Тістечка з ягодами
Шрифт:
— Не можу. Я маю проблеми з витлумаченням розкладу. Мені виходить якийсь Спайдермен, операція на голові, чоловік із мачете. Я не ладна поскладати цього докупи…
— Ой, бабусю, — обірвала її онука. — То скажи що-небудь. Приміром, що внутрішній Спайдермен влаштує для неї нічогеньку прогулянку, як це зазвичай роблять павуки. Шалене завертання голови. Нічого дивного, що на неї чекає операція. Після цього вона побачить цілком новий світ. Чоловік із мачете — це черговий етап нового життя. Завдяки йому вона зрозуміє, що є її справжнім покликанням. Щоб от тільки не запізно. А з тією купою… — замислилася вона, — то нехай
Вона від’єдналася. Впродовж хвилини жодна з нас не мовила ані слова.
— Ти чула?
Я кивнула. Важко було не почути. Ворожчина онука була, либонь, найгаласливішою дитиною в дитсадку.
— А чи не можна цього якось уникнути?
— Хоч би що ти робила, а воно все одно сповниться, моя дитино. Це призначення. Але не журися. Все одно ти ніколи не любила шоколадки. Завжди воліла сирник або шарлотку. І ще одне. В разі чого, пам’ ятай про святого Юрія.
— Сім хвилин запізнення, — повідомив мені директор з персоналу, Бартоломей Зигзаг, поза роботою мій бойфренд упродовж якихось там п’яти-шести років. — Ми мусимо поговорити про купу.
— Смердюча справа.
— Це не смішно, Ягодо. Ти жахливо вляпалася.
— Вляпалася? — форкнула я. — Бартеку! Адже це був лише невинний дурнуватий жарт.
— О Боже, ми забули, що в директора з маркетингу завтра день народження! — Агата ляснула себе по бездоганно напудреному чолі. — І ми досі не купили подарунок. Ягодо, придумай щось!
— Чому я? Адже це твій дядько.
— Мені дуже прикро, що ти застосовуєш такі аргументи. Адже знаєш, що я пройшла крізь густе сито відділу кадрів винятково завдяки відповідній кваліфікації й досвіду, — перерахувала вона, як і завжди, коли чула слово «дядько». — Я терпіти не можу, коли хтось закидає мені вигоди, які мовбито дають родинні зв’язки з керівництвом.
— Я нічого тобі не закидаю, Агато. Просто ти краще знаєш його смаки. Тобі було б легше вибрати відповідний подарунок. А я…
— Всі знають, що ти є нашим Спайдерменом. Людиною, котра з’являється останньої миті й рятує…
— … засохлі плющі й кактуси. Але це зовсім інша справа.
Хвилинку! Вона сказала «Спайдермен»? Я аж ніяк не можу з цим погодитися.
— Погоджуйся, ну прошу тебе. Директор неодмінно це оцінить.
Чудовий аргумент.
— І рада би, але в мене не дуже з часом… — Саме так виглядає асертивна відмова в устах досвідченого психолога. — Мушу завершити звіт і взагалі…
— Ягодо, дирекції було би прикро, якби вона дізналася про твоє легковажне ставлення до ключових справ ФІРМИ.
Ну і що я повинна на це відповісти?
— Може, зробимо так? — запропонувала я. — Я сьогодні розглянуся по крамницях і перед шостою зателефоную або вишлю есемес, а остаточний вибір буде за тобою. Згода?
Агата зітхнула.
— Ну добре. Я відчуваю, що ти ухиляєшся, але нехай це буде на твоїй совісті.
Цілий вечір я ганяла по Ринку, шукаючи чогось для пересиченого п’ятдесятирічного добродія, який має практично все.
Наступного ранку Агата влетіла до нашої кімнати.
— І що? Купила?
— Що значить «купила»? Адже я надіслала тобі пару ідей. — «Дослівно пару».
— Надіслала? Ти мала зателефонувати, а не надсилати!
— Я сказала, що одне з двох. Оскільки ти не відповідала на дзвінки, я до тебе написала. Госько, ну скажи, як воно було, — звернулась я до нашої дизайнерки.
— Я нічого не чула, — буркнула Госька. — Я тоді була в бухгалтерки.
Справді була. В сусідньому боксі, за стінкою з прозорого пластику заввишки один метр, бо в нашій фірмі застосовують так звану систему «open-space». Кожен може почути кожного. Звичайно, якщо захоче.
— Тебе, Магдо, не було, але ти, Беато, сиділа тоді поряд за комп’ютером, — боронилась я далі. — Ти мусила чути…
— Не дуже, — Беата на прізвисько Пачуля схилила голову, — бо я саме запалювала свічки для релаксації.
Ну, тоді все ясно. Свідків немає.
— Виглядає на те, що я маю слухові галюцинації. В кожному разі, я вислала тобі на розгляд кілька пропозицій. Можу показати на своїй «мобілці».
— Я нічого не одержала, — Агата наморщила свої доглянуті брови. — І тепер ми маємо серйозну проблему. Дуже серйозну. Я така зворохоблена, що мушу наодинці обміркувати цілу справу.
Вона зникла за пластиковою стіною, а я повернулася до роботи. Через п’ять хвилин одержала «мейл»: «Ти підставила всю команду». Стеменна трагедія. Директор не одержить вчасно краватку, присмачену великим черпаком лестощів. «Тепер ми мусимо поміркувати над креативним розв’язком». Ну так, креація понад усе. «Зосталося мало часу, бо о десятій директор приходить до офісу. Тому швидко напиши мені, який ти бачиш вихід».
— «Ти підставила команду, — стала я передражнювати голос Агати, — і мусиш знайти креативне рішення цієї пекучої проблеми». То що ми повинні зробити, дорогий колективе? Найліпше велику купу. Це якнайшвидше зніме внутрішню напругу.
— Я все чула, — Агатчина голова вигулькнула понад стінкою, що розділяла наші бокси. — І не тільки я. Інші також, правда?
Госька з Беатою покивали головами, вдивляючись у клавіатури своїх комп’ютерів.
— А ти, Магдо?
— Ну чула, але кожна з нас часом понарікає чи пожартує…
— Є цінності і справи, з яких не можна жартувати, — нагадала нам Агата. — Ви знаєте, що я поблажлива, але в цьому випадку… Ну що ж. Я змушена повідомити про все директора з персоналу. Ми у нашій ФІРМІ не збираємося вибачати таку поведінку.