Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

“Се не стільки з жалем, скільки з погрозою говорив Хмельницький. Воєвода мовчав, і скоро поїхав з Чигрина нічого не зробивши-удаючи нібито скоро приїде знову” (243-4).

Хоч се оповідання користається довірєм в науці ⁹), воно очевидно являється літературною інвенцією автора. З королівського експозе (в інструкції Шумовского) видно, що Лянцкороньский доти не їздив до Хмельницького, вичікуючи вислідів місії Тшкевича і Любовіцкого. В 20-х же днях квітня король уже знав, що комісію відложено на неозначений час, і по сім Лянцкороньскому менше ніж коли небудь було поводів забиватися до Чигрина. Але дещо в сім образку Рудавского інтересне-починаючи від дати 1 травня — сього терміну комісарського з'їзду в Білій Церкві, що ми знаємо від Радзєйовского. Далі ся ідея інтересів “всеї Руси”, так підчеркнута в оповіданню: ми повинні

її звязати з проблємою приєднання Західньої України, що дійсно в сім часі ставилося в гетьманськім осередку. Нарешті уявленнє задушевних мрій гетьмана і війська: повного визволення України від Польщі, від соціяльних претенсій шляхти, від суприматії Корони. Все се влучено так добре як рідко.

Примітки

¹) Радзєйовский в листі писанім 3 травня говорить про термін комісії .. травня в Білій Церкві, але король, даючи інструкцію Шумовскому 26 квітня, мав очевидно відомости свіжіші-що вже термін сей знято.

²) Жерела XII ч. 470, з ориґіналу коронного архиву, копія в Осол. 227 л. 38.

³) Де Нуайє писав про се: “Коли Татари покинули нас, щоб відвезти до дому здобич забрану в Прусії, козаки напали на них при повороті, відібрали всю здобич, постинали всіх Татар, яких запопали, і всіх бранців Шведів, примовляючи їм, що вони піддані безсовісного короля (prince sans foi), а Поляків і Прусаків пустили-с. 277.

⁴) Московські посли приїхавши до хана 14 н. с. травня, вже застали його, а закінчилася місія Шумовского 2 червня н. с., того дня хан відправив його-Крим. справи 1655 р. кн. 39 л. 42.

⁵) Московські посли по приїзді почули, що Орда готовиться до походу, в поміч Янові-Казимирові на шведського короля: коні вигодовані і люди на поготові, “а ногайські мурзи Уракові кочують з улусними своїми людьми за Дніпром на козацькій стороні, тому що хан з гетьманом у брацтві і згоді”- кн. 39 л. 34.

⁶) Московські посли застали їх в Криму, але не бачили й їx імен не подають; приставу що був при козацьких послах хан заборонив під карою смерти не давати їм бачитися з польськими послами. Тамже л. 39.

⁷) В москов. ориґіналі: литовські.

⁸) Богдан Хмельницкий, вид. Лит. фонда с. 611. Wojna Szwecka c. 303.

⁹) За Кубалєю без усякого застереження приймав се оповідяннє Рудавского і Липинський (“Україна на переломі” с. 43-4).

УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКІ НАПРУЖЕННЯ-В СПРАВІ БІЛОРУСЬКІЙ: МІСІЯ ЛОПУХИНА, РОЗМОВИ З ГЕТЬМАНОМ 6-12 КВІТНЯ: МОСКОВСЬКІ ЖАЛІ НА ПОВЕДІНКУ КОЗАКІВ НА БІЛОРУСІ, ВІЛЬНЕ І НЕВІЛЬНЕ КОЗАЧЕННЄ ЛЮДНОСТИ, ТОРТУРОВАННЄ КОЗАКІВ, ГЕТЬМАН ОБСТОЮЄ КОЗАЧЧИНУ. ПРОПОЗИЦІЯ В СПРАВІ ЗАВЕДЕННЯ ВОЄВОДІВ НА УКРАЇНІ, СПРАВА БЛЬОКАДИ КРИМУ, ПИТАННЯ ОКУПАЦІЇ ЗАХ. УКРАЇНИ. ПРЕТЕНЗІЇ ГЕТЬМАНА В СПРАВІ УКР. ЕМІҐРАЦІЇ. СПРАВА УКРАЇНСЬКИХ ШИНКАРІВ. СЛІДСТВО В БІЛОРУСЬКІЙ СПРАВІ-ЖДАНОВИЧ І СИВЦОВ. МІСІЯ Д. БАЛАБАНА. ВІДПРАВА ЛОПУХИНА. ДОДАТКОВІ МОСКОВСЬКІ ЖАЛІ. ПОСИЛКА ДО ГЕТЬМАНА ПОРТОМОИНА, РОЗМОВИ ЙОГО З ВИГОВСЬКИМ 15 КВІТНЯ.

В межичасі приїхав нарешті Лопухин. Виряжати його почали мабуть зараз же по відправі Половця: вірчий лист йому виставлено ще 7 (17) лютого. Але почали, видко, напливати ріжні матеріяли-що також хотілось поручити висвітлити славному дипльоматові. Наказ послам виготовлено 10 н. с. березня, і на перший плян висунулася в нім справа Нечая: видима річ, одержана від могилівського воєводи одписка про вмішання гетьмана в справу виводу козаків з Могилівського повіту неабияк схвилювала уряд. Потім до неї прилучилися ще инші відомости про козацькі непорядки на білоруськім фронті; знову пройшло 10 день в підбиранню матеріялу перше ніж Лопухин виїхав з Москви (19 березня н. с.), а наздогін йому ще посилали все нові та нові доручення щодо Білоруси й инших справ ¹).

31 н. с. березня Лопухин з своїм товаришом дяком Кузьминим були на українській границі, а 5 квітня приїхали до Чигрина. За дві версти від міста стрів їх Юрко Хмельниченко й Іван Виговський, полковники й осаули з 200 козаками і зсівши з коней питалися про здоровлє. Приїхавши на кватиру посли зажадали скорої авдієнції, і на другий день вона вже була їм визначена-гетьман

сповістив про се Лопухина через осаула Гр. Ковалевського, і він же другого дня, 6 квітня привів коней для послів і провів їx на гетьманський двір, а там їx стріли “коло коней” Виговський, суддя, осаул Мисько з козаками, а гетьман “стрів у сінях”. Війшовши до світлиці, після звичайних церемоній Лопухин переказав царське доручення. Воно починалося від звісного вже нам листа гетьмана до могилівського воєводи, щоб він не виводив козаків з Могилівського повіту, а військо щоб не піддавалося під суд воєводів (вище с. 1167). Цар, висловляв велике здивованнє, що гетьман без відома царя приписав Могилів до Ніжинського полку, і настановив тут осібного полковника могилівського: “Самому тобі, гетьмане, відомо, що Могилів здався на імя царського величества, і царські московські люде сиділи в нім в облозі, голод і всяку нужу терпіли, а не козацьке військо. А хоч би й козаки добули Могилів, то без царського указу приписувати його до Ніжинського полку не годилось”. В Могилеві стоїть московська залога, села тутешні роздані на прогодованнє воєвод і війська, а також могилівській шляхті, що присягла цареві.-“Тому ц. вел. і велів вивести козаків з Могилівського уїзду, а бути там царським ратним людям, дворянам, дітям боярським” і т. д.

Далі зверталась увага гетьмана на непорядки, що сталися в козацькій займанщині в момент смерти Золотаренка. Цар велів йому лишити в Новім Бихові на зиму “для береженья города и уЂзду” кого небудь з старшини, і Золотаренко полишив був в Н. Бихові полковника Івана Дорошенка, доручивши йому тримати далі в бльокаді Старий Бихів, з огляду що там уже показався великий недостаток в поживі. Тим часом Дорошенко невідомо з яких причин не мавши ніяких вістей про неприятеля, не давши знати могилівському воєводі, покинув Н. Бихів, лишивши в нім великі запаси, а сам став в Чаусах-хоч Чауси належать до Могилівського уїзду і записані до царських дворцових сіл (а не до козацької території). Скориставши з сього старобихівська залога налетіла на Новий Бихів, погромили міщан, захопили запаси і тим поправила своє становище в С. Бихові-а то вже були близькі до того щоб піддатися з недостатків. Отже Дорошенко “учинил кабы измЂною”-почувши про великі недостатки Старобиховців, полишив в Н. Бихові запаси, і Старобихівці, мавши змогу захопити їх “в осаде укрепились”.

А вийшовши до Чаусів, Дорошенко з своїми козаками почав докучати шляхті і всякого чину людям в Мстиславськім повіті, котрі піддалися цареві. Козаки з Кричева і Чаусів “по присылке полковника Ивана Нечая” нападають на шляхетські маєтности і на царських салдатів, бють, грабують і чинять “всякое разоренье”, так що шляхта і люде тікають на всі боки. В селі Жиливлі напали вони на майора московської служби Ст. Цятокрута: як він туди приїхав з 10 салдатами, другого дня прийшли дві хоругви козацькі з Чаусів, побили того майора й його салдатів, забрали зброю, побили й пограбили селян, і т. д.

“За присилкою” ж Нечая до Мстиславського, Борисівського, Ординського й инших уїздів приїздять козаки з Чаусів та инших місць, бють і грабують салдатів і “проїжжі станиці”, що посилаються з Вильна до царя. Бють і грабують місцевих селян, “а декотрі пристають до них (козаків) для воровства, і вони їх приймають, а ті селяне наводять їх на инші осади, грабують і побивають ²), і богато місць спустіло від такої руїни”. Про се цар писав до гетьмана з Путивльцем Іваном-Тонкого, а після того 30 (с. с.) січня прийшли з Чаусів козаки Гнат Слизький та Іван Конюшенський до села Романова Кописького уїзду, зруйнували, селян били й мучили, жінок і дітей брали на муки і забрали з собою до Чаусів. Заповідали, що прийдуть і під Копись, і справді прийшло в тім часі під Копись богато кінного й пішого люду, стали на передмістю (на посаді), почали бити й грабувати людей, а жінок і дітей забирали в полон. Стояли під городом два дні, до города приступали. Воєвода дав знати до Могилева, звідти прийшло військо, питали тих людей, чи вони люде литовські чи Запорізькі Черкаси? Коли Черкаси-то нехай би такого лиха не чинили, а тих хто завів таке воровство, нехай би скарали смертю, а самі вертали до Нового Бихова. Люде ті відповіли, що вони Лисовчики, підполковник Федір Константинович (Константинов) з товаришами, і дали бій царському війську. Але коли розпитано взятих в неволю, виявилось, що се було Запорізькі Черкаси, а не Лисовчики: “Лисовский полк” присяг цареві, і в нім підполковника Константиновича не бувало, видно, що се з козацького (Черкаського) війська, тільки назвав себе Лисовчиком.