Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Перша грамота адресована гетьманові, цар похваляє його за вірність, показану в тім, що він прислав універсал Радивила, а українську людність підтримує в вірности цареві. Цар нагадує ті мотиви, з яких він прийняв Україну під свою руку-щоб забезпечити православним свободу від польського гоненія, і заохочує всіх твердо стояти в своїй присязі, у всім покладаючися на царську ласку, запевнену жалуваною грамотою ²).

Друга-гетьманові ж, у відповідь на його проханнє, щоб цар як найскорше потвердив “права, привилеї й свободи” і відправив козацьких послів. Цар відповідає, що він уже післав з послами свої грамоти в потвердженнє “прав, привилеїв, свобід і дібр”. Нехай гетьман “утверждає” старшину і чернь в вірности цареві, “бо від нас, вел. государя окрім милости і вільностей, ніякої тяготи не буде”, а від королів і сенаторів окрім неволі й гонення благоденствія ніколи не бувало”. “Хоч вони в чім і присягають, ніколи в тій присязі не стоять, а шукають всякого зла; а ми вас, православних християн хочемо тримати у всякій милости” ³).

Третя-пригадуючи старі прохання, переказані через Богдановича і Тетерю, щоб цар як найскорше послав військо на Смоленськ, цар дає знати гетьманові, що піде туди сам після Зелених свят, а військо на Псков,

Брянськ і Великі Луки вже післано. З литовських пограничних міст приходять люди з оповіданнями, що гоненіє православної віри від Ляхів гірше від давнішого: прохають, щоб цар їx визволив з неволі й прийняв під свою руку. Цар заохочує гетьмана й військо, щоб вони з свого боку “над польськими й литовськими людьми промишляли і за їх неправди їм мстили” ⁴).

Четверта-вже наведена вище, про платню війську (теж за проханнями послів, Богдановича і Тетері ⁵).

Пята-цар похваляє Богуна й гетьмана за вірність виявлену в інціденті з Олекшичем; наказує гетьманові привести до присяги Богуна й його товаришів, які не зложили присяги при Бутурлині-“на всім тім, на чім ви, гетьман і військо Запорозьке, присягу зложили ⁶), і наказати Богунові, щоб він і далі не піддавався на неприятельські спокуси, а цар буде держати до нього милость і жалуваннє ⁷).

Шеста-в справі Донців: згідно з висловленими бажаннями цар післав Донцям накази; гетьман має повідомити Донців, і ті будуть відповідно поступати: чи лишати Татар в спокою, чи воювати ⁸).

Сьома грамота-Виговському, нагадує прохання війська і обіцянки служити цареві, “а на Кіевское и Черниговское княженія и на всю Малую Русь иного государя не хоЂти”. Похваляє Виговського за те, що він в тій присязі стоїть міцно, і звертає його увагу на те саме, про що той писав-про прелесні листи короля і сенаторів, зайво виясняючи йому польське лукавство. Доручає намовляти і “наводити на все добро” козаків і міщан, щоб вони “на ніякі прелести не піддавались”. “А ми будемо вас держати в милостивому жалуванні й опіці (презрЂньЂ), і на давніші ваші права і вільности наші жаловальні грамоти вже дані, щоб бути вам у своїх вільностях і спокою без усякої неволі” ⁹). Отже понад сказане в грамотах нічого нового цар не знаходить іще додати: чи з страшенної обережности і скупарства, чи в додатку ще і з незнання: що б таке дати, що було б і приємне сим “Черкасам” і не дуже звязувало б уряд.

Таку ж саму грамоту написано самому Богунові, чигринському полковникові Трушенкові, а може було їх і більше. Були мабуть листи і від декотрих бояр, напр. Бутурлина. Все се було вислано з Горкушею, що поїхав з Москви 13 с.с. квітня, разом з дяком Перфильевим, висланим до молдавського господаря ¹⁰).

Але того самого дня приїхав до Москви з цікавими вістями дезертир з Радивилового війська, полковник Клявдіус з Льотрінґії, і цар вважав потрібним поділитися з гетьманом його відомостями. Полковник, мовляв, був у Варшаві підчас сойму і там довідався певно, що король і сенатори постановили за всяку ціну замиритися з козаками: прийняти всі їх жадання, а потім заспокоївши вичекати догідного моменту, і тоді непомітно з усіх сторін окружити і всіх винищити, аби не лишилось ні одного “християнина”. Бо папа обовязав короля і сенаторів клятвою, щоб здобули і знищили козаків-тому що не даються привести ніяким способом “къ соединенію римской вЂры”. Цар рекомендує гетьманові дати знати про такі “злі замисли” старшині і всьому війську, аби вони на королівські й сенаторські прелести не піддавались, против них стояли непохитно, і мстилися за “їх грубости и разоренья”. З свого боку цар, маючи на увазі переказані через Горкушу відомости про польський наступ на Бушу, дав розпорядженнє В. Б. Шереметеву з товаришами йти під Київ, і за відомостями, які будуть від гетьмана, московські воєводи мають йому помагати і воювати з польським і литовським військом ¹¹).

Сю грамоту, датовану 14 квітня, мабуть повіз наздогін царський гонець, щоб передати Горкуші.

Примітки

¹) Акты Ю. З. Р. XI. 562.

²) Акты Х с. 563-5.

³) Тамже с. 566-7.

⁴) Тамже с. 567-8.

⁵) Тамже с. 568-9.

⁶) Се можна вважати за признаннє, що присяга гетьмана і старшини мала характер умовний, була зложена “на щось”; але припускаючи деяку стилістичну недокладність, можна подумати й так, що цар розуміє ті приречення, які складали гетьман і старшина присягаючи.

⁷) Акты Х с. 570.

⁸) Тамже с. 571.

⁹) Акты X с. 574-6.

¹⁰) Тамже с. 577-8. Подаю невиданую ще грамоту Богунові, з збірки Бантиша-Каменського в рукоп. відділі бібліотеки Академїі Наук С.Р.С Р.

Божіею милостію отъ великого государя (титул) войска Запорожскаго Винницкому полковнику Ивану Богуну: ВЂдомо вамъ всЂмъ православнымъ христіяномъ, какіе напередъ сего отъ польскихъ королей и отъ пановъ радъ за благочестивую христіанскую вЂру и за святые божіи церкви были вамъ многіе неистерпимые злости и гоненія и поруганія, чего и надъ погаными бусурманы и надъ Жидами не дЂлаютъ, и хотЂли православную христіянскую вЂру, въ которой есте породились, и васъ всЂхъ до конца разорить и искоренить. И вы, неистерпя тЂхъ злыхъ мученій и разоренья и за многіе королевскіе и сенаторскіе къ вамъ злогти и разоренья и кривоприсяжство, били челомъ и милости у насъ, великого государя, просили чтобъ васъ изъ той злой неволи высвободить и принять подъ нашу государскую высокую руку съ городами и землями. И мы, великій государь, для православные христіянскіе вЂры и святыхъ божіихъ церквей, а не для иного чего, только для того чтобъ благочестивая христіянская вЂра отъ Латынь въ попраніи и въ поруганіи, и церкви божіи въ разореніи, и вы всЂ, православные христіяне, отъ благочестивыхъ божіихь церквей въ отлученіи не были и отъ гоненія бъ ихъ были свободны, подъ нашу государскую высокую руку васъ приняли, и гетманъ, Богданъ Хмельницкій, и все войско Запорожское и вся Малая Русь, учинясь подъ нашею государскою высокою рукою, вЂру намъ, великому государю по непорочной евангельской заповЂди учинили, что служить намъ, великому государю й нашимъ государскимъ

дЂтямь и наслЂдникомъ вЂрою и правдою и во всякихъ мЂрахъ добра хотЂли и быть подъ нашею царского величества высокою рукою съ городами и съ землями навЂки неотступнымъ, и на Кіевское и на Черниговское княженіе и на всю Малую Русь иного государя никого не хотЂти. И нынЂ намъ, великому государю, нашему царскому величеству, вЂдомо учинилось, что нЂкоторой врагъ прелестникъ, напоенъ ядомъ злодЂйственнымъ, по повелЂнію королевскому и сенаторскому, Литвинъ Павликъ Олешковъ, писалъ къ тебЂ прелестной листъ, хотя тебя отовратити отъ нашіе государскіе милости, и именемъ его королевскимъ обЂщевая тебЂ честь и имЂнья. И ты, ревнуя по благочестіи, на ту его прелесть не уклонился и то письмо прислалъ нашего царскаго величества къ гетману къ Богдану Хмельницкому. Да и самъ, Янъ Казимеръ, король, хотя православные церкви божіи разорить и благочестивую христіянскую вЂру искоренить и васъ все войско Запорожское отъ благочестивые вЂры и отъ насъ, великаго государя, отъ подданства лестью отовратить, разослалъ въ черкаскіе во многіе городы универсалы, обЂщая имъ чести и пожитки и въ правдЂ своей будто вЂру и постоянство. И мы, великій государь, тебя полковника, за ту твою службу и постоятельство, что ты на ихъ прелесть не уклонился и за благочестивую вЂру стоишъ твердо и непоколебимо, жалуемъ милостиво похваляемъ; а про то вамъ всЂмъ вЂдомо подлинно, что и напередъ сего онъ, Янъ Казимеръ, король, и паны-рада и вся РЂчь Посполитая, учиня съ вами многіе договоры и присяги и послЂ того вскорЂ тЂ свои договоры нарушили и вамъ, всему войску Запорожскому, всякое злое поруганье и разоренье многое чинили и ни въ чемъ въ правдЂ своей не устояли, и впередъ такимъ клятвопреступникомъ вЂрить ни въ чемъ не годится, потому что они черезъ клятву въ правдЂ своей николи не стоять, а папежъ римской отъ тое ихъ клятвы разрЂшаетъ. И тебЂ бъ, полковнику Ивану, за благочестивую православную христіанскую вЂру и за святые божіи церкви стояти твердо и непоколебимо и намъ великому государю, и нашимъ государскимъ дЂтемъ служити безо всякаго сомнЂнія и на прелести ни на какія не уклонятся, а будетъ впередъ польской Янъ Казимеръ, король и паны-рада или кто нибудь учнутъ къ вамъ присылати листы съ такою жъ прелестью, призывая васъ подъ королевскую власть по прежнему и перенимая будто на свои души и королевскую ласку обЂщаючи, и тебЂ бъ тЂ листы отсылати къ гетману къ Богдану Хмельницкому, а тЂхъ людей, съ кЂмъ такіе прелестные листы присланы будуть велЂти задерживать до нашего царскаго величества указу, Черкасъ и мЂщанъ и всякихъ людей отъ того уговаривати и наводити ихъ на всякое добро, чтобъ они намъ, великому государю, потому жъ служили по святой непорочной евангельской заповЂди безо всякіе шатости и сумнЂнья. А мы, великій государь, учнемъ васъ держати въ нашемъ царскаго величества милостивомъ жалованьЂ и въ призрЂньЂ во всемъ по прежнимъ правамъ и вольностямъ, и тЂ ваши прежніе права и вольности подкрЂпили и на то на все наши государскіе жалованные грамоты дать вамъ велЂли, чтобъ по нашему государскому жалованью быть вамъ въ вольностяхъ своихъ и въ покояхъ безо всякіе неволи, и вамъ бы на нашу государскую милость быти надежнымъ. Писанъ въ государствія нашего дворЂ въ царствующемъ градЂ Моск†лЂта отъ созданія миру 7162, мЂсяца АпрЂля ... дня.

¹¹) Акты Х с. 572-4.

МОСКОВСЬКА ПОЛТИКА СУПРОТИ МІСТ, ПРИНЦІПІЯЛЬНА ВАГА ЇЇ, ДЕПУТАЦІЯ м. ПЕРЕЯСЛАВА, ЖАЛІ НА КОЗАЦЬКЕ ПРАВЛІННЄ.

В наведеній вище царській грамоті 12 квітня про українські фінанси звертає на себе увагу застереженнє, щоб при зборі приходів на виплату війську не впало ніякої тяготи на міщан і не було з них ніяких “зайвих поборів”. Се перше застереженнє зроблене московським урядом на адресу військової старшини в інтересах міщанської верстви, і се характеристично, що царська канцелярія включила його в таку грамоту, которою уряд хотів виявити війську mахіmum царської ласки й прихильности. Се було щось нове, і стояло в очевиднім звязку з переговорами, які саме перед тим провели московські дяки з депутацією міста Переяслава.

Досі московський уряд мав діло виключно з гетьманом і його штабом, взагалі з військом Запорозьким, як політичною репрезентацією України. В очах Москви Україна-се були “черкаські” себто козацькі “городи”, “люде Богдана Хмельницького”, територія опанована козацьким військом і їм репрезентована, і у неї нібито не виникало ніяких сумнівів що до права сього війська виступати іменем цілого краю та її людности і рішати його долю. Був час, коли вона пропонувала сьому війську піддаючися під царську руку вийти з своєї території-але пропонувала щоб обминути міжнародні комплікації. Коли ж уже переборола свій страх перед ними й постановила йти на всякий звязаний з тим риск,-то у неї не помічаємо ніякого сумніву що до права козаків піддавати під царську руку не тільки себе, своє військо, але й цілу територію, відбиту ними від Польщі, з городами і землями. Я вище дуже докладно переказував сі переговори, і ми ніде не бачили, щоб московський уряд коли небудь поставив питаннє, про перевірку наскільки инші верстви України солідаризуються з поглядами Козацтва, або наскільки воно уповажененими говорити іменем цілої козацької України.

Богато значило тут, розуміється, те реліґійне гасло, під яким Москва чи щиро розглядала, чи вважала для себе найбільш догідним розглядати українсько-польську боротьбу. Віра-се нарід, се земля; коли козаки підняли боротьбу за стару віру України, ясно, що вони вели боротьбу в інтересах цілого народу й землі, й мали тим самим право їх іменем говорити й їx долю рішати. Вони вирвали сю землю з-під власти невірних латинників, вони “відвоювали” сю землю від польських королевят-тим самим вони стали його панами, правом завоювання. Як при кожнім завоюванні, вони завоювали сю країну перед усім для своєї верстви (кляси), і се здавалось таким зрозумілим в тих часах, що сього нетреба було ні виясняти, ні арґументувати: річ була сама собою зрозуміла. Ми не бачимо, щоб козацькі політики тих років коли небудь старались докладніш уарґументувати ті ходячі афоризми, приняті слова, котрі приміром чули польські посли з уст гетьмана підчас переяславської комісії 1649 р. Хто хоче жити на Україні, мусить бути послушний козацькому війську. Все, що на Україні-завоювала козацька шабля. І коли прийшов час, Москва приймала козацьку Україну, котру піддавало їй козацьке військо, нікого більше не питаючись. Навіть прибувши на Україну, щоб оформити нові відносини, московські посли не вважали потрібним, хоч про око, скликати якусь репрезентацію українських станів, хоч би в стилю тих земських соборів, що розглядали козацьку справу в Москві. Гетьман з старшиною присягли, значить мусіли присягти всі, инакше се був би бунт против козацької влади і козацького права.