Тінь попередника
Шрифт:
— Мені потрібні сканер із дельта-портом і декодери тіньових сигналів…
— Усі кіборґи Джи Тау обладнані такими сканерами.
— Тоді спробуємо протягнути кабель через двері. Адже кіборґ сюди ніяк не пролізе.
— Не пролізе, твоя правда, — погодилась Тама. — Доведеться встановити дельта-порт через кабель. Тож ми з вами, спеціалісте Вольск, саме цим і займемося. А спеціалістові Маркову і сержантові Чандрасекару я доручаю оглянути той укав, що намагався знищити «скриньку». Вважаю, що це не заколотники спрямували сюди укава. Його відправили ті, кого ми шукаємо.
— А радник Гело схвалить таке розпорошення наукової групи? — поцікавився Марков.
— Зараз дізнаємося, —
Затока Саргоніс, Океан Нелі,
планета Кідронія (4КВ67:3),
система зірки Абелари.
16 семпрарія 416 року Ери Відновлення
Три катери спочатку вийшли в аванґард, а згодом відірвалися від великих катамаранів мисливської флотилії. Залишаючи за собою пінні водяні вали, вони ніби летіли фіолетово-чорним дзеркалом океану до буйків, якими загонщики позначили можливе місце виходу мечоносця з підводних печер. У червоному катері перебували Джилін і Рехінальдер, у жовтому — командуючий і мер Центрального поселення, у синьому — намісниця і Ґвен Вей. Назустріч флотилії над Океаном Нелі сходило сонце Кідронії — Абелара. Її світанковий диск був не рудим, а радше нагадував колір стиглого авокадо. Край диска ледь означився на обрії і в зеніті ще не розсіявся темно-малахітовий ранковий туман. Проте на Сході густа зелень нічного неба вже розійшлася під тиском шафранового ґала. Воно зростало, ширилося, палахкотіло золотаво-агатовим світлом і затьмарювало зірки. І тільки на заході, в епіцентрі відступаючої ночі, й далі наливалося зловісним гнівом біле око Кастора.
— Таке видовище варте безсонної ночі, правда ж, Ґвен? — здавалося, намісниця була не в змозі відірватися від світанкової панорами океану. Сріблястий комбінезон підкреслював військовий вишкіл Ліди Унно. Зараз ніхто б не сказав, що під дзеркальним панцером ховається тіло сімдесятирічної старої.
— Красивіше, аніж на Сельві, — погодилася з намісницею арпікранка. — Там усе вкрите туманом, вічні випаровування й дощі.
— Я ніколи не була на Сельві. Але мій дід провів там у вигнанні майже вісімнадцять років. Він був воїном. Стратегом і людиною бездоганної репутації. Непохитної репутації, — Унно сперлася на ребрастий корпус реактивного гарпуна. — Там загинула його дружина. Моя бабка. Вона була праправнучкою імператора Деко Асміра, а загинула у шлунку якоїсь паскудної сельвійської тварюки. Навіть могили її немає. Мене назвали Лідою на її честь.
— Я читала в підручнику про вашого діда, сімнадцятого герцоґа Кларта. Там написано, що він був радником Іріте Ойзеле. На Сельві навіть є озеро Кларта. Найбільше озеро на планеті.
— Ви бачили озеро Кларта?
— Так, і не лише бачила. Ми виловлювали там хижих сельвійських черепах. Озеро оточене безмежними болотами, де черепахи полюють на інсектоподів [54] і дрібних рептилій. Проте розмножуються вони винятково в чистій озерній воді.
54
Інсектоподи — «комахоногі», створіння, що мають кінцівки, збудовані за таким принципом, як у комах.
— Болото… Черепахи… Погляньте, баронесо, здається, щось виринає, — Уно показала на воду за правим облавком катера. Там несподівано виникло світле пінисте коло.
На червоному катері спалахнув сигнальний вогонь. Лорд Джилін таки добився свого. Великий мечоносець-контрамінатор ішов в
— Дуже великий, — визначила Ґвен Вей. — Увімкніть підводного монітора.
Пілот катера виконав наказ ксенобіолога. На охоплений екраном простір насунулась велетенська туша монстра. Конічна громада, вкрита наростами і дрібною океанічною фауною.
— Це його лобова частина, — пояснила Ґвен. — Поверхня лобового сектора — суцільний ороговілий панцир. Є тільки отвори для очей і пащі.
— Він атакує катер Джиліна, — визначила Унно. — Він утричі довший за катер.
— Уп'ятеро.
— Спробуємо його підстрелити, — намісниця взялася за руків'я гарпуна. На екрані з'явилася прицілочна відмітка.
— Джилін на вас не образиться?
— Та пішов він…
— У гарпуні наркотик?
— Щось схоже, — намісниця поєднала прицільне коло з відміткою і натиснула на гашетку. Апарат засичав і виплюнув довгу сріблясту стрілу.
— Ви стріляєте в панцир, Лідо. Це не має сенсу.
— У гарпуна є спеціальне свердло.
— Там панцир завтовшки метр…
Тим часом меч чудовиська опинився поряд із червоним катером. З катера в нього вистрелили, але гігантська кістяна пила невблаганно насувалася на мисливців. Пілот червоного катера здійснив різкий маневр. Катер ліг на правий борт і в останній момент ухилився від удару меча. Зброя монстра ледь зачепила корму. Але тієї ж миті, коли на червоному катері лунав сигнал повторної атаки, з води виринув ще один меч, який не поступався у розмірах першому.
— Їх двійко, о-о… — здивувалася намісниця. Другий меч виріс просто перед носом червоного катера. Навіть миттєвої реакції пілота не вистачило, щоб уникнути удару. Фільтри шоломів не змогли заглушити страшний хрускіт, з яким розсипався корпус катера. Меч цілком виринув із води, за ним з'явилося схоже на древню ракету ребрасте чоло контрамінатора. Шматки катера сповзли його наростами й хащами чорних водоростей. У серпоподібній ущелині панцира блиснули червоні щелепи і жахливі зуби монстра. Вони витягли з води фігурку в яскраво-червоному комбінезоні. Вона здавалася крихітною, порівняно з чудовиськом. Мить — і людина щезла в пащі.
— Хто це був? — Унно натиснула на сенсор монітора, перемикаючи його на зелені відмітки персональних систем життєзабезпечення. — Упс. Бідний Джилі. Так і не встиг стати віце-адміралом… А де ж сенатор?
— Ось він, — ксенобіолог показала на блискучу крапку, огорнуту піною. — У нього золотистий шолом. Спробуємо врятувати?
— Пізно. Оце ж і є дурні мисливські понти. Потрібно було не вимахуватися, а брати з собою бойових кіборґів.
Намісниця мала рацію. За секунду і Рехинальдер став жертвою мечоносця. Той філіґранно застромив сенатора на жало меча, а його менший партнер грузно перевернувся під поверхнею океану, ліг на спину, відкрив пащу й злизав запропоновану здобич. На сканері погасла друга зелена «крапка життя».
— Менший — самиця, — здогадалась Вей. — Самець її годує…
— …м'ясом імперських лордів. Як зворушливо.
— Тепер вони візьмуться за нас.
— Треба змінити зброю, — Унно з несподіваною для її віку вправністю зістрибнула на дно катера й дістала з контейнера щось масивне з довгим і тонким дулом.
— Кінетичний атакер?
— Кінетик, точно, — Унно з тією ж легкістю повернулася на місце командира. — Саме для таких ось рибок, дитинко…