Таємниця Зоряної кімнати
Шрифт:
— І знову Юрко винен, — забідкалася мати, — отак і виходить, як в тій приказці говориться: за наше жито — нас і побито!
— Не кажи, Маріє,— заперечив староста, — тут і справді є над чим поміркувати. А німець не дурень, не такий собі простачок, якого легко обвести навколо пальця. Ні,— впевнено доводив староста, — голова в німця не порожній баняк, наповнений сухою тирсою. Є розум в наших визволителів!
— Так при чому тут Юрко? — знов забідкалася мати.
— А при тому, — язик у старости почав потроху заплітатися, — що пан Майєр підозрює, ніби ваш Юрко, коли він рятував панів німців, діяв з намови відомого тобі Вершини.
— Хай провіряють, — ображено мовила мати, — їхнє право, їхня й воля. Хай тільки почекають, поки в Юрка хоч трохи голова загоїться.
Юрко весь цей час мовчки сидів за столом і уважно слухав міркування захмелілого старости. «Дійсно, — дивувався хлопець, — не такі вже й дурні німці, як йому здалося на перший погляд. Правду каже Щупак: варять у них казанки, і тут треба бути надміру обачним та обережним.
— Не варто дуже переживати, — озвався заспокійливо староста, — бо як нема вашої вини, — то нема чого й остерігатися. А пана Майєра вам треба триматися — на нього вся наша надія. Дуже він цікавиться вашою родиною і, як я зрозумів, найближчим часом збирається до вас в гості. Раджу тобі, Маріє, покумекати своєю макітеркою, як краще пригостити пана полковника. Може, варениками з вишнями пригостиш, кисіль малиновий приготуєш, рибки насмажиш, холодчик звариш… Від пана Майєра, кажуть, багато чого залежить. Я, Маріє,— похвалився Щупак, — як говорили колись при більшовиках, дав вам глибоко позитивну характеристику. А моє слово чогось варте!
— Спасибі вам, Юхиме Мартиновичу, — схлипнула мати, — набридло отаке життя! Живи й тремти, живи й бійся…
— Не гніви, Маріє, Бога, — заперечив Щупак, — бо живете ви під моїм захистом, а як іншим зараз доводиться? Ти подумала? А далі ще гірше буде! Скажу вам як надійним людям… — староста знову притишив голос, — був я недавно в начальника жандармерії пана Гофмана. Є таємне розпорядження німецьких властей про підготовку списків молоді…
Староста замовк, він вичікувально дивився на матір, — мабуть, хотів приголомшити її нежданою новиною і водночас похизуватися довір'ям німців.
— Яких списків? — запитала мати, не витримавши довгої мовчанки.
— Звелено, — поволі почав староста, — складати списки для відправлення молоді на роботу в Німеччину. Там зараз велика нестача робочої сили, от і вирішено посилати людей з України. Наступної весни, а може, й раніше, треба визначити з нашого села сто дівчат.
— Не може такого бути, — не повірила мати, — як це можна вивозити дітей на чужину? І де та весна, а вже заготовляти списки!
Староста зневажливо хмикнув у руді прокурені вуса:
— Є таке розпорядження, — підтвердив він, — має бути навесні мобілізація молоді в Німеччину, а списки велено заготовити вже тепер. Німець, він точність любить. І правильно робить, бо не тоді собак годують, як мають рушати на полювання, а трохи загодя.
— Горе нам! — приречено мовила мати. — Велика біда прийшла на нашу землю.
— Ти не бідкайся, — порадив Щупак, — а вже тепер мізкуй, як тобі краще вивернутися з цієї нової халепи. Скільки тобі Штарк дав аусвайсів для набору вишивальниць?
— П'ятнадцять.
— От і набирай в майстерню в першу чергу свою дочку Галину, візьми мою племінницю Катерину, приткни на роботу й свою ідейну біженку. І її можуть поцупити на ті роботи, а тобі доведеться давати лад
Мати підсунула до старости плескату пляшку з спиртом, припросила:
— Випийте ще чарку, Юхиме Мартиновичу, бо таке життя настало, що й збожеволіти можна, кожен день — лихі звістки.
Староста без зайвих припрошень налив чарку, випив, понюхав окраєць хліба, скривився від насолоди.
— Є й гарні новини, — довірливо мовив він. — Так тому й бути, поділюся з вами своєю таємницею, щоб і ви веселіше дивилися на білий світ. Уже тиждень як почалися облави на партизан. Німець оточив великими силами Васильківські Дачі, затисли на тих болотах партизан як миленьких. Нема їм тепер куди поткнутися. Куди не сунуться, а там есесівці з автоматами та кулеметами. Позавчора, правда, вислизнули партизани в Шугаєве урочище і думають, що німець нічого не знає. А їм усім буде гаплик. І поведе німця на облаву Юхим Щупак…
— Вигадуєте, — не повірила мати.
— Правду кажу, — староста аж надувся від гордовитості,— сам пан Майєр мені запропонував підсобити німцю. Я ж у Шугаєвому урочищі всі входи й виходи знаю. Три роки там лісникував, як рятувався від колективізації. У четвер їх там і прикриємо.
Староста підвівся з-за столу, нагадав Юркові:
— Завтра щоб було відро риби. Дзвонив сьогодні по телефону комендант, бажано наловити молодих судачків. Лящі й щуки не годяться. Спасибі вам за сніданок, а особливо за перцівку та спирт.
Мати подала плескату пляшку з спиртом Щупаку.
— Візьміть, Юхиме Мартиновичу. як він вам так подобається. У нас все одно ніхто хмільного не п'є.
— Спасибі! — зрадів Щупак. — І правильно робите. Хай би ніхто в світі не пив той спирт, то мені більше залишиться. — І вже серйозніше додав — Горілка, як кажуть старі та бувалі люди, до добра ніколи ще нікого не доводила. До тюрми та до суми горілочка шлях прокладає. Колись, ще замолоду, працював я в шинкаря Лейби наймитом, віддав мене батько, царство йому небесне й вічний спокій, в службу до розумної людини, щоб і я, раб Божий, навчався робити гроші. Так шинкар, було, бочками продавав горілку, наливав нею людей по саму зав'язку, а сам і краплі не вживав. І мене, було, застерігає: «Не пий, Юхиме, горілки, бо то видима смерть! І сам дурнем станеш, і дітей без десятої клепки народиш! І що вже жебраком станеш, то напевне! Хай її добрі люди п'ють і несуть в наш шинок грошики…» Правду чоловік говорив. Тільки як її, кляту, не пити, як вона мені на душу йде і страх гальмує. От поведу німця на облаву, довіряє мені німець, обіцяє й хутір повернути, а в п'ятах тенькає: «Чи не пригостить мене якийсь партизан кулею?» Отут і візьму з собою вашу пляшку з спиртом. Як почне душа тенькати, то й хильну ковток для хоробрості.
Староста випив кухоль холодної води, трохи протверезів і пішов поволі до своєї домівки, Юрко зиркнув на ходики: стрілки показували десять годин. Треба терміново бігти до лісника Трохима Свічки, попередити його про облаву на партизан у Шугаєвому урочищі. Хай вони загодя виходять з тієї місцевості.
Пощастило Юрку. Свічка був дома, хоч вже й запрягав коня, збирався їхати в район. Він уважно вислухав Юрка, занепокоєно похитав головою, вилаяв Щупака за прислужництво фашистам і похвалив Юрка.