Сушко Р., Левицький М. - Хроніка нищення української мови. - 2012
Шрифт:
а. также книги исторические, рукописные и печатные».
1721 - Наказ 15про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные».
1724 - Московська цензура наклала тисячу* рублів штрафу на ар-химандрита Києво-Печерської лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» (богослужбова книга-пісенник) «не совсем с великороссийским сходная». А чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.
1726 - Розпорядження Синоду
1726 - Москва дає дозвіл Києво-Печерській лаврі на друк «Акафіста Св. Варварі» за умови, що він має бути перекладений на «великоруську» мову.
Петро II (1727 —1730)
1729 - Наказ Петра ІІ (внука Петра І) переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
Анна Іванівна (1730 — 1740)
1734 (26 січня) - Після смерті гетьмана Данила Апостола (у січні 1734 року) царським указом було відправлено до Києва князя Олексія Шаховського для формування «Правління гетьманського уряду», яке в російській літературі зветься канцелярією малоросійських справ, що була у віданні Сенату. Хоч очолюване Шаховським Правління (канцелярія) складалося з трьох росіян та трьох українців, проте саме він був фактичним правителем України, бо за указом цариці саме на нього покладалося завідування «усіма справами».
Реалізуючи таємні директиви цариці Анни,він провадив політику деморалізації та. денаціоналізації української старшини, злиття українців з росіянами також шляхом мішаних шлюбів.Одним з пунктів тих директив, як пише в «Історії України» Наталія Полонська-Василенко, мало бути недопускання зближенняі шлюбів українців з Лівобережжя з українською правобережною шляхтою. Іншою царською таємною інструкцією доручалося Шаховському ширити серед населення чутки,що всі його біди,всі податкові тягарі й кривди людності походять, від гетьмана.Майже як нині, коли українцям втовкмачують, що всі їхні біди йдуть від опозиції. Особисто Шаховський надсилав у Петербург листи, що цариця надто «панькається» 16з українцями й пропонував зосередити всю владу в руках однієї особи, що сталося в кінці XVIII сторіччя.
1735 - Імператорським указом київському митрополиту «доручено» вилучити старопечатні книги й пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за виправленими текстами.
1736 - Новим царським намісником України було призначено першого заступника Шаховського - генерала, князя Івана Баря-тинського, що було пов'язане з потребою брати з України живу силу та матеріальні ресурси для війни Росії' з Туреччино.
1737 - Царський уряд, за твердженням професора Г. Івакіна, скасував підлеглість Києва Гетьманщині.
1737 - Московський намісник в Україні - князь Іван Барятин-ський, - у зв'язку з «новим» статусом Києва арештував київський магістрат, забрав і відіслав до Петербурга грамоти з привілеями Києву, сподіваючись, що українці забудуть свої права, бо «ссылаться им в вольностях будет не на что». Щоб українці якомога швидше
Єлизавета Петрівна 17(1741 — 1761)
1750 - Після скасування Канцелярії' міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства.
1752 - Посилена політика на зміну національного складу окупованої Росією частини України проявляється страшними наслідками. Станом на той рік із 100 тисяч вільних козацьких господарств залишилося лише 2959.Усі інші були відібрані, та передані присланим московитам. У тому році, на основі указу від 29 грудня
1751 року, на землях запорізьких козаків створено військово-поселенську територію, заселену в основному заманеними з Австрійської імперії' сербами, які розглядалися Росією як гарматне м'ясо в її авантюристсько-колонізаційній політиці. Яскравий тому приклад - Петро Абрамович Текілія (у сучасних російських енциклопедіях він значиться як велика постать, як «усмиритель Запорожской Сечи»), сербський генерал на службі в царській армії', який командував військами, що руйнували Запорізьку січ. З огляду на «особливу» місію нових поселенців українські селяни мусили покинути свої угіддя (територія сучасної Кіровоградщини).
1753 - Перший із серії указів про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії" 18.
1755 - Синод Російської Церкви наказав Києво-Печерській лаврі перероблювати по-російськи «Четії-Минеї» Св. Дмитрія Ростовського (просвітитель Московщини другої половини XVII, початку XVIII століть, уродженець Київщини Данило Туптало) та Києво-Печерський «Патерик».
1755, 1766, 1775, 1786 - Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Упродовж другої половини XVIII ст. та першої половини XIX ст. видавнича справа в Україні була паралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 - 3, 1849 - 2, 1850 - 1, 1851 - 2, 1856 - 5.
Наприкінці 50-х - початку 60-х років XIX ст. у зв'язку з полегшенням загального режиму в Росії' послабшали й цензурні репресії щодо української книжки. Тому кількість друкованих українських книжок зростає. В 1857 р. вона склала 12 книжок, 1860 р.
– 24 книги, 1861 р.
– 33 книги, 1862 р.
– 41 книгу.
Однак Валуєвський циркуляр (більш детально дивися нижче)
1863 р. кардинально погіршив стан видавничої справи. І все повернулося в старе русло. Випуск українських книжок знов різко пішов на спад. У 1863 р. ще було випущено 16 книг, у 1864 р.
– 11 книг, 1865 р.
– 6 книг, 1866 р.
– не випущено жодної книги, 1867 р.
– 3 книги, 1868 р.
– 3 книги, 1869 р.
– 1 книгу, 1870 р.
– 5 книг 19.