Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Не бажаючи відкрити своїх думок що до Польщі-бо вони ще й у нього самого не викристалізувались, Ракоцій уважав потрібним тим часом грати й перед гетьманом ролю прихильника польсько-українського замирення, і велів Шебеші говорити про його бажаннє послужити посредником в сім замиренню.
“Як з початку ми мали відразу від кровопролиття між християнами, так і тепер ми рекомендували б (козакам) замиритися з Поляками-без шкоди для московського (царя), з котрим гетьман має союз, і без шкоди для шведського (короля), з котрим ми стоїмо в приязних відносинах, тим меньше-без згоди на реліґійні утиски, против котрих ми протестуємо так само рішучо, з огляду на дісідентів, як і його мил. (гетьман). Старайтеся по можности намовити, щоб він здався на наше посередництво, під сказаними умовами. Коли б вони тепер на се не годились, то все ж таки-з огляду що кожда війна мусить кінчитися
Дальше йдуть остороги-не давати “асекурації” Ракоція, не одержавши асекурації з козацької сторони: коли б не можна було обмінятися сими “асекураціями” на місці, нехай Шебеші се відложить до приїзду козацького посольства до Ракоція: воно одержить асекурацію від Ракоція на авдієнції у його, передавши йому козацькі грамоти. Наступний лист до певної міри пояснює сю незвичайну обережність, а навіть боязкість, щоб козацькі дипльомати, не давши відповідних гарантій, якось не видурили документів семигородської сторони-як се мовляв сталося в козацьких переговорах з молдавським господарем. “Вважайте в кожнім випадку на нашу гідність”, кінчиться додаткова інструкція 6).
Три дні пізніш наздогін пішли сі нові завваження 7). “Ми післали наші приречення (“асекурацію”), але будьте дуже обережні з сею справою, аби не вийшло так, що вони наші візьмуть, а своїх не дадуть-так як зробили з воєводою Стефаном: він зложив присягу персонально перед послом гетьмана, а той потім обіцяної присяги не вчинив”.
Політичні новини, одержані останніми днями і переказані Шабешеві в сім листі, до певної міри поясняють сі побоювання: “Зловлено татарського шпіона, і він розповів, що се вже рішена справа: Татари і козаки зійдуться в Польщі, щоб напасти на нас. Ми можемо допускати такий намір, але сам оден хан (без козаків) не посміє (на нас напасти),-сумніваємось, щоб він се мав зробити”. Тому-“дуже вважайте, які їx наміри (гетьмана і війська)-чи вони справді хочуть нашого союзу, чи тільки удають, і коли хан виступить против нас, чи вони (козаки) не зроблять того ж? кому вони властиво сприяють?”
“Коли б під час подорожі вам довелось від козаків почути, що вони готові присягнути на тім, що не будуть нашими ворогами, повідоміть нас про се”.
“Зажадайте від воєводи (Стефана) чоловіка, через котрого ви могли б повідомити нас, коли б вам прийшлось затриматися довше”.
Гетьманові і його людям належить переказати останні відомости, що справи Яна Казимира дуже лихі, і Поляки ледви чи утримаються власними силами. Французи, Шведи, Анґлійці, Бранденбуржці в союзі. Я думаю, що при сім розумілося як то користно до гетьмана звязатися з сею ліґою через Ракоція. Про посередництво Ракоція в замиренню з Польщею вже нема мови.
Нарешті технічні вказівки: “Начерк листу для гетьмана зроблено латинською мовою, титул треба перемінити і додати формули присяги”. Мова про текст договору, що має підписати гетьман. Як побачимо далі, через сі формальности, котрим Ракоцій надавав занадто богато значіння, справа пішла в проволоку.
Шебеші догоню Бруховецького 23 червня, разом приїхали до Яс 4 липня, затрималися два дні у воєводи, 6 липня виїхали і 10 були на козацькій границі в Рашкові. Полковник Зеленський стрів посла на березі Дністра з сотнею козаків і прийняв його обідом. Пробули у нього два дні, виїхавши 12-го зробили пристанок на попілищах “Пішанці”-було місто, але Татари спалили, обідали в полі; “почавши від Рашкова все спустошене, через сю пустиню йде татарська дорога; боязко і небезпечно-записує в своїм дневнику Шебеші 8). 14-го були в Умани, у полковника Ханенка; 17-го вечером в Орловці у “військового судії, дуже поважної людини”, другого дня у нього ж обідали, а на вечір поспіли до Смілої-“нею володіє молодший брат Виговського; довгий міст через ріку, але саме болото, біжучої води навіть не видко”. Другого дня були в Чигрині. Гетьмана застали, на другий день (20 липня) він прийняв Шебеші, і запросив до обіду, але переговорів очевидно не було. Наступна записка під 23-м: обід у Виговського, після обіду туди ж прийшов гетьман. 25-го обід у Бруховецького, другого дня нарешті Шебеші “посольство у гетьмана відправив і мав з ним переговори”. Потім під 29 відправа; гетьман посилає з Шебеші до Ракоція осавула Ковалевського і “Поляка” Грушу; того ж дня й виїхали, другого дня були знову в Смілій “в місті Данила”, 3-го серпня в Умани, 7-го
На жаль, нічого понад такі подорожні одмітки не лишив нам Шебеші з своїх чигринських розмов. Мусимо звернутися до офіціяльних актів посольства та деяких побічних відомостей, щоб виробити собі деякі поняття про хід і зміст переговорів.
Перед усім в актах його маємо summam legationis, латинською мовою, з датою 26 липня: очевидно копія змісту посольства, поданого ним на переговорах з гетьманом. Вона складається з 4-х пунктів скомпонованих Шебеші почасти з основної, почасти з додаткової інструкції, одержаної від князя. Хоч зміст їх нічого нового не дав понад те, що ми в тих інструкціях прочитали, про те інтересно бачити, що становило тему переговорів:
“1. Як з самого початку князь 9) відмовляв від проливання християнської крови і радив вашим вельможностям замиритися з Поляками на добрих умовах, так і тепер бажав би сього, аби тільки се могло статися з користю для Москви, з котрою у вельможностей ваших союз, без шкоди для Шведів, з котрими у нас приязнь 10), і без реліґійних репресій, котрими князь смутиться однаково з вашими вельможностями.
2. Тому що кожній війні кінець згода, князь бажає, щоб ся згода сталася за його посередництвом-коли нарешті вельм. ваші її собі забажаєте.
3. Хоча приязнь між князем і в. вельм. з того часу як відновилася, з обох сторін заховувалася, але щоб вона була з обох сторін певна і був формальний союз між князем і вельм. в., бажає князь, аби вельможн. ваші забезпечили її дипльомом вашим, з присягою пана гетьмана, полковників і старшин. “Форма” (текст) асекурації і присяги у мене в руках. З свого боку князь-пан мій-як тільки ви пришлете до нього своїх послів, дасть свій дипльом або асекураційний лист і забезпечить в. вельможностям, що буде заховувати приязнь і прихильність до в. вельм.
4. Коли Поляки, прийшовши до сили 11), стали б утискати громадян що не підлягають папі, себто лютеран або євангеликів та инших, яких папісти звуть дісідентами,-чи в. вельм. не мали б охоти таких громадян боронити і захищати і своєю зброєю від Поляків-папистів?” 12).
“Форма дипльому” подана гетьманові така: “Ми Б. Хм., найвищий гетьман, полковники і т. д. іменем нашим і всіх Козаків Запорізьких даємо знати всім: бачивши безсумнівні докази щирої приязни до нас князя Ю. Ракоція (титул), ми запевняємо (assecuramus) його вірою нашою християнською, що ми ніколи ні з якого приводу, ні за чиїм будь наказом або жаданнєм не будемо неприятелями ні самому князеві, ні його наступникам, ні його державі і підвласним народам, ані його сусідам-союзникам, а саме мешканцям і воєводам обох Волошин: Молдавії й Валахії-доки вони непохитно заховуватимуть приязнь і союз заключений з князем. Не підіймемо зброї ні за плату, ні за яким небудь иншим приводом, безпосереднє чи посереднє, ні помочи не дамо, ні вояків наймати чи набирати не дозволимо, ні переходу через землі наші не попустимо неприятелям їх, коли такі покажуться. На їx шкоду ніяких кореспонденцій, договорів ні змов (collusiones) не будемо чинити, навпаки-коли такі до відомости нашої дійдуть, ми завчасу дамо їм знати. У всім щиру приязнь і вірність договорам з князем і його наступниками, з його підданими і союзниками свято заховаємо і подбаємо про захованнє нашими підданими” 13).
Не маємо сеї асекурації так як вона була підписана гетьманом і старшиною; але судячи з того що з сього приводу діскусії не чути, і асекурація Ракоція обертається приблизно в таких же межах, можна думати, що текст запропонований Ракоцієм був українською стороною прийнятий. Але він непотрібно викликав питання що до процедури потвердження-що з української сторони союз буде потверджений і грамотою і присягою-не тільки гетьмана, але і старшини, а з сторони Ракоція тільки його “асекурацією”, і т. под. Гетьман з старшиною рішучо повстали против такої нерівности, домагалися, щоб обидві сторони трактувались однаково, і на сім ґрунті потім вийшли непорозуміння й жалі. Призначили зараз же послів-генер. осавула Івана Ковалевського й Івана Грушу-шляхтича польської едукації,-що з тої причини попав у дневнику Шебеші в Поляки. В листі до Ракоція переданім з ними-писанім дуже пишним, але не дуже зрозумілим і ясним латинським стилем, гетьман висловляв велике вдоволеннє, своє і “всього Російського світу” (universo Russiano orbi) з посольства Шебеші, підчеркував свої старання як найкраще його прийняти, і свої надії, що дотеперішні відносини з Ракоціем тепер уже скоро принесуть “найкращі овочи приязни”, і т. д. 14)