Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Посли, мовляв, відповіли на се гетьманові: “Черкаси люди служилые, вольные, а не крепосные: от ково хто и збежит, и по указу ц. в-ва по сыску и по крепостям отдают их тЂм людям, у кого хто жил”. Гетьман зрозумів викрут і не став розвивати сеї теми, а посли перейшли до політичних подій, свого часу переказаних через гетьманських послів (С. Половця очевидно).

Стефан воєвода обіцяв був прислати своїх послів до царя, але не прислав досі тому, що хан з Ордою вийшов був; так от цар переказує гетьманові, щоб він не затримуючи пропустив до нього тих Стефанових послів, як тільки він їх вишле.

Гетьман відповів, що він тих Стефанових послів сподівається хутко, і як тільки вони прийдуть, він їx зараз виправить до царя (дійсно, вони прибули ще перед виїздом Лопухина з Чигрина, як то зараз побачимо).

На запитаннє послів про відносини

між Семигородом, Волощиною і Валахією, і чи можна сподіватись від них помочи польському королеві, гетьман відповів: “Венгерський, волоський і мунтянський (володарі) досі між собою в приязни, і непорозумінь між ними ніяких нема. Волоський і мунтянський польському королеві не помагатимуть, і готового війська у них нема. Ракоцій збирає військо не мале, але кому буде помагати, незнати. У мене були посли його, але того не сказали, кому вони будуть помагати; я тепер посилаю своїх послів на Угорщину, щоб довідатися певно, на що у них військо зібране, і кому вони будуть помагати; як довідаюсь певно, напишу й. цар. в.-ву” (л. 146).

На запитання послів, чи були посли від польського короля, і які відомості про нього, гетьман і писар відповіли, що посли від короля були, принесли короткого листа, а устно переказували від нього, щоб козаки помогли йому на шведського короля, а неправди його (Яна-Казимира) не памятали, що їм злого вчинив: і так їх уже бог покарав”. “А що ви (Хм. і Виг.) з військом козацьким від нас відійшли, в тім теж доведеться каятись: поки Хм. і Виг. живі, доти цар козаків не буде неволити, а по вашій смерти прийде на козаків велика неволя”. На се ми відписали з послами, і словами переказали: Єсть у короля арцибіскупи, біскупи і сенатори, котрих він слухає, чого вони забажають,-нехай вони йому й помагають у всім. “Я-сказав гетьман- дав йому життє замісць смерти під Зборовим-як він у мене в руках був, а він те все забув; а тепер ми і все військо Запорізьке під високою рукою й. цар. вел., на чім дали душі свої (присягли), будемо стояти ми і потомки наші на віки неодступно, і без волі царської на нікого не підемо. Коли йому чогось треба, нехай посилає своїх послів або післанців до вел. государя: коли Шведи їx не пропустять, нехай посилає до мене, а я принявши їх відправлю до вел. государя з провідниками” (л. 147-8).

Посли як звичайно сказали, що цареві відома їх вірна служба, і він їx похваляє; нехай служать і далі также вірно, а на прелестні листи польського короля чи инших людей нехай не піддаються, і ті листи які прийшли від Яна-Казимира і Карла-Ґустава, з архим. Данилом чи з иншими послами, нехай передадуть через цих цареві ²²). Гетьман відповів, що він написав цареві з сотником Демком все що писали йому король польський і шведський, і тепер передасть і ориґінали грамот королівських і султанських. Що до вістей, то Ян-Казимир тепер у Львові, з ним гетьман Потоцкий, а війська у короля конного і пішого з 15 тис. Чарнєцкий з кварцяним військом стоїть за Львовом, від венгерської границі, війська у нього було з 10 тис., на сирній неділі був у нього бій з Шведами, Шведи його побили. “Шведський король писав до мене з старцем Данилом, запевняючи в приязни, і я йому также відписав, а крім того більше у мене нікого від нього не бувало, і листів не приходило” ²³).

Посли сказали, що царські люде бачили після того якогось післанця від шведського короля в Ніжині. Гетьман і писар то заперечили: “Крім того у нас від шведського короля не було нікого. А бачили хіба Німця, що приїздив із Слуцька від шведського губернатора, щоб ми козаків з-під Слуцька вивели і дали їм ²⁴) хліба. Але ми їм того відмовили: без цар. волі того учинити не сміємо” (л. 150).

Нарешті остання справа, записана в сих “розговорах” посольським звідомленням- з приводу одписки путивльського воєводи.-Він звертав увагу царського уряду, що з козацьких городів приїздять до Путивля шинкарі й шинкарки й привозять в великих масах горілку: возів по 20, 30 і більше; ставши під містом (около посаду) продають горілку путивльським людям всякого стану і тим підтинають доходи царського “кружечного двора”. Воєводи їх “відсилали” від міста, але ті шинкарі й шинкарки не слухають, від міста не їдуть, а до більш рішучих заходів-гнати їx силоміць (“в большую неволю”), рубати бочки, а навіть писати гетьманові про сей непослух-воєводи не сміють. З сього приводу на здогін за Лолухиним вислано наказ: говорити гетьманові, щоб він дав

по козацьких городах сувору заборону, під карою смерти, аби з козацьких городів шинкарі й шинкарки до Путивля й инших місць з продажним корчемним вином не їздили, бо від тої продажі виходить великий недобір по царських кружечних дворах.

Гетьман на се відповів, що він уже раніш писав про се путивльському воєводі, щоб він велів тих шинкарів і шинкарок займати і до вязниці сажати, вино забирати на государя (конфіскувати), а гетьманові про се аби писав: гетьман пришле від себе відповідних людей, щоб тих шинкарів покарати. Тепер він з Лопухиним напише воєводі знову ²⁵).

На сім закінчилася перша авдіэнція, 6 н. с. квітня. Другого дня Лопухин післав свого піддячого Портомоина до гетьмана і до писаря, щоб нагадати їм про висилку наслідство до Могилева казацького делєґата разом з московським сотником Сивцовим- аби дали знати, кого саме посилають, а їх, послів, щоб відправили скоро. На се Виговський сказав, що гетьман виїхав до Суботова, побуде там до 1 (11), як повернеться, то негайно оповістять, хто поїде з Сивцовим, і затримки в відправі посольства також не буде.

Того ж дня, 7 н. с. квітня прийшов до послів Ян Потоцкий, щоб розпитатися про свого брата Павла, взятого в полон в Чорткові минулого року,-чув що він в Москві? Посли потвердили, що він в Москві, забажав з сином і з челяддю перейти на православну віру, і тішитися царською ласкою. Спитали Яна, з чим він приїхав: чи мав листа до гетьмана від короля і які небудь доручення? Ян Потоцкий відповів, що приїхав тільки щоб розвідатися про брата: від короля мав тільки рекомендаційний лист, і ніяких доручень. Тепер хотів би переслати з послами листа братові. Посли намовляли його піти за прикладом брата-їхати на царську службу до Москви, але Ян не згодився, сказав, що він з ласки царя до його брата тішиться, але сам їхати зараз не може. В день від'їзду послів він приніс два листи: оден до брата, другий до його слуг ²⁶) і сказав, що буде у гетьмана в Чигрині чекати відповіди від брата (154-6).

1 (11) квітня гетьман прислав до послів осавула Ковалевського, закликав їx до себе “для государева дЂла”. Посли зараз же пішли, і гетьман повідомив їx, що до Могилева, Чаусів та инших городів посилається колишній київський полковник Антін Жданович. Представив їм його і при них дав йому наказ: полковника Дорошенка за зраду, що Н. Бихів кинув-скарати горлом. Федорові Константиновичу, коли розшукають, зробити те саме. Над Ів. Нечаєм і над Корнієм перевести слідство: чи посилали вони козаків до государевих городів і уїздів? били козаки государевих людей і грабували, а вони того не розслідили? Відповідно до того поступити з тими полковниками згідно з вiйcькoвим правом, а з Могилева і з Чаусів їх в кожнім разі вислати до козацьких городів. З козаків, що тепер в залогах в Могилеві, Чаусах та инших містах, одиноких вислати всіх до гетьмана у війско, і в тих городах більше їм не бути; тихже козаків, що мають там доми,-зараз їх виводити не можна, бо з того вийде в війську великий заколот (смута), і гетьман побоюється від козаків з того приводу великої біди (“всякого дурна”).

Посли знову стали намовляти гетьмана, щоб велів вивести всіх козаків без виїмку, “аби тим не навести на себе гніву й. цар. вел-ва”. Але гетьман не подався, відповів: “В тім й. цар. в-ва воля, ви мої слова донесіть й. ц. влу, але жонатих козаків тепер вивести не можна, бо я від козаків у війську боюсь великої біди (“всякого дурна”).

Потім гетьман і писар повідомили послів, що до Чигрина приїхав з Луцька владика Діонисий Балабан, каже, що втік від лядського гонення ²⁷), а довідавшися про посольство царське просив Виговського дати йому змогу побачитися з послами.

Тогож дня посли бачилися з ним; розпитували про його подорож і про польські новини. Балабан розповів, що він виїхав з Луцька на сирній неділі ²⁸), в Луцьку тепер польний гетьман Лянцкороньский, з ним тільки луцька шляхта, небогато; король у Львові, з ним конного й пішого війська 15 тисяч. Вибрався Балабан з Луцька через “велике изгоненне від Ляхів”, хоче з Чигрина їхати до митрополита до Київа, щоб той писав до царя, аби він пожалував його, епископа, і шляхту і міщан луцьких-прийняв їх під свою руку. В такім разі він поїде назад до Луцька і візьме у шляхти, міщан і всяких людей запись за їх руками (підписами), що вони бють чолом цареві, і сю запись за своїм підписом пішле цареві.