Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Скільки тих гетьманських листів, що стали посилатись через Семигород, дійшло до Карла-Ґустава, лишається невідомим. З шведської сторони маємо згадку шведського посла в Семигороді Штернбаха, що він одержав три рази копії листів від Карла-Ґустава до Хмельницького — з 2 і 9 грудня (ст. ст. очевидно), і кінець кінцем передав одну з тих копій “козацькому генералові Антонові”, щоб той переслав гетьманові, — а дві инші післав з гінцями Ракоція ⁷). Але 22.XII поїхав нарешті до гетьмана Велінґ ⁸), щоб про все розговоритися на місці.

Примітки

¹) Архив III. IV с. 192.

²)

Тамже с. 266, див. нижче; в березні бачимо Данила в Марієнбурґу, тамже с. 214.

³) Архив III. VI с. 178, дата Czyhirini 14 novembris 1656 vett, титулятура як у попереднім: Serenissime rех Svecorum, domine et amice nobis observandissime, на листі поміта про одержаннє 7 лютого 1657.

⁴) Властиво “для розмноження віри і вільности”, pro aucta fide ex libertate.

⁵) Contra quosuis qui nostris inequitare violenter cupierint cervicibus, очевидно розуміються Поляки й Москалі.

⁶) Конструкція в ориґіналі неправильна, але не хочу її радикально виправляти, щоб не розминутися зі змістом. Архив III. VI с. 180-181, dabantur Czyhyrini die 16 novembris vet. styl. a. 1656, на обороті адреса: Serenissimo Carolo Guetauo, Dei gr. Suecorum, Gott. Vand-que regi etc., domino et amico nobis observandissimo.

⁷) Transsylvania II c. 272.

⁸) Тамже c. 259.

ПІДГОТОВКА СОЮЗУ З СЕМИГОРОДОМ: ЛІТЕРАТУРА, МІСІЯ ШЕБЕШІ, ІНСТРУКЦІЯ ЙОМУ, 20 ЧЕРВ., ДОДАТКОВІ УВАГИ, ПОДОРОЖ ШЕБЕШІ З БРУХОВЕЦЬКИМ, SUMMA LEGATIONIS, ПРОЄКТ ГЕТЬМАНСЬКОГО ДИПЛЬОМУ, БАЖАННЯ ПОВНОЇ РІВНОПРАВНОСТИ З КОЗАЦЬКОЇ СТОРОНИ, МІСІЯ КОВАЛЕВСЬКОГО І ГРУШІ ДО РАКОЦІЯ, ЗВІДОМЛЕННЯ З СИХ ПЕРЕГОВОРІВ ВОЄВОДИ СТЕФАНА.

З Семигородом справа йшла скорше ¹). Місія Шебеші значно посунула переговори, і в вересні союз вважавсь уже формально заключеним, так що шведський король, війшовши в союз з Ракоцієм, міг уважати й себе до певної міри союзником гетьмана, хоча й посереднім,-тому що гетьман і Ракоцій присягли собі навзаєм мати одніх приятелів і ворогів.

Паспорт Шебеші до Чигрина був виставлений слідом по виїзді Бруховецького, 16 червня, але над інструкцією приходилось подумати. Хоч 20-го списано й доручено йому і повновласть і інструкцію, одначе ріжні гадки приходили далі й далі, і до інструкції додавались все нові додатки.

Повновласть написано латинською мовою; в ній значилось, що її подавець Франц Шебеші з Болґарфальви, міністр семигородського князя, людина гідна такого високого доручення, аби оформити від кількох літ завязану і засвідчену обосторонніми дружніми послугами приязнь між князем семигородським і гетьманом Б. Хмельницьким, полковниками і всім військом Запорізьким. Так рішили обидві сторони-сю приязнь двох народів, вихованців Марса ²), закріпити урочистими договорними актами, в прийнятій для того формі. Князь семигородський дає для сього Шебешеві цілковиту повновласть трактувати з згаданими представниками війська про приязнь, союз і добро обох народів-Трансільванського і Запорізького ³), згідно з даною йому інструкцією, уложити договір і підписати його. Князь своїм словом прирікає, що все постановлене і підписане його міністром для закріплення приязни він прийме і не заперечить ніяким чином, безпосереднє чи посереднє, і коли треба того буде-потвердить договір “в найбільш автентичній формі” зложений Шебеші договір ⁴).

В інструкції Шебеші наказувалось, догонивши козацького посла (Бруховецького) разом з ним їхати до гетьмана. Приїхавши привитати гетьмана, Виговського, полковників та инших визначних осіб і передати їм листи (на жаль вони до нас не заховались); запевнити їх в приязни князя і всяко старатися придбати їх приязнь і прихильність. Пояснити їм, що хоче між ними і князем взагалі і від довшого часу істнують приязні відносини-закаламучені тільки на якийсь

час в 1653 році-не з вини князя, і потім знову відновлені,-але князь хотів би їх закріпити і перетворити сей фактичний союз в цілком формальний, стверджений всіми принятими для того урочистими обрядностями. Щоб гетьман потвердив його своїм “дипльомом” і присягою своєю і своїх визначніших старшин, за формулою яка для сього посилається, і по сім вислав своє посольство до князя, й тоді князь потвердить своїм дипльомом обіцянку заховувати приязнь з гетьманом.

“Коли б зайшла мова про форму сього зобовязання, і вони б стали домагатися щоб так як вони не тільки своїм писаннєм, але і своєю присягою стверджують свої зобовязання, щоб так і ми не тільки своїм писаннєм, але і своєю присягою потвердили нашу приязнь,-можете на се їм відповісти, що ми абсолютний володар, при божій помочи ніщо крім смерти не може змінити нашого становища, і правимо ми персонально. У них же справа стоїть инакше: захованнє гетьманства або зміна його залежить від свобідної волі підвладних і гетьман не має персональної влади ⁵). По третє- у них такий звичай, що вони присягають, і то не сам тільки гетьман, в нашім же краю і у инших християнських володарів видається тільки дипльом з відкликом до слова володаря”. “Але коли вони самі сього питання не порушать, ви від себе до того не давайте приводу, аби вони до сього не причіпились. Відразу жадайте забезпечення (“асекурації”) від них, а про наше буде час говорити потім-коли приїдуть їх посли щоб одержати асекурацію від нас. Зрештою можете посилатися на те, що гетьман як у власній справі так і на справах инших (осіб або держав) мав можливість пересвідчитись, що Угри взагалі, а особливо ми (Ракоцій) будучи після бога їх зверхником, свято і непорушно заховуємо дані приречення не тільки ті що скріплені нашим підписом і печаттю, але й видані нашими підвладними”.

“Союз і приязнь між нами має тільки на те служити, аби з обох сторін була та певність, що вони ніколи, при ніякій нагоді, на нічий наказ ні против нас персонально ні против наших наступників ані против наших союзників-сусідів, себто против Молдавії й Валахії і їх воєводів, не виступлять ворожо, ні помочи против нас нікому не дадуть, ні перепустять через свій край наших неприятелів,-таке саме запевненнє готові й ми їм дати.

“Але що в будуччині, коли Польща трохи поправиться, може статись, що там зараз почнуться реліґійні переслідування,-поставте їм питаннє, яке б становище вони заняли в такім разі: коли б дісіденти в Польщі, підпали реліґійним нагінкам, чи схотіли б вони за них обстати, чи ні? Але коли б вони хотіли б в тій справі якоїсь постанови, відкличтеся до того, що вони мусять сю справу доручити своїм послам, і ми з ними договоримось. Бо ся справа дотикає також і инших осіб, а ми тепер трактуємо тільки в нашій власній справі. Але ви постарайтесь привести до того, щоб вони з нами зложили умову обосторонньої помочи і на випадок реліґійних нагінок у Польщі.

“Коли б зайшла мова про те, чи ми більше схиляємося в шведську чи польську сторону-чи ми будемо помагати котрій небудь стороні,-відповідайте, що ми досі не були виразними неприятелями Польщі, але з Шведами приязнь перейшла на нас іще з наших предків, і тепер вона стоїть. Що ж до помочи, то скажіть, що шведський король досі не жадав від нас помочи, тільки приязни, а польський король дуже настирливо домагається помочи і против козаків і против Шведів, і тепер у нас їхній посол в сій справі. Але ми досі не дали ніякої обіцянки-наперед хотіли забезпечити собі приязнь гетьмана.

“Думаємо, що вони наперед будуть старатись вивідати, до котрої сторони ми схиляємось. Але ви старайтесь довідатись, до котрої сторони прихиляються вони-до Шведів чи до Поляків, і чи мають намір помагати котрій небудь стороні. Також як стоїть справа з їх обов'язками супроти московського (царя) і з їх союзом з Татарами. Чи вони збираються сього року на війну чи ні, і чи московський (цар) рушає куди небудь сього року”.

Се основна інструкція, датована 20 червня, до неї додано на окремім листку ще такі завваження, подиктовані побоюваннями, щоб якось передчасно не відкрити карт і не продешевити свого політичного престижу.