Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

З Ракоцієвого листування довідуємось, що відповідь гетьмана на посольство Уйлакі прийшла 19 листопаду: “гетьман повідомив Ракоція, що він визначив трьох полковників в поміч йому, і коли не буде яких небудь перешкод з боку Татар або Москви, він сам готов піти в похід-коли Ракоцій сього бажає ⁷). Ракоцій зараз же вислав свого гінця Гентера, наказавши йому як найспішніше їхати до Чигрина, щоб уставити термін сполучення війська. Заховалася власноручна записка Кеменя того ж дня 19 листопада, де він на запитання князя висловляв свою гадку щодо терміну спільного походу; він рахував, що при швидкій їзді Гентер може обернутись до 16 грудня, і підготовивши до того часу угорське військо, Ракоцій міг би поспіти на мармароські проходи до Галичини на 6 січня, не раніш, і очевидно-відповідно до того мав визначити речінці сполучення гетьманові і обом господарям, волоському і мунтянському ⁸). Вслід за Гентером Ракоцій вислав одного з визначніших своїх достойників Стефана Хорвата, щоб він допильнував висилки козацького війська ⁹). Самого гетьмана Ракоцій не хоче турбувати, щоб

він ішов у похід, але обіцяних 15 тис. в поміч він повинен вислати, в напрямі на Львів, з тим, щоб вони помогли Ракоцієві дістатися туди через Мармароські проходи, на випадок коли б Поляки захотіли йому загородити сю дорогу. З другої сторони, Хорват мав умовитися з гетьманом що до того, як забезпечити операції від татарської діверсії. Ракоцій передбачав, що гетьман може домагатися, аби для охорони сеї сторони прислано було також семигородське військо, і Хорват мав обережно викрутитися від таких домагань та зложити се завданнє на гетьмана і господарів. Третій пункт-забезпечити Ракоцієвих прихильників у Польщі від яких небудь неприємностей з козацької сторони; Хорват мусів вияснити гетьманові, що Ракоцієві треба взагалі притягти до себе Поляків-між ними й тепер є богато прихильних йому, і він сподівається, що його пляни опановання Польщі не викличуть там опозиції. Як орієнтаційний речінець для сполучення Хорват мав вказати, що коло 23 грудня Ракоцій буде “на мармароській дорозі”-не знати чи Ракоцій умисно прискорив термін против того як йому вирахував Кемень, чи тут крім того треба рахуватися з ріжницями старого і нового стилю.

Про результат місії довідуємося дещо з листу Хорвата до воєводи Стефана з Чигрина 31 грудня. Гетьман не знав, коли війська мають зійтися, тепер він дав суворого наказа всім своїм силам, щоб на день 8 січня були під Білою Церквою, відти на 12 або 13 січня їх частина має бути під Камінцем, і на той же час мають ставитися на Дністер сили молдавські і мунтянські для спільних операцій ¹⁰).

Порозуміннє осягнене у козаків з Ракоцієм, оформленнє договору і воєнного пляну на наступний рік пришпорило також заключеннє шведсько-семигородського договору і переговори шведсько-українські. Шведські посли вважали некорисним далі протягати переговори; король з свого боку наказував їм спішитися з договором, зробивши уступки в спірних пунктах, щоб як найскорше повести спільні операції в Польщі ¹¹). Слідом по приїзді Уйлакія з відомостями про останнє оформленнє договору з козаками шведські посли заявили Ракоцієві свою згоду приступити до складання договору, і 6 н. с. грудня текст його був обома сторонами прийнятий і підписаний. Головною метою договору поставлено спільну боротьбу против Яна-Казимира, щоб вигнати його з Польщі і поділити його влодіннє. Питаннє про дальшу долю польської корони в договорі промовчано, очевидно тому що посли не мали в сій справі формального уповаження від свого короля. Справу про побереже Буга і Підляше відложено до дальшого порозуміння, так само про уділ козаків в польській спадщині: “Й. корол. вел. крім згаданих провінцій, застережених для себе і згаданих князів (курфірста і Богусл. Радивила), застерігає також для Козаків Запорьзьких Україну і що понад то можна було б їм відступити. Але й. високість (Ракоцій), не бажаючи чим небудь перешкодити союзові з ними, ані їх володінням, всетаки вважає, що всяка більша уступка понад Україну буде шкодити його будучому становищу в Польщі. Тому й. вис. застерігає собі претензії до цілости (до всеї Польщі крім виділеного для шведського короля і його союзників) і протестує (против більших уступок козакам), доки в сім пункті не прийде до порозуміння між королем і ним, і так само посли й. кор. вел. застерігають й. вел-ву його претензії” ¹²).

Се віщувало мало доброго на пізніше, але Ракоцій легковажив се собі, рішившися здобути зброєю польську корону. Війна була не популярна; ближча родина Ракоція: мати, жінка, теща-Польки з роду, всякі радники і достойники католицької віри відмовляли його як могли, й духовенство голосно, з проповідниць виступало против задуманої війни ¹³). Старий приятель Ракоція і свояк Любомірский прислав свого родича Станіславского намовляючи ратувати Польщу від шведського короля, як своє будуче володіннє. Але Ракоцій затявсь і не хотів відступати. 19 грудня повернув від козаків його післанець (котрийсь товариш Хорвата) з повідомленнєм, що козаки мобілізуються, 30 тисяч їх визначено в поміч Ракоцієві, і гетьман не загається походом. “Скоро почуємо дивні річи”, пише його посол ¹⁴). Велінґ виїхав 22-го до Чигрина, оформлювати союзний договір. В останніх днях грудня мав прибути відти посол-мабуть теж з повідомленнєм про козацький похід ¹⁵); ніби то на 5 січня козаки обіцяли свій прихід ¹⁶)-мабуть старого стилю-як що взагалі був визначений такий термін. Поздоровляючи Карла-Ґустава з новим роком, Ракоцій заповів йому, що на день 22 січня буде в Стрию, на території Польщі, а дня 31 грудня видав маніфест до мешканців Річипосполитої, обіцюючи скорий прихід, щоб за помічю свого війська привести до ладу Польську Корону, котру йому, мовляв, піднесли коронні стани ¹⁷). На день 6 січня він визначив свій виїзд в похід, і дійсно сеї дати дотримав, хоча козацький посол, що вже був у нього тоді, настоював, щоб Ракоцій почекав козаків і без них не вступав на територію Польщі: вони мовляв не були повідомлені, що похід буде такий спішний. Шведський посол Штернбах, що лишався на дворі Ракоція і мав часті зносини з козацьким послом через його брата і писаря, не без приємности добачав тут можливість якоїсь “емуляції” між гетьманом і Ракоцієм і з натиском принотовував козацькі заяви, що вони прагнуть війти в тісніший союз з Швецією ¹⁸).

Примітки

¹) Monumenta XXIII

с. 261, приписка Шебеші: “Через колік не міг я сього наказу сповнити, бо лежав хорий”.

²) В друк.: urnani pulkovnik.

³) Monum. Hung. ХXIIІ c. 485-9.

⁴) inconvenientes fraternitatis.

⁵) Тамже с. 489; підпись: Ioannes Hrusza de Meckuny, останнє явно попсоване

⁶) Transsylvania II с. 190. уривок також в Архиві ЮЗР. III. VI с. 182. 7) Transsylvania II с. 127.

⁸) Тамже с. 126.

⁹) Інструкція Хорватові 20 листопада, тамже с. 127.

¹⁰) Monumenta hist. aevi turco-hungariei ser. I tom. 6 c. 439.

¹¹) Transsylvania II c. 188 д. д.

¹²) Текст договору тамже с. 193 дд. (пункт 6 про козаків).

¹³) Реляція шведських послів про настрої в момент підписання договору-Trans. II с. 197.

¹⁴) Архив Ю. З. Р. III VI. ч. 191.

¹⁵) Transsylvania II с. 259.

¹⁶) Тамже с. 260.

¹⁷) Transsylvania II с. 129.

¹⁸) Тамже с. 260.

СОЮЗ З РАКОЦІЄМ І СПІЛЬНА КАМПАНІЯ ПРОТИВ ПОЛЬЩІ-ЯК ПОЯСНЯЛИ ЇЇ НА УКРАЇНІ, ПІЗНІШІ ОПОВІДАННЯ ЖДАНОВИЧА, МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ ПОРОЗУМІННЄ ЯК ПРИЧИНА. ПЛЯНИ ПРИЛУЧЕННЯ ЗАХ. УКРАЇНИ. КОЗАЦЬКИЙ ПАТРОНАТ НАД ВОЛИННЮ-ЛИСТУВАННЄ СТ. СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКОГО З ГЕТЬМАНОМ І СТАРШИНОЮ В СІЙ СПРАВІ, КОЗАЦЬКІ “ЗАЛОГИ” НА ВОЛИНІ, ПОДІЛЛЮ І ПОЛІССЮ.

У української сторони немає якоїсь деклярації, яка б мотивувала сей політичний крок. Правда, маємо пізніші пояснення Ждановича, дані ним царському післанцеві Желябужскому в серпні 1657 р. Але читаючи їх треба памятати, що говорилось се після повного провалу кампанії, компромітації Ракоція, смерти Хмельницького, повного засуду всеї сеї політичної афери з боку царського уряду і козацьких мас. Невважаючи на се, всетаки в сих оповіданнях лишається дещо, що мотивує сей політичний крок гетьманського уряду рисами реальними і психольоґічно-важними для момента заключення сеї військової конвенції.

Вислухавши царську заяву, що його похід з Ракоцієм і шведським королем на Польщу і здобуттє Люблина й Берестя (котрі Москва вважала своїми) противились бажанням царя, Жданович говорив Желябужскому:

“Чув я давно, що государ на мене за те гнівається. Але я з шведським королем не входив у спілку (не соединялся) і на війну до Ракоція пішов не своєю волею. Післав мене Б. Хмельницький з військом. Велів мені зійтися з Ракоцієм і наказав мені під смертною карою в усім слухатися Ракоція і ні в чим його волі не противитись. Коли я зійшовся з Ракоцієм, а до Ракоція під Сендомиром прийшов шведський король, мені з огляду на гетьманський наказ таки не можна було відступити від Ракоція. Я посилав про се до гетьмана (чи вести операції з Шведами), і від Шведа з Польщі їздили посли; гетьман мині написав, щоб я був з Ракоцієм не відлучаючись, волі його не протививсь і робив що він скаже, а про Шведа нічого не згадав-я маю сей лист. А Ракоцій пішов разом з Шведом під Берестє, і мені не можна було відступити від Ракоція,-я пішов з ними (під Берестє) і Берестє піддалося Ракоцієві, на третім тижні після Великодня. По сім Ракоцій, лишивши в Берестю свою залогу, на шестім тижні після Великодня пішов з шведським королем на Варшаву-і я з ними ходив. З-під Варшави шведський король пішов до свого краю лишивши з Ракоцієм зо три тисячі війська, а всього мав з собою тис. 12-пішов спішно тому, що його землю став воювати данський король. А Люблина ніхто й не брав: Швед і близько до Люблина не приходив”.

На запитаннє Желябужского, який договір був в Ракоцієм, і як ділилися здобутими городами й добичею, “которые городы на Запорожское войско достались и кои РакоцЂ” і які відносини шведського короля до царя, Жданович відповідав: “Мені гетьман не велів приймати (принимать) городи і залогами осаджувати, та й Ракоцій тільки в Берестю лишив залогу, а більше ніде не лишав, скрізь брав тільки окуп з міст і городів (замків), а мені (з того) на військо не давав. А піддались були йому такі городи: Самбір, Перемишль, Галич, Тарнів, Ланцут ¹)-з усіх він брав гроші, а скільки з котрого, того я не знаю. З шведським королем разом доводилось мені бувати у Ракоція часто, і я чував від нього, що він хотів би замиритися з нашим государем, говорив так: “Гетьман Б. Хм. взявся мене помирити з государем, і я чекаю, що він мені напише, а коли не помирить він, я поведу зносини иншою стороною”, а через кого доведе зносини, того не сказав”.

Желябужский спитав: коли гетьман не велів переймати городів і брати добичу, то яка ж була мета сього походу-“чого гетьман шукав, посилаючи тебе до Ракоція, і що велів тобі добувати в Польщі?” Жданович на се відповів: “Я думав, що государеві відомо, пощо мене післано і що я мав добувати Ракоцієві, а коли государеві се досі невідоме, то я тепер все відкрию, бо тоді ми поневолі мусіли переступити ²) присягу і боячися гетьмана не відкривали його гадок государеві. Послав мене гетьман воювати Польщу і добувати Ракоцієві королівство. Бо гетьман і Ракоцій сприсяглися між собою, що Ракоцій доступить королівство і буде в союзі з гетьманом, з Волохами і Мунтянами, а від государя він (гетьман) хотів відступити. Сі його замисли знали ми, полковники, а військо не знало. А як те військо, що було зо мною, довідалось, що ми добуваємо для Ракоція королівство, так військо хотіло мене вбити ³), а потім пішло від мене, так казали: “Ми під Ракоцієм не будемо ⁴), і короля нам непотрібно, єсть у нас государ!”.