Стюарт Маля – хлопчик-мишеня

Вайт Елвін Брукс

— Та вже давно навчились! — загорлали всі як одно.

— То й вистачить, — вирік Стюарт.

— А потім у нас іде суспільствознавство! — випереджаючи вчителеве запитання, радо повідомила Елізабет Ґарднер.

— Суспільствознавство? — повторив Стюарт. — Ніколи не чув про таку науку. А знаєте що? Може, цього ранку ми не будемо братись за жоден конкретний предмет, а просто поговоримо про щось? Добра ідея, правда?

— Учні перезирнулись, вичікуючи, що ж буде далі.

— Може, ми побалакаємо, яке то відчуття, коли візьмеш гадюку в

руку, а вона обів'ється тобі навколо твого зап'ястя? — спитав Артур Ґрінло.

— Можна б і про це, але мені не хотілося б, — відказав Стюарт.

— Чи не могли б ми порозмовляти про гріх і порок? — попрохала Лідія Лейсі.

— Ні! — відкинув пропозицію новоспечений учитель. — Пропонуйте ще.

— Або про ту гладку жінку з бородою в цирку? — заблагав Ісидор Файнберг, пригадавши останній свій похід у цирк.

— Ні, — спокійно відмовив Стюарт. — Але ось вам моя пропозиція: поговорімо про Короля Світу!

І він обвів клас поглядом, сподіваючись побачити, чи сподобалася дітям ця ідея.

— Але ж немає ніякого Короля Світу! — обурено заперечив Гappi Джеймісон.

— А яка вам різниця? — здивувався Стюарт. — Має бути такий пост — і край!

— Мода на королів давно минулася, — наполягав Гappi.

— Ну, гаразд, тоді ми порозмовляємо про Голову Світу. Світ не вилазить із бід, і це через те, що над ним немає голови. Я й сам погодився б стати головою Світу.

— Вам бракує зросту, — зазначила Мері Бендікс.

— Пхе, на городі бузина! — пирхнув Стюарт. — Зріст у цій справі не має аніякісінької ваги. Тут важать характер і хист, Голова Світу повинен мати хист до головування, а ще він має знати, що важливе. Скільки з вас знають, що важливе?

Здійнявся ліс рук.

— Дуже добре, — похвалив Стюарт, завівши одну ногу за іншу й заклавши руки до кишень свого піджачка. — Генрі Рекмаєр! Скажи нам, що важливе.

— Промінь сонця наприкінці хмарного дня, правильна нота в музиці та як пахне потилиця немовляти, якщо мама його досить часто купає! — випалив Генрі.

— Правильно! — похвалив Стюарт. — Оце і є важливі речі. Але одну річ ти таки забув. Мері Бендікс, що забув Генрі Рекмаєр?

— Він забув про морозиво з шоколадною підливою! — швидко промовила Мері.

— Достеменно так, — погодився Стюарт. — Морозиво — це важливе. Так ото ж! Якщо мені випадає цього ранку стати головою Світу, то ми з вами повинні ухвалити якісь правила, адже без них надто все переплутається, бо всяк метушитиметься, дбаючи тільки про самого себе й забувши про добру поведінку. Нам треба прийняти якісь закони, якщо надумали гратися в цю гру Чи міг би хто з вас запропонувати якісь хороші закони для світу?

— Щоб ніхто нічого ні в кого не цупив! — понуро запропонував Джон Полдовскі.

— Дуже добре, — схвалив Стюарт. — Хороший закон.

— Нікого не труїти, крім пацюків! — обізвався Ентоні Брендізі.

— Ні, не годиться, — заперечив крихітний учитель. — Це несправедливо щодо пацюків. А всякий закон має бути справедливий для всіх.

Ентоні

похмуро глипнув із-під лоба.

— Але ж пацюки несправедливі до нас, — заперечив він. — Пацюки варті осуду!

— Знаю, вони того варті, — визнав Стюарт. — Одначе з точки зору пацюка осуду варта отрута, (олова Світу має розглядати всяку проблему з усіх боків.

— То й ви стоїте на пацючій точці зору? — в лоб запитав Ентоні. — Бо й сам ви трохи схожий на пацюка.

— Ні, — спокійно відказав Стюарт. — Моя точка зору більш мишача, а це різні речі. Я дивлюсь на речі всебічно. Для мене очевидна істина, що пацюки позбавлені елементарних прав. Вони ніколи не сміють ходити відкрито, у всіх на очах.

— Пацюки не люблять відкритого простору, — докинула Агнес Берецка.

— Це тому, що всякчас, хай-но вони вийдуть на відкрите місце, хтось їх неодмінно поб'є. Пацюки могли б і полюбити відкритий простір, якби їм дозволялося ходити відкрито. Які ще ідеї щодо законів?

Агнес Берецка підняла руку:

— Має бути закон проти бійок!

— Непрактично, — сказав Стюарт. — Чоловіки люблять битись. Але ти близька до істини, Агнес.

— Жодних сварок? — боязко продовжила Агнес. Але Стюарт похитав головою.

— Щоб ніякої не було підлості! — запропонувала Мілдред Гофенстайн.

— Дуже гарний закон, — похвалив Стюарт. — Коли я стану Головою Світу, всякому, хто вчинить підло з ким-небудь іншим, перепаде від мене на горіхи!

— Це не спрацює, — зауважив Герберт Прендергаст. — Декотрі люди підлі від природи. Алберт Фернстром вічно підлий зі мною.

— А я ж і не кажу, що спрацює, — уточнив Стюарт. — Просто це добрий закон, і ми його випробуємо. Ми випробуємо його тут і тепер. Нехай хтось із вас учинить підлість щодо когось іншого. Гаррі Джеймісон! Зараз ти будеш підлий до Катарін Стейблфорд. Але стривай! Катарін, що то у тебе в руці?

— Це маленька надухмянена подушечка.

— І на ній написано: Тебе люблю я, подушку духмяну дарую!?

— Так, — підтвердила Катарін.

— Вона тобі дуже дорога? — допитувався Стюарт.

— Дорога!

— Ну, то, Гappi, забери в неї подушечку!

Гаррі підбіг до Катарін, вихопив подушечку з її руки й помчав на своє місце, а скривджена дівчинка заверещала.

— А тепер, — люто мовив Стюарт, — постривай, мій добрий народе, поки твій Голова думає, гортаючи Книгу Правил! — І показав на миґах, ніби гортає книжку. — Ось воно, на сторінці чотириста дев'яносто другій: «Щоб ніякої не було підлості». А на сторінці п'ятсот шістдесятій: «Щоб ніхто нічого ні в кого не цупив!» Тож Гаррі Джеймісон порушив аж два закони: закон проти підлості й правило проти крадіжок. Ану візьмімо Гappi та навернімо його до справедливості, поки він не зробився такий підлий, що більш ніхто його вже й не впізнає! Нумо!