Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Наказ і повеліннє до козаків на Дін післано: коли Кримські люди не будуть зачіпати, то й на них іти не велено. А коли Кримці зачіплять, то царське величество велить на них іти походом.
11. Кодакъ городъ на рубежЂ отъ Крыму, въ которомъ гетманъ всегда по 400 человЂкъ держить и кормы всякіе имъ даетъ; чтобъ и нынЂ царское величество пожаловалъ кормами и порохомъ къ наряду изволилъ построити. Также и на тЂхъ, которые за порогами коша берегутъ, чтобъ царское величество милость свою изволилъ показать: понеже нелзя его самого безъ людей оставляти.
11. Кодак город на границі з Кримом, там гетьман завсіди по 400 чоловіка держить і харч усякий їм дає-тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчом і порохом для армати. Також і тим, що за Порогами коша
О той статьЂ царского величества милостивой указъ будетъ впередъ, какъ про то вЂдомо будетъ, по скольку какихъ запасовъ въ тЂ мЂста посылывано и сколько будетъ доходовъ въ сборЂ на царское величество 7).
До сеї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали, і скільки доходу буде зібрано на царське величество.
А что въ письмЂ жъ вашемъ написано: какъ великій государь нашъ, его царское величество, гетмана Богдана Хмельницкого и все войско Запорожское пожалуетъ, свои государскіе грамоты на волности ваши дать велить, тогда вы смотръ межъ собой учините: кто будетъ казакъ, или мужикъ, а чтобъ число войска Запорожского было 60.000. И великій государь нашъ, его царское величество, на то изволилъ имъ-числу списковымъ казакомъ быть велЂлъ. И какъ вы посланники будете у гетмана у Богдана Хмелницкого, и вы бъ ему сказали, чтобъ онъ велЂлъ казаковъ разобрать вскорЂ и списокъ имъ учинилъ, да тотъ списокъ за своею рукою, прислалъ къ царскому величеству вскорЂ 8).
А що в вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольности велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб війська Запорозького було 60.000. — То великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. То ж як ви, посли будете у гетьмана Богдана Хмельницького, скажіть йому, щоб він велів скоро козаків розібрати, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписсю прислав негайно царському величеству.
Як з усього досі звісного виходило б, сі статті були передані послам на виїзді разом з жалувальними грамотами; самостійної дати вони мабуть не мали, і їх властиво треба назвати статтями 27 березня-як датовані жалувальні грамоти: днем фактичного, а не етикетального відпуску послів (в чорновиках місце на дати грамот пропущено і заповнено иншою рукою, коли вияснився день фактичної відправи).
Примітки
1) В науковій літературі дискутувалось се питаннє, що належить уважати основним актом, а що допомічним, субсідіярним: Жалувальну грамоту чи Статті. Шафранов вважав статті тільки за доповнення до жалувальних грамот (с. 390). Розенфельд арґументував против сього, вважаючи статті основним актом, “договором соединения”, посилаючися на пізніше значіннє статей (с. 33-4). Дійсно, після того як відносини України до Москви стали нормуватися договорними статтями, “Статгі Б. Хмельницького”, чи властиво Трубецкого стали вважатися основою української конституції. Але в березні, передаючи послам гетьмана жалувальну грамоту і статті, московський уряд вважав основним актом грамоту, се річ безсумнівна: статті були скомпоновані дяками цілком довільно, так що вони тільки доповняли грамоти. Гетьман же і старшина не прийняли ні статей ні грамоти, се теж ясно. Вони стояли на переяславській умові-формулі непорушного заховання українських вільностей, розуміючи під нею захованнє державного status quо. Не сформулували сього свого становища, але воно цілком ясне.
2) Карповъ, Переговоры о соединеніи Малороссіи съ Великой Россіей, Журналъ Мин. Нар. Просв. 1871 кн. XII, особл. с. 242-6. Буцинскій, О БогданЂ Хмельницкомъ, с. 154 дд.; Антоновича рецензія на сю книгу в Кіев. Старині, 1883, II, ст. 418. Макарій, Исторія Рус. церкви, т. XII. с. 71. Эйнгорнъ, Очерки изъ исторіи Малороссіи с. 67. Нольде, Очерки государственного права ст. 390-1. Розенфельдъ, Присоединеніе Малороссіи къ Россіи с. 34-5. Моя: Переяславська умова с. 10 дд. А. І. Яковлев, “Статті Б. Хмельницького” в редакції 1659 року (Юбил. збірник М. Грушевського). В. І. Щербина, До питання про статті Б. Хмельницького (тамже). M. H. Петровський, До питання про статті Б. Хмельницького,
3) “И что на которую статью царского величества изволенье, и то подписано подъ статьями”-се поясненнє до наступних царських резолюцій, що надаються до кождого пункту козацької петиції.
4) Про наданнє гетьманові Чигиринського староства тут не згадано, бо на се видано осібну царську грамоту.
5) По сім було написано, а потім зачеркнено статтю:
“Чтобъ царское величество пожаловалъ, велЂлъ имъ дать свои жалованные грамоты на пергамент, одну на волности казатцкіе, а другую на волности шляхетцкіе, за своими государскими (вислыми) печатями, для того что они то получивше, сами смотръ мЂжъ себя учинятъ: кто казакъ, тотъ волности казатцкіе имЂть будетъ, а кто мужикъ, тотъ будетъ повинность обыклую царскому величеству отдавать, какъ и прежъ того бывало”.
“Царское величество пожаловалъ, свои государскіе грамоты на волности ихъ казатцкіе и шляхетцкіе, за своими государскими печатьми, дать имъ велЂлъ”.
Против сеї статті, з боку приписано: “Ся статья надобь ли? потому что грамоты посылаютъ”. Українському шляхецтву видано осібну жалувану грамоту, і супроти сього отсю статтю теж пропущено в останній редакції.
6) З боку приписано, а потім зачеркнено: “Писать ли о митрополитЂ? потому что грамоты нынЂ не будетъ; а въ письмЂ о грамотЂ написано жъ (мб. треба: не писано), толко говорили словами”.
7) Все дальше дописано в чернетці рукою Алмаза Івановича.
8) Акты Х с. 477-484.
ЦАРСЬКІ ЖАЛУВАЛЬНІ ГРАМОТИ, ПРИВИЛЕЙ ВІЙСЬКУ, ПРИВИЛЕЙ ШЛЯХТІ, НАДАННЯ ГЕТЬМАНОВІ, НАДАННЯ БОГДАНОВИЧУ І ТЕТЕРІ, ГРАМОТА ПРО МИТРОПОЛИТА.
Жалувані грамоти публічного характера мали бути такі: а) грамота війську Запорізькому, б) грамота православній шляхті, в) грамота митрополитові і духовенству. Але в останній момент рішили митрополитові грамоти не посилати, щоб примусити його самого приїхати до Москви і тут проробити всі реверанси і чолобиття; в актах зістався лише начерк: “Малыя Россіи духовнымъ всякого чину людемъ имЂніеми своими: или митрополичьими и епископскими и монастырскими и церковными владЂть всякому своимъ по прежнимъ правамъ и привиліямъ невозбранно”. Про четвертой же державний стан-міщанський, як бачимо, наче призабули: загальну грамоту відразу замінили окремі грамоти. В даний момент стояли перед урядом чолобитчики переяславські, за ними мабуть передбачались уже київські, що приїхали згодом. Се відповідало традиціям Річипосполитої, що теж не знала єдиної міської верстви, а тільки низку окремих міських республік, упривилейованих безпосереднє королем і з ним безпосереднє звязаних. Се був аспект настільки ж користний для московського уряду, наскільки погибельний для ідеї Української держави; в якій мірі свідомо постарались його використати московські політики, лишається неясним, також і становище в сій справі гетьманського уряду; але в кожнім разі сей принцип паралєльних привилеїв, переведений нібито при його участи був для української державности ударом в наслідках необчислимим. Те що принаймні в ідеї являлось предметом договору з царем козацького війська як загальнодержавної репрезентації, кінець кінцем розложилося на рід рівнозначних привилеїв, і уряд міг покликатися при тім на самі козацькі прохання (п. 17 гетьманської петиції і п. 12 устних пропозицій послів). Привилей війську, що мав бути привилеєм загально-державним, конституційною хартією Української республіки, зійшов в значній мірі завдяки тому на привилей клясовий, рівнорядний з шляхетським, хоча й затримав дещо з загально-державних питань, як право заграничних дипльоматичних зносин.
Характеристично, що в московськім реєстрі експедіованих грамот привилей шляхті, як першому станові поставлено навіть на першому місці, а за ним уже привилей війську Запорозькому 1). Тільки що фактично з шляхетського привилею нічого не вийшло, тому що шляхетська верства в дійсности злилася з старшинською, і старшина перейняла її бажання й ідеольоґію.
Привилей війську виглядав так:
Божіею милостію, мы великій государь царь и великій князь АлексЂй Михайловичъ, всеа Великія и Малыя Росіи самодержецъ пожаловали есмя нашихъ царского величества подданыхъ, Богдана Хмельницкого, гетмана войска Запорожского, и писаря Ивана Выговского, и судей войсковыхъ, и полковниковъ, и ясауловъ, и сотниковъ и все войско Запорожское.