Стюарт Маля – хлопчик-мишеня
Шрифт:
— Бачиш, — провадив начальник над школами, — на мене всякчас навалюються нерозв'язні проблеми. От і сьогодні захворіла одна з моїх учительок. Панна Ґандерсон її звати. А вона ж веде школу номер сім. Маю знайти якогось іншого вчителя їй на підміну, але так і не знайшов нікого.
— А що таке з нею? — поцікавився Стюарт.
— Точно й не знаю. Лікар говорить щось про каміння в нирках, — відповів начальник над школами.
— І ви справді не можете замінити її кимось іншим? — допитувався Стюарт.
— Ото ж бо й воно, що не можу. Ніхто в цьому місті
— Я охоче підміню панну Ґандерсон на сьогодні, якщо ви не заперечуєте, — люб'язно запропонував Стюарт.
Начальник над школами підвів голову:
— Справді?
— Звісно! — запалився мишоподібний хлопчик. — Я залюбки!
Він відчинив дверцята своєї крихітної автівки й ступив на дорогу. Обійшовши машину, відчинив багажник і дістав звідтіля свою валізу.
— Якщо вже мені випадає повчителювати у школі, то мушу скинути ці комбінезони й одягнути щось більш підхоже, — сказав він.
Тож Стюарт зайшов у кущики й за хвильку повернувся в оновленому вигляді: костюмчик у крапочку, смугасті штанці, краватка-метелик, окуляри на носі. А скинуту одежу запхнув до валізи.
— А як ви, зумієте тримати дисципліну? — занепокоївся начальник шкіл.
— Ще й як зумію! — запевнив Стюарт. — Я постараюсь зацікавити дітей самим навчальним процесом, а дисципліна прикладеться. Не турбуйтесь за мене!
— Дякую вам! — сказав повеселілий чиновник і потис Стюартові руку.
О восьмій сорок п'ять учні зібралися у школі номер сім. Не побачивши панни Ґандерсон та ще прочувши, що замість їхньої вчительки до них прийде хтось інший, діти були в захваті.
— Замінять! її замінять! — пішло пошептом із вуха у вухо. — Хтось прийде їй на підміну!
Ця звістка швидко обійшла всіх, і за якусь хвильку всі в класі знали, що бодай на день відпочинуть від панни Ґандерсон. А ще ж це так чудово, що їх трохи повчить інший учитель, якого досі ніхто і в вічі не бачив!
Стюарт прибув до школи рівно о дев'ятій. Хвацько припаркував машину біля дверей школи, сміливо зайшов до класу, побачив дерев'яний ярд, [9] притулений до стола панни Ґандерсон, і легко видерся по ньому на стільницю. Там він знайшов чорнильницю, указку, декілька ручок та олівців, слоїк чорнила, дрібку крейди, дзвоник, дві пришпильки й невисокий стосик підручників. Спритно видершись на книжковий стосик, Стюарт стрибнув на дзвінкову кнопку. Його ваги якраз вистачило, щоб дзвоник продзеленчав. Тоді крихітний учитель зісковзнув на стільницю, підійшов до її краю і гукнув:
9
Ярд — лінійка завдовжки з ярд (близько 91,4 см).
— Прошу уваги!
Хлопчики й дівчатка
— Ще раз прошу вашої уваги! — повторив Стюарт. — Як вам відомо, панна Ґандерсон захворіла, тож сьогодні я прийшов їй на підміну.
— А що з нею? — схвильовано запитав Рой Гарт.
— Все сталося через вітаміни, — пояснив Стюарт. — Вона приймала вітамін D, тоді як їй потрібен був А. А коли їй забракло вітаміну С, почала приймати вітамін В. Отож її організм став перевантажений рибофлавіном, тіаміном гідрохлоридом і навіть пірідоксином, потребу в яких у харчуванні людини ще не з'ясовано остаточно. Нехай це буде наукою для всіх вас!
І так люто зиркнув на учнів, що більш ніхто й нічого вже не розпитував про панну Ґандерсон.
— А зараз усі по місцях! — скомандував Стюарт.
Учні слухняно, не юрмлячись, пішли проходами поміж парт і плюхнулися на свої сидіння. У класі запанувала тиша. Стюарт прочистив горло. Взявшись обіруч за лацкани піджака, щоб мати професорський вигляд, Стюарт розпочав урок.
— Є відсутні?
Учні похитали головами.
— Хто спізнився?
Знову всі похитали головами.
— Чудово, — мовив Стюарт. — А з якого предмету ви зазвичай починаєте навчання?
— З арифметики! — закричали діти.
— Геть арифметику! — пискнув Стюарт. — Ми її пропустимо.
Така пропозиція з уст нового вчителя викликала шквал радощів. От ніби всі учні класу одностайно побажали пропустити арифметику — принаймні цього ранку.
— А який у вас іде наступний предмет? — запитав Стюарт.
— Правопис! — хором відповіли діти.
— Що й казати, — мовив крихітний учитель, — неправильно написане слово — це ганьба хоч би й для кого. Особисто я вважаю, що просто чудово було б, коли б усі правильно писали слова. Тож я настійно раджу всім вам купити по примірнику «Університетського словника Вебстера» й зазирати до нього щоразу, коли ви бодай трішечки засумніваєтесь, як правильно щось там написати. Оце ж ми й покінчили з правописом. Що у вас далі?
Пропустити правопис учні були раді не менше, ніж здихатись арифметики.
На радощах вони як стій закричали, і всі перезирнулися та й засміялись, замахали носовичками й лінійками, а дехто з хлопчиків пошпурив кульку з пережованого паперу в декого з дівчаток. Довелося Стюартові знову вилізти на стіс підручників і стрибнути на дзвоник, аби відновити порядок.
— Що там далі? — повторив своє запитання.
— Письмо! — хором вигукнули школярі.
— Господи! — розчаровано видихнув Стюарт. — Ви що, діти? Досі не навчилися навіть писати?