Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

“До міста провадить тільки одна брама. Тому що воно лежить в долині, окружене морем піску, в нім незвичайно гаряче. Ми питали, чому гетьман не живе в якімсь кращім місці; на се нам відповіли, що гетьман вибрав Чигирин своєю резіденцією тому що лежить він на границі з Татарами: пять або шість днів дороги безлюдними і пустими сторонами лежить тут між козаками і Татарами. (Крім того) се найбільш центральне місце, і до Дніпра тільки 2 милі.

“Нам розповіли тут, що в сім часі край сей ставить 300 тисяч козаків; кожен має свою рушницю.

“В суботу, 2 серпня Хмель приїздив відвідати нашого владику, і після сього ми виїхали з міста (до нього в гостину). Проїхавши з милю, ми приїхали до величезної гати, що

тягнеться понад ставами, болотами, островами і ріками: ми їхали нею більш як півтори милі. Ся гать іде попід Чигринським замком і провадить подорожного такими місцями, що той трясеться від страху. Переїхавши її ми прибули до села Суботова, де звичайно жив небіжчик Тимофій, син гетьмана. Мешканці вийшли нам на зустріч з процесією і запровадили нас до великої нової церкви св. Михаїла. Тут зібрані скарби з вірменських церков, що небіжчик Тимофій пограбував і поруйнував у Сучаві, в Молдавії. В сій церкві і гробовець Тимофія, над ним, їх звичаєм висить велика корогва, а на ній дуже подібний портрет героя-верхи на коні, з мечем в правій руці, з булавою в лівій, і перед ним Молдавія-країна яку він збирається завоювати. Від сеї картини слізи котилися.

“Його вдова, дочка господаря молдавського Василя, кілька разів одвідала нашого владику. В неділю рано, після заутрені ми в її присутности відправили панахиду над її чоловіком. Вона вбирається цілком як черкеська невільниця: мала обшитий футром ковпак з сукна; дівчата, що її проводили-Черкески і Молдаванки, убиралися теж за невільниць, як і вона.

“Свого часу батько витратив цілі скарби щоб визволити її з Царгороду; вона володіє чотирма мовами: волоською, грецькою, турецькою і руською-і от тепер живе, бідна, далеко від свого батька, матери і братів, від свого народу і батьківщини, серед чужих, в палаті небіжчика свого чоловіка. Небіжчик виставив наоколо цілий замок з валами, а батько-щоб зробити сю садибу ще міцнішою, ставить против двору на горбі камяну церкву св. Іллі пророка. Ми помітили в її будові кілька величезних камяних мас, які нас дуже здивували. На наше запитаннє нам пояснили, що се каміннє привезене з міста, що колись належало Татарам, 5 миль відси; Татари мали там велику мечеть, а гетьман розруйнував її і забрав з неї сі камені на будову церкви.

“Вислухавши тут літурґію, ми виїхали і поподорожувавши нерівною і тяжкою дорогою, приїхали до містечка на імя Медведівка. За наказом гетьмана тут і далі сотники кожного містечка виходили нам на зустріч з своїми сотнями, під корогвами і так проводили нас від міста до міста. Проїхавши 3 милі ми проїхали до містечка Жаботина, далі-проїхавши 10 миль-до иншого містечка званого Сміла; далі за милю-до містечка Балаклії, ще за милю до містечка званого-Орловець, потім за дві милі-Вязовок, ще за півтори-Вільшана. Всі сі містечка становлять границю (Козацької) країни з Татарами” (IV.192-4).

Примітки

¹) Перекладчик транскрібує її назву у Павла: Хумано.

²) Дальше про довге богослуженнє-наведено вище с. 984.

³) Сказане тут про доми і міщан я навів вище.

⁴) Перекладчик транскрібує: Краснобула, тепер Краснополка, півтори милі від Умани.

⁵) “Брилука”-транскрібує перекладчик.

⁶) “Фішнафаска”; наступає доволі фантастична історія Вишневецького, котрого козаки нібито зловили в його утечі і принесли його голову Хмельницькому.

⁷) “Кустини Тріца”.

⁸) II с. 83-6.

⁹) Автор перекладає: “мЂсто органа”

¹⁰) Перед

тим автор детально описує ікону на сю тему в Бикові (с. 82)-“Трапеза Авраама і ангелів, перед ними на полумиску печене порося (!); Capa і Агар несуть збани з питтєм; над головами ангелів Содом і Гомора” і т. д., і з сього приводу завважає: “Чудова ікона; починаючи від Козацьких країв і далі в краю Московськім дуже пильнують сеї икони Трійці; єсть вона в кожній церкві, так само як нерукотворений Спас над олтарними дверима. На їх дорогоцінних і гарних корогвах также трапляється сей образ Трійці за трапезою, з Сарою, що сміється за завісою”.

¹¹) Перекладчик уважує, що сей вираз “ікритош”, критський, автор уже не раз уживав в своїх оповіданнях про тутешні малювання як особливу похвалу, прирівнюючи до малювань критських малярів, що стояли під венеціянськими впливами Відродження. Очевидно, Павло помічав певні подібности українського малярства з сим італізованим грецьким.

¹²) В перекладі: “бЂлыми аба (плащами)”-очевидно се “турецька біла габа” наших дум.

¹³) Описуючи Московщину, Павло називає чотири найбільші ярмарки України і Москівщини разом: в “Серкас” “звана Долян” (перекладчик думає, що се старий Черкаськ на устю Дону), київська (в Печерському монастирі на Успеніє), “Синска” (в Брянську, в Свинському монастирі), (і четверта в Архангельську-III с. 80-1.

¹⁴) Се був Діонисий Балабан.

ДЕЩО З МОСКОВСЬКОЇ ПЕРЕПИСИ 1654 р.: БІЛА ЦЕРКВА, СТАВИЩЕ, ЛОСЕВИЧІ, БОЯРКА, ФАСТІВ, БОРЗНА, БАХМАЧ, КОНОТОП, БАТУРИН, СОСНИЦЯ, МЕНА, НОВГОРОД СІВЕРСЬКИЙ, СТАРОДУБ.

Те що я вибрав тут з подорожи Павла алєпського, хочу доповнити ще деякими рисами з переписи України спорядженої того ж 1654 р. московськими аґентами, розісланими на те щоб приводити до присяги цареві українську людність. Вони далеко бідніші й одноманітніші змістом, та й заховалися від переписи тільки фраґменти. Але в дечім вони доповнюють панораму Павла.

Найдокладніша перепись Білоцерківського полку.

Біла Церква — наоколо міста (посаду) дві лінії палісаду (остроги стоячі); на довшій (зовнішній) 4 башти з ворітьми для проїзду, 4 вежі “глухі”; на внутрішній лінії одна з ворітьми, одна глуха. Та до тих палісадів прироблений ще третій невеличкий замочок з такимже палісадом, в нім одна башта з ворітьми, а 3 глухі. На тих вежах і стінах 20 гармат, мідяних і залізних, ріжного калібру, від полугривенки до 5 гривенок в кулі. В трьох маґазинах 84 гармати, справні і попсовані, 3500 залізних куль, 47 пудів пороху в 3 бочках і 15 пудів салітри. В місті соборна церква Спаса і 6 “приходських” церков. До присяги приведено 38 чоловіка шляхти (найбільш Мокієвських, далі Яблонські, Пичаговські, Студенецький, Бовш, Копоть, Каменецький й ин.). На чолі козаків наказний полковник Данило Гиря, осавул військовий Осип Григоріїв, сотник Семен Марченко, судії військові Яків Климів, Матвій Положний, обозний Іван Полежай, старший над арматою Андрій Любарський, всіх козаків 91. Міщане: війт, два бурмистри, всіх міщан 120 ¹).

З містечок полка звертають на себе увагу: Ставище — коло міста палісад, в нім 2 башти проїзжі, на одній вартова вишка (“чердак”), дві башти глухі, двоє воріт просто в стіні. До сеї стіни прироблений замочок з таким же палісадом, з одною баштою проїзжою і одною глухою. Гармата тільки одна справна, мідяна, велика, калібер 3 гривенки, а дві залізні попсовані; олива 4 пуди, пороху 50 пудів. Соборна церква Трійці, 5 приходських (аж дві архистратига Михаїла!). Козаків заприсяжено 312 (сотник, отаман, осавул). Міщан 365 (намісник, війт і 3 бурмистри).