Суддя та його кат

Дюрренматт Фридрих

— Куля з револьвера, — сказав Блаттер.

— Як вам це вдалося? — здивувався Кленін.

— Випадково, — сказав Берлах, і вони спустилися до Тванна.

Молоде вино тваннських сортів винограду не пішло комісарові на користь, наступного ранку він зізнався, що цілу ніч блював.

Лютц зустрів комісара на сходах і стривожився станом його здоров'я. Він порадив йому піти до лікаря.

— Гаразд, — пробурмотів Берлах і додав, що лікарів він любить ще менше, ніж сучасну криміналістичну науку

Діставшись до свого робочого

місця, Берлах відчув полегшення. Сів за письмовий стіл і витягнув теку померлого колеги.

Берлах усе ще уважно вивчав документи із теки, коли о десятій перед ним з'явився Чанц, який повернувся із відпустки ще попередньої ночі.

Берлах здригнувся, нараз йому здалося, що у дверях стоїть покійний Шмід. Чанц був убраний у такий самий плащ, який носив Шмід, і дуже подібний до Шмідового фетровий капелюх. Іншим було тільки обличчя — кругле і трохи просте.

— Дуже добре, що ви приїхали, Чанц, — сказав Берлах. — Нам треба поговорити про вбивство Шміда. Ви повинні долучитися до розслідування, бо я погано себе почуваю.

— Так, — сказав Чанц. — Я знаю.

Чанц сів, присунувши стілець до письмового столу Берлаха і поклавши на нього ліву руку. На столі лежала відкрита тека Шміда.

Берлах сперся на спинку свого крісла.

— Вам я можу сказати це, — почав він. — Між Константинополем і Берном я бачив тисячі поліцейських, хороших і поганих. Багато з них були нічим не кращими за тих бідолах, якими ми наповнюємо в'язниці, їх відрізняло тільки те, що вони випадково опинилися по інший бік закону. Але Шмід був найбільш здібним серед них, тут нема чого сказати. Він міг заткнути за пояс усіх нас. Тверезий розум, який знає, чого хоче, і мовчить про те, що знає. Він говорив тільки тоді, коли це було необхідно. Ми повинні брати з нього приклад, він мав велику перевагу над нами.

Чанц повільно повернув голову до Берлаха, відірвавши погляд від краєвиду за вікном, і сказав:

— Можливо.

Берлах не відчув у його голосі переконаності.

— Про його смерть відомо небагато, — продовжив комісар. — Ця куля — все, що у нас є.

І він поклав на стіл знайдену у Тванні кулю. Чанц взяв її в руки і оглянув.

— Із армійського револьвера, — сказав він і повернув кулю Берлаху.

Берлах закрив теку на своєму столі.

— Насамперед нам невідомо, що робив Шмід у Тванні чи Ламлінгені. У жодному разі це не була службова поїздка, інакше я би про це знав. У нас немає нічого, що пояснювало б причину його поїздки.

Чанц слухав Берлаха неуважно, поклав ногу на ногу і зауважив:

— Нам відомо тільки те, як убили Шміда.

— Звідки вам може бути це відомо? — спитав здивований комісар після паузи.

— Кермо в автомобілі Шміда розташоване зліва, кулю ви знайшли також з лівого боку вулиці, якщо дивитися з машини. У Тванні чули, як усю ніч працював мотор. Убивця зупинив Шміда на дорозі з Ламбуена до Тванна. Можливо, Шмід знав убивцю, бо інакше не зупинився б. Він відчинив убивці праві дверцята і повернувся назад за кермо. У цей момент його застрелили. Шмід не підозрював

про наміри убивці.

Берлах трохи подумав і сказав:

— А зараз я хотів би все ж таки викурити сигару.

А після того, як припалив, додав:

— Маєте рацію, Чанц, приблизно так все і мало би виглядати із цим убивством, я хотів би вам вірити. Але це не пояснює, що робив Шмід на дорозі із Тванна до Ламлінгена.

Чанц зауважив, що під плащем на Шмідові був фрак.

— Цього я не знав, — сказав Берлах.

— Ви що, не бачили труп?

— Ні, я не люблю мертвих.

— Але це було і в протоколі.

— Протоколи я люблю ще менше.

Чанц промовчав.

Берлах сказав:

— Але це тільки ускладнює справу. Що робив Шмід у фраку біля ущелини Тваннбах?

Чанцові здавалося, що це, навпаки, спрощує справу. Поблизу Ламбуена точно живе небагато людей, які організовують вечірки для гостей у фраках.

Він витяг невеличкий кишеньковий календарик, який, за його словами, належав Шмідові.

— Я дивився у нього, — кивнув Берлах. — Нічого важливого там немає.

Чанц заперечив:

— На середу, другого листопада, Шмід запланував собі щось, позначене літерою «Г». Згідно з висновком судмедексперта, незадовго до півночі цього ж дня його вбили. Наступне «Г» стоїть навпроти середи, двадцять шостого, а потім у вівторок, вісімнадцятого жовтня.

— Це «Г» може означати що завгодно, — сказав Берлах. — Жіноче ім'я, наприклад, або щось інше.

— Навряд чи це жіноче ім'я. Подругу Шміда звати Анна, а він був серйозним чоловіком.

— Про неї я також вперше чую, — зізнався комісар і додав, побачивши здивування Чанца, — мене, Чанц, цікавить тільки те, хто вбив Шміда.

Той ввічливо відповів:

— Звичайно, — похитав головою і засміявся. — Що ви за людина, комісаре Берлах?

Берлах цілком серйозно відповів:

— Я великий старий чорний кіт, який любить ловити мишей.

Чанц довго не знав, що на це відповісти, і нарешті сказав:

— Кожного дня, який позначений літерою «Г», Шмід вбирався у фрак і їхав кудись у своєму «мерседесі».

— А це ви звідки знаєте?

— Від пані Шьонлер.

— Он воно як, — відповів Берлах і помовчав. Але потім додав: — Усе це факти.

Чанц уважно подивився на обличчя комісара, запалив цигарку і, повагавшись, сказав:

— Пан доктор Лютц сказав мені, що у вас є конкретний підозрюваний.

— Є, Чанце.

— Оскільки я ваш заступник у справі вбивства Шміда, чи не краще було б, якби ви назвали мені ім'я цього підозрюваного, комісаре Берлах?

— Бачите, — повільно сказав Берлах, зважуючи кожне слово так само ретельно, як і Чанц. — Моя підозра не базується на науковій криміналістиці, я не маю жодних доказів. Ви ж самі бачили, як мало мені відомо. Чесно кажучи, у мене є тільки ідея, хто б міг бути вбивцею, але той, кого це стосується, повинен ще дати докази своєї провини.

— Що ви маєте на увазі, комісаре? — спитав Чанц.

Берлах посміхнувся.

— Я мушу зачекати, поки достатньо буде непрямих доказів, щоб арештувати його.