Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
З неи свою относят славу всЂ науки
Она то богатырев марсобыстрых справы
Залецает их зацность, и велможность славы.
Она и церковные гимны описала.
Она всЂх учителев церковных зобрала.
Штож я тут тое хвалю, што подобно в свЂти
Кождый может выборне похвалами чтити.
Фрідерик Цесар третій Римскій аппробует,
Котрый Герб оказалый Друкарни дарует.
Ты лепЂй, наш велможный о том, Пане, знаєш,
Орлооким розумом все ты проникаєш
Твое о том старане, в том твоя забава,
Як бы мЂла оздобу россійская слава.
Школы
Своими Профессоров сумптами ратуеш.
Убогим филіомузом ласкаве ся ставиш,
Як Адріан их працы здобиш, любиш, славиш,
Важиш кошт на друкарню, же бы впрод Сіону
Оздоба могла быти, потом Гелїкону,
Єст добрый и полскои друкарнЂ початок,
Жебы книг было розных в ПарнассЂ достаток.
През што свою оздобу Россійская маєт
Краина, за што тебе вЂчне выхваляет.
Живи ж долгофортунне на своей столици,
Котрую годне взялесь з бозкои правицы.
Видиш чого потреба Россійскому Роду;
Все справуй: зашто в НебЂ маеш нагороду,
Пріймиж тот упоминок от слуг своих вдячне,
Преосвященний Петре: што учиниш бачне.
В тебе панскіи анимуш; чого ж ты незнаеш?
Не тревожся, Євфоніа, приступ снадный маєш.
Друге привітання — від студентів Могилиної колегії, чи "гімназії", "в Київськім братстві фундованого": Mnemosyne slawy, prac y trud'ow przeo'swieconego w Bogu oyca, iego mo'sci oyca Piotra Mohily, woiewodzica Ziem Moldawskich, uprzywileiowanego prawoslawnego metropolity Kiowskiego, Halickiego y wszystkiey Rusi, exarchy S. Thronu Konstantynopolskiego, archimandryty cudotworney S. Lawry Peczarskiey Kiowskiey. Na pozadany onego wiazd do Kiowa; od student'ow Gymnasium w Bractwie Kiowskim, przeze'n fundowanego, 'swiatu podana. Roku 1633.
Епіграф: Loquebar de testimonis tuis in conspectu Regum, et non confendebar. Psal. 118. M'owilem o 'swiadectw`ach twoich przed Kr'olnii, `a nie z`awstydalem sie.. Drukowano w S. Cudotworney L`awrze Piecz. Ki'ow" 1.
По звичайнім віршу "на герб" (in insignia) іде передмова (Praeludium wiersz'ow), підписана Олександром Тишкевичем, не знати, чи одним з студентів колегії (як всі дальші підписи), чи, правдоподібніше, професором риторики. Пропускаючи вступні панегіричні фрази, начинені всякою класичною номенклатурою, наведу те, що має більш конкретну рекомендацію Могилиних заслуг православному громадянству:
"В тім, одначе, ти всі перевишаєш (букв, "гетьманити мусиш"), пресвітлий митрополите, що на сороклітні океани (сліз) з очей православно-руських та твоїм коштом, печалуванням, неспанням справив єси рушничок, коли найясн. бажаному, до згоди охочому монархові польської корони Володиславові і пресвітлому його сенатові наші права — діамантові твердістю, золоті коштовністю, святі старовічністю і ясніші від сонця полуденного — демонстрував єси на соймах конвокації, елекції, коронації. А демонструвавши, розбив єси перед помазанцем божим ту неправду, що нас стільки літ шарпала, як Лициска або Мольос 2.
1 Я користувався двома примірниками Ленінградської держ. публ. бібліотеки (13. IX. 782), що дуже добре доповнюють себе; гравюри я сподіваюся видати в "Київських
2 Імена собак.
Тепер же, тепер, прешановний Могило, неоціненна церква Софійська, дивлячись на тебе, свою утіху і оздобу, здається, наче такі слова видобуває з себе:
"Дивися, пастирю очікуваний, на мої алебастри, на мої мармори, на мої — хоч і побиті — золотокамінні (мозаїчні) образи, котрими я колись, наче богиня прикрашена, рахувала себе за восьме чудо світу! Дивись і своєю природженою, а до того ще й митрополичою любов’ю не допускай мені більше терпіти такого сирітства! Нехай приноситься в мені безкровна жертва сина божого, нехай вокальні Орфеї посилають в мені своє ехо (луну) Богові: нехай до мене всі народи несуть свої приноси!
Далі, пресвітлий митрополите, коли б єси схотів проїхати до порогів Вільна і всього світу Руського й Литовського, побачиш, як радісно вибіжать до тебе назустріч ті, котрих там повно було по вежах (в’язницях), повно по ратушах, повно в підземній неволі за непорочну східну віру. Вибіжать дійсно і поведуть до свого провідника в терпеливості предтечу в святості, майже Золотоустого в красномовстві — Леонтія Карповича, кільканадцять літ тому померлого архімандрита, аби міг єси подивитися на його нетлінні останки, на рубці від кайданів, за віру отримані, і з того зміркував би єси, яке велике діло зробив ти для нашого оплаканого народу.
Те ж саме вчинять і Перемишль, Луцьк, Холм, Белз, Вільно (так!), Мінськ, Берестя, Полоцьк, Вітебськ, Могилів і з інших незчислених міст багато". По цім побажання многих літ і здоров’я королеві і митрополитові за показану ласку й труди.
Далі наступає такий оригінальний акростих: на кожній картці фігурна буква, під нею вірш, приладжений до цієї фігурки, і підписано котримсь з учнів. Акростих: Piotr Mohila, — 11 букв, одинадцять віршів, підписаних такими йменнями: Юрій, Іван і Адам Тиша, Сам. Мужилівський, Филон Ільковський, Филип Константинович, Тимофій Княжиницький, Стефан Бабневський, Захарій Березецький, Андрій Городецький (Grodziecki), Порфир Кельчевський.
Перша буква P — "лікаонський гарпун", лучиво, оздоблене галузкою квіток, на нім змія з закушеним хвостом — символ вічності, кружок з місяцем — означає це зброю нічних ловів лікаонських. Вірш звертається до тих, "котрим світить Медведиця волоссям зимнородним (що родить холод), береги їх цілує Нерей Дніпровий, а на горах поблизу виридар (садок, гайок) фавновий, — себто до киян. Нагадує їм заслуги Могили, від котрих потіха виходить.
Рівній Олімпові церкві, і їй серце прохолодить 1.
В нім Мінерва Змійова 2 гніздо заложила
І такі розуму скутки спорядила,
Що вже Російський Сіон може піднести плечі,
З своєї жури в своїй правді мати оборонця.
Може весело глянуть і на свої діти,
З котрих (при побожності) постійність в вірі світить.
Може сказати весело: весело співаймо,
Владогромному Панові 4 дяку віддаваймо,
Що нам післав Мойсея в тих останніх літах,
Що нам дасть зажити свято при нашій східній матері,
Дасть нам велику втіху, котрої не мали,
Тільки по соймах за нею плакали.