть і малим дітям.

“Після літурґії ми пішли до трапези. Після солодощів і горілки давали прегарні страви, яких ми в життю не бачили: супи з яєць начинених коріннєм; рибні страви з молоком з міґдалів на підливу, а соуси все з чистим шафраном-хоч він у них дуже дорогий, а міґдали ще дорожчі: око коштує може золотого, або й ще більше, і коріннє теж (дуже дороге). Але такі страви у них прийняті: вони перейняли таку марнотратність від Ляхів.

“Під суботу, після вечірні вийшли чотири священики в чорних ризах, і диякон мав чорний стихар і орар. Старший з священиків, взявши благословеннє покадив наоколо столика де стояла миска з кутею, потім іконам, патріярхові, священикам і всім людям і вернувшися став на своє місце. Теж саме проробили три священики що служили з ним, і нарешті диякон. Півча під той час співала канон за померші душі. Се у них таке правило: під кожну суботу робити таку відправу за померших взагалі і зокрема-за добродіїв церкви. Патріярх прочитав молитву за померших і відпуст-тоді вони стали просити патріярха прочитати ще над усіми ними молитву на розгрішеннє. Вони впали на землю і він прочитав над ними сю молитву. Потім іще прочитано молитву на сон, і ми вийшли. В суботу рано ще була відправа і ми попрощалися щоб їхати далі. Але вони ще повели нашого патріярха до церкви подали свячену воду і він покропив усіх. Аж тоді вийшли з монастиря де ми пробули від понеділка до суботи. Архимандрит посадив патріярха з собою в кареті, а слуги йшли спереду і ззаду доки ми доїхали до монастиря, при церкві Св. Софії-катедри київської митрополії і всеї Козацької землі і Малої Росії. Ми їхали з півгодини-бо віддаленнє було дуже невелике. Архимандрит попрощався з патріярхом і вернувся (60-3).

“Митрополит кир Сильвестр стрів нас з своїми епископами й ігуменами. Ми замешкали у нього. Нас чекали, щоб ми були при літурґії. Коли почали дзвонити великим дзвоном, ми вийшли подивитися й побачили щось дивовижне. Сей дзвін більший від дзвона Печерського монастиря разів у 7 або 8, певно буде як велике шатро. Залізний язик його важить коло півтора алєпського кантара; 12 паробків ледво що могли його розмахати ¹¹), і коли вдаряли в дзвін, наші уха були заглушені його гучним голосом подібним до грому: я говорив свому товаришеві голосно, а він не чув. Міцна деревляна дзвіниця-більша від усіх які ми бачили, хиталась і тряслась. Але тон печерського дзвона різчий і вищий: тон сього мягший і густий.

“Потім ми пішли на літурґію в сю славну церкву-другу Св. Софію, гідну сього імени, як ми переконались. Підчас “Достойно” дзвонили тим дзвоном. Від літурґії ми пішли до трапези, а ввечері-під сему неділю по Зелених Святах, пішли на вечірню.

“Треба знати, що старий Київ був тут, і тут досі видно сліди його воріт, валів і ровів. Досі стоїть велика брама з мурованою вежою, звана “Золотою”, бо вона була позолочена; її спалили

Татари недавніми часами, несподівано напавши на місто і запаливши його. Город був чудовий; Печерський монастир був поза його стіною, але церква Св. Софії була в середині, разом з Михайлівським монастирем, що стоїть проти нього. Баня його ще й досі має позолоту, і наоколо обох було множество церков великих і гарних” (63-4).

Наступають історичні відомости про Київ-не дуже вірні. Річ натуральна, гостей спеціяльно займало питаннє про єрархічне становище київської митрополії: саме почалися балачки про підпорядкованнє київської митрополії московському патріярхові. Павло згадує про свої балачки з тутешніми ученими ченцями: “між ігуменами єсть люди вчені, каноністи, оратори, досвідчені в льоґіці, фільософії і всяких глибоких питаннях”, вони розпоряджали чималою ерудицією в питаннях про права і юрисдикцію патріярхів, так що гості були здивовані. Сі київські богослови підчеркували непорушність своїх звязків з царгородським патріярхом; вони повторяли, що з Царгороду вони одержали віру і обряди, і очевидно-не можуть порушити сих звязків. Між иншим патр. Макарія попросили ствердити підписом і печаткою якусь патріяршу грамоту на ставропіґіяльні права Печерського монастиря-що він і вчинив (с. 65).

Павло згадує при тім свою стрічу з звісним уже нам послом королеви Христини Данилом Калугером, я вище переказав його оповіданнє про Данилову місію; крім того Павло наводить його оповіданнє про сучасні протипапські течії на Заході-для нас не інтересні. Далі він детально описує Св. Софію: її будову і декорації,-я наведу тут те що він оповідає про іконостас, споряджений недавно, за Могилиної реставрації- характеристичний для тодішнього українського мистецтва.

“Він новий, дуже великий і зачудовує глядача. Ніхто не зможе його описать: така гарна і ріжнородна його різьба і позолота. Головний вхід високий на 6 ліктів, широкий на півтретя ліктя з аркою як у міської брами. Двері як звичайно-з двох половинок, що містяться в заглубленню-як у склепінню різблені і позолочені. На одній половинці представлений пеликан із срібла: він проколює собі бік і кров тече на його дітей, що сидять під ним; ніхто не відріжнить сього від металю. Ікон 12, гарні і великі, з боків кожної великі кольони, різблені і позолочені; вони творять ряд заглиблень. Особливо великі і високі кольони при іконах Христа і пречистої, глибоко вирізблені, вони представляють винні лози з зеленими і червоними китягами. Над іконостасом іде широкий ґзимс, різблений і золочений, ламаною лінією, з заглубленнями. Над ним Розпяттє, обведене різбленим обрамованнєм з маленьких кружків-ікон святих і апостолів, закритих шклами.

З лівої сторони від ікони Христа ікона Софії, робота мудрого й зручного майстра: по середині церкви кольони і на них склепіннє, над ним Христос і від нього св. дух спускається в промінні, під сподом геєнна: диявол з великим носом тримає лука з стрілами, коло нього юрба Персів в тюрбачах стріляють до церкви з луків, друга-Франки в своїх капелюхах і убраннях стріляють з рушниць і гармат: всі воюють против церкви” ¹²).

“Потім приїхав кир Теодосій, архимандрит Михайлівського монастиря, що стоїть напротив Софії,-приїхав каретою, щоб запросити патріярха до себе, і ми поїхали; се дуже недалеко. Патріярх наш вийшов перед брамою з карети, і ми війшли до середини. Весь монастир деревляний, але церква мурована, гарна й велична, з високою золоченою банею. Має тільки одну наву; з усіх сторін богато зашклених вікон. Будова всіх трьох церков (Печерської, Софії й Михайлівської) одного часу і одного характеру. Архиєрейське місце прегарне; з лівої сторони його портрет Теофана єрусалимського патріярха в мантії, капелюху і з хрестом на грудях.

“Відбувши літурґію в сій церкві ми були потім в трапезі, милувалися монастирськими городчиками і дзвіницею над брамою, потім вернулися до св. Софії. Коло Михайлівського монастиря, в сусідстві з ним стоїть монастир жіночий.

“Під брамою Св. Софії і під боком Михайлівського проходять стіни й рови фортеці, що саме вибудував цар Олексій. Вона має деревляні стіни і міцні башти. Москалі мають великий дотеп, як Франки: вони повинаходили для оборони сеї фортеці такі способи, що навіть в їх краю ми не бачили. Під ровом стоять довгі бруси переплетені палями, застромленими навхрест і загостреними на взір кинжалів і списів. Такі бруси лежать в два ряди, стерчать над землею на півтора чоловіка. Коли неприятель схоче наступати, він не знайде приступу ні з землі ні з гори, а зачепившися на горішніх брусах, неминучо пропаде, впавши на загострені нижчі палі: вони пробють його тіло. Мости сеї фортеці підіймаються на ланцюгах. Вся земля наоколо неї має підземні ходи наповнені великою масою пороху. На кожній брамі висить великий дзвін: коли щось трапиться, вдаряють у сей дзвін, щоб сповістити всіх у фортеці. Богато гармат, одна над одною. Тут двоє воєводів від царя,-і з ними 60 тисяч війська-одна половина стоїть під зброєю в день, друга в ночи. Того дня приходив оден з воєводів поклонитися нашому патріярхові і привітати його з приїздом.