Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Посли почали йому радити, щоб зараз виладив про се листа цареві, з своїм підписом, а вони його відвезуть цареві. Але Балабан відрік, що без відома митрополита він сього не може зробити: розповівши митрополитові він потім вишле до царя своїх старців (160-1).
Виговський приходивши з Балабаном розповів про приїзд волоського посольства: того самого дня приїхав митрополит Гедеон та лоґофет Ненон і з ними всяких людей 33 душі, післані в посольстві до царя; вони переказували через Виговського бажаннє бачити царських послів. Посли прийняли митрополита й лоґофета, але розмова нічого інтересного не дала. Після них прийшов іще коморник воєводи Стефана Ілляш, Лопухин його частував і дарив, для більшої одвертости, і коморник розповів, що воєвода Стефан вислав своїх послів до царя просити, щоб цар велів йому з усею Волоською землею бути під його рукою, “также как и гетману Б. Хмельницкому”. (162-8).
Другого дня, 12 н. с. квітня Лопухин з Кузьминим мали прощальну авдієнцію у гетьмана. Дістали від нього купу документів: 3
В дорозі, коли вже були в Лубнях, 14 н. с. квітня Лопухин з тов. стріли царського гінця, що доручав їм звернути увагу на новий вибрик Нечая, оповіщений цареві згаданим вище листом могилівського воєводи Репнина: коли воєвода розіслав своїх салдатів по селах Могилівського повіту для їx охорони, Нечай тих салдатів, повиганяв, а поставив своїх козаків, а місцевим селянам велів в нічім не слухати московських воєводів 29). Міщан висланих з Могилева в повіти на закуплю конопляного прядива, під охороною салдатів, Нечаєві козаки з Чаусів побили і відібрали від них гроші, а коли воєвода написав у сій справі до самого Нечая, домагаючися розслідування і суду, Нечай слідства і суду не вчинив, а прислав листа, де посилався на те, що гетьман велів йому на Білоруси, “пановать і уряжать” (панувати і рядити) і називав себе полковником білоруським, могилівським, гомельським і чаусівським 30): Лопухину велено звернути увагу гетьмана, що се написано “воровски” (нельояльно супроти царя): “пануваннє” в перекладі на руську мову значить “государствованнє”, а на всій Великій і Малій і Білій Руси государствує і пишеться (сим титулом) цар, тому Нечай не може присвояти собі “пануваннє на Білоруси”, та і могилівським полковником писатись йому не годиться, бо в Могилеві поставлені від царя воєводи і ратні люде, Нечаєві до Могилева і до Могилівського повіту нема діла; а що він пише, “на ссору” (щоб посварити царя з гетьманом) ніби гетьман настановив його могилівським полковником і велів йому панувати над Білою Русью-цар тому не вірить, з огляду на безсумнівну вірність гетьмана, і жадає суворої кари на Нечая за таке його многе воровство, а в кожнім разі-не призначати його нікуди полковником. Тим більше коли стало відомо, що він “католик римської віри”, а таких иновірців не можна призначати на такі уряди, бо від них ніякого добра не буде, тільки замішаннє 31).
Лопухин не вважав потрібним вертатися назад з сею справою, і так богато обговорюваною, і дорученою спеціяльній слідчій комісії, тому вислав з нею до Чигрина піддячого Якова Портомоина. 15 н. с. Портомоин був уже у гетьмана і переказав йому се все. “І гетьман сказав: “Я йому велів писатися полковником могилівським, а що він писав себе паном над Білою Руссю, і царські гроші від міщан відібрав і їх бив,- сього я не знаю; коли він називає себе паном Білої Руси, царські гроші забрав і бив міщан,-про се буде наказано полковникові Антонові Ждановичу, котрого я посилаю до Могилева і Чаусів з сотником Микитою Сивцовим-вислати відти козаків. За такий його злочин (воровство) я велю його скарати на смерть, а царські гроші, які у кого він заграбив, велю від нього відібрати і віддати воєводам до Могилева”.
Але до сього гетьман додав свої жалі: 3 (13) квітня від Нечая приїхав його писар Яків з скаргами на могилівських воєвод, що вони козаків кривдять і бють, всіх козаків порозганяли, в могилівській вязниці тримають під сю хвилю козаків зо 100 або й більше; се він також накаже розслідити Ждановичеві (л. 166-7).
Ввечері того ж дня, після авдієнції у гетьмана Портомоин бачився з Виговським і той велів йому переказати Лопухину: приїхали з Волощини козацькі вістуни й розповіли, що на Угорщині (в Семигороді) збирається велике військо, в поміч шведському королеві, а думають там (в Семигороді), що й Орда буде разом з Угорщиною йому помагати. Тому гетьман посилає своїх послів до волоського і мунтянського (господаря) і до венгерського (князя) та до кримського хана-пише їм про приязнь і брацтво, але щоб Венгри і Кримці свейському королеві не помагали 32), а післанцям своїм велів розвідувати про все, і коли б хан з своєю Ордою, на спілку з Венграми став помагати шведському королеві, нехай би цар велів своїм воєводам стати на пограничу (“на украине”) з військом від Білгорода: коли б Орда з'єднавшися з Венграми пішла на поміч шведському королеві,-нехай царське військо з україни (московської) йде на Крим. Коли від вістунів буде цілком певна відомість, що Венгри й хан з Ордою будуть помагати шведському королеві, то гетьман зараз піде з військом під Камінець Подільський, щоб Венгри й Шведи Камінцем не заволоділи-бо вони (козаки) за Камінець билися богато! Тим часом, за тими вістями післали вони (гетьман, з старшиною) в полк Ніжинський, Переяславський і в инші до полковників: веліли їм з усіми людьми зараз іти за Дніпро і збиратися на Росаві. А полтавському полковникові велено для охорони від Татар бути якийсь час дома на поготові”.
“І ще Ів. Виговський сказав: “Як гетьман збереться з військом на Росаві, звелить полковникам з обозом іти в
Примітки
1) Акти посольства в Сибир. приказі ст. 1467.
2) “А иные мужики приставают для воровства к нимъ и они их приімают, и тЂ мужики наводят на иные жилые места и грабят и побивают и многие мЂста от того их разоренья запустЂли” л. 31-2.
3) В інструкції після того: Нехай же гетьман звелить вивести всіх Черкасів з Могилівського уїзду; Чичерськ, Кричів, Радомисль, Рясну, Гори і Горки і Чересів цар. вел. велів відати своїм воєводам в Смоленську і Могилеві. Івана Дорошенка і сотників нехай він забере до себе і за таку явну зраду, що покинув город без наказу, нехай велить Дорошенка скарати на смерть; в Новім Бихові цар велів бути своїм ратним людям. Іванові Нечаєві нехай також накаже вийти з козаками з Могилівського повіту, Чаусів і з усіх вищеназваних міст до козацьких городів, без усякого сопротивлення. А за те, що він, Нечай, посилав людей для воровства до царських городів, нехай гетьман учинить з ним згідно з військовим правом-що йому за таке воровство належить. Федора Константиновича нехай також велить приставити до себе і перевівши слідство, накаже скарати на смерть без усякого милосердя, аби инші не важились “так воровати и смути чинити”.
4) В інструкції потім: Нехайже гетьман за таке воровство звелить учинити з полк. Корнієм і козакам згідно з військовим правом, і дасть сувору заборону, щоб козаки не приймали до себе “деревенских мужиков” для воровства, не чинили государевим людям ніяких кривд, а всіх козаків щоб вислано з Могилівського повіту негайно.
Сі частинні накази посли в промові своїй потім зібрали разом.
5) По сім в інструкції стояло: “Да и о том гетману говорить, чтоб он велЂл заказ учинить крепкой, чтоб Черкасы деревенских мужиков не подговаривали и в Черкаское войско не принимали, а которые ныне мужики к Черкасам пристали, и тЂм бы велЂли жить в деревнях на пашне по прежнему”. В своїй промові посли се тільки частинно висловили гетьманові, судячи з їx звідомлення (див. нижче). Потім в інструкції читається такий інтересний наказ, послами не використаний: “А будет гетьман или полковники учнут говорить: ВЂдомо им учинилось, что Запорожскихъ Черкас трех человЂкъ из Горок Малых воєвода взяв отослал в Смоленскъ, а в Смоленске их пытали, а у них такой безчестной казни по ихъ обычаю не бывает,-Лариону Дмитриевичу и дьяку ТимофЂю говорити: “Из Горок Малых воевода в Смоленськъ послал воровских пашенных деревенских мужиков, а не прямых (справжніх) Запорожского Войска Черкас. Потому что тЂ мужики приставали к воровским козакам и многое воровство чинили. И что им в Смоленске учинено, того не вЂдомо” (л. 70).
Як раз було добре відомо, тільки в тім ніяково було признаватись! В актах посольства маємо одписку смоленського воєводи, що дала привід до сеї інструкції. Воєвода писав, що капитан Мещеринов прислав йому трьох арештованих козаків, з тих “новоприбраних”, що то грабували селян в його районі, “і ми тих трьох Черкасів веліли розпитати, на що їx сотники збирали, чому вони ворують и куди збираються іти. Ті козаки назвали себе козаками з Гірок Малих: Федька Іванів, Єрошка Лаврів і Тараско Терент'їв. На допиті сказали, що до Гірок Малих приїздили козацькі сотники і їx збирали, а на що збирали, і куди мали йти, того вони не знають. У Гірках вони торгу не розбивали, селян по селах не грабували, з козаками не їздили-але козаки беруть силоміць (з собою) тих селян, які з ними йти не хочуть. Ми після допиту тих приведених козаків веліли мучити (пытати) і вони на муках сказали те саме” (тамже л. 81).
Тут небезінтересний образок сього вільного і невільного позичення: козаки приїздять на села, закликають селян і вони волею і неволею опиняються в козацьких рядах і мусять брати участь в їх заїздах.
Друге інтересне-ся свідомість московських людей, що у козаків муки не практикуються.
6) Тут і далі гетьманову мову перевожу на першу особу.
7) Московську стилізацію, що ті козаки приходили “по присылке” Нечая, гетьман таким чином мовчки відкидає.
8) Нагадую, що в сім московськім етикетальнім стилю “велеть” значить і “наказувати” і “дозволяти”-як собі хто хоче розуміти.
9) “И только нынЂ тЂх Козаков разорить з домами, и то вЂдомо будет во всем войске Запорожском, и он, гетман, от казаков опасаетца всякой шатости, потому что у нихъ люди вольные”.
10) “Первой де великий государ наш, е. ц. в., да польской и свЂйской короли-а всЂ его гетмана, и Черкас хотят чтоб ему быть при них”.
11) “Живут домами”.
12) “Тогда мошно розобрать”.
13) “Я де то говорю вам по своєму обещанию”-з обовязку вірної служби.