Талан
Шрифт:
Маринка. Чого ж то? Хіба пан Жалівницький... не красень?.. Та ліпшого ж і на світі нема, а добрий який, артиста який - а! Сонечко перед ним темне!
Лучицька. Бачиш, бачиш... (Ласкаво грозить)... Може, всьому тому й правда... але ми побратались, і про інше - річ мертва... Та ще й те: сім'я - це закуток скритий, а іскуство веде нас до всесвітнього храму; у шкаралущі сімейній ми служим тільки собі чи своїм дітям, а у праці художній ми повинні людям служити, цілком себе оддавати
Маринка розводить руками і виходить не розуміючи.
Лучицька і Квятковська.
Квятковська (в дверях Маринці). Лежить? Встала? (Побачивши). Боже мій! Вона вже тут, моя Муся! (Обніма). Як я рада, як я рада! Моя цяцяна! (Знову цілує). Чи віриш, не мала часу забігти, - замучили, просто замучили: і там грай, і там грай...
Лучицька. Тобі ж краще - обіграєшся.
Квятковська. Ну його! Мені аби менше... мені краще "люлі"...
Лучицька. Катрусю! І тобі не сором з такою недбалістю до сцени касатись?
Квятковська. Та мене наганя і отой противний...
Лучицька (усміхаючись). Невже?
Квятковська. Ти що-небудь чула? Брехня, брехня! (Замішавшись). Моя Марусенько, моя ціпонько! (Цілує), їй-богу, брехня! Я тобі після шепітну, хто мені до вподоби... (Буцім збентежено). Так отой смів мені нав'язувать твої ролі... а я й руками, й ногами...
Лучицька (щиро). Чого ж? Спробуй, голубко! В тебе є талан, тільки дбай. Не все ж тобі реготух та цокотух грати, треба й до поважнішого братись...
Квятковська. Після тебе? Після Лучицької? Та швидше вмру!
Лучицька. Що ж? Хіба мої ролі заказані?
Квятковська. Борони боже! На яку-небудь хвилю і стати на глум, на публіку! Йому то дарма, а мені яке катування! Ти - як богиня, як не знаю що, моя брильянтова! Як я тебе люблю! (Цілує).
Лучицька. Чого ж такою полохливою бути? Я ж не вічно на ролях, - я можу й вийти...
Квятковська (радісно). Як? То правда? У нас чутка йде...
Лучицька. Я не кажу напевне, а все може статись...
Квятковська (з захватом). Невже? (Похопившись). І не думай і не гадай: ми без тебе загинемо... Я до тебе, моя цяцяна, так прив'язалася, так прив'язалася... Так тому правда, що той хапа?
Лучицька. Хто? Хто мене може вхопити?
Квятковська. А Антось! (Підморгнула).
Лучицька.
Квятковська (підморгуючи). Бач, мене дорікаєш, а сама подрузі не хочеш признатись.
Лучицька (збентежено). Годі, не пустуй! То чиїсь жарти чи плітки: ніхто мене не вхопить і з мого шляху не зіпхне! Чи тут, чи інде, а я мого світоча з рук не впущу!
Квятковська (лукаво). А світоч хіба поміша? Байдужісінько!
Лучицька. Тобі жарти, а мені боляче...
Квятковська. Ну-ну-ну! Не буду більше! (Цілує). Так ти на масницях грати не будеш?
Лучицька. Не знаю.
Квятковська. Ну, то прощавай, моя яскулечко: треба на репетицію бігти... А ми всі так за тобою, так за тобою... мов у жалобі... Ну, будь же здоровенька та веселенька та нас швидше потіш!
Обнявши, виходить, але зустрічається в дверях з Кулішевичкою й зупиняється.
Ті ж і Кулішевич.
Кулішевич. Куди розігналась, дзиго? Постривай! (Лучицькій). Уже тут? Ну, хвалити бога, а то всіх налякала... (Обніма). Змарніла, змарніла... Ну і чого б ото, Марусе?
Лучицька. Так чогось... простудилась, певно.
Кулішевич. Чого доброго! А у нас брешуть, що ніби посварилась...
Лучицька. З ким?
Кулішевич. Та, не тобі кажучи, чи з Жалівницьким, чи з Квіткою...
Квятковська. З Квіткою, з Квіткою.
Лучицька. З якої речі? Це мене просто іритує: нема чого, так хоч брехати з нудьги і другого вплутувати... (Скида шаль і віялом почина махать у лице).
Кулішевич. Та ти плюнь! Бачиш, він, нещасний, ника усюди, як тінь сновига... ну, так вони і постерегли...
Квятковська. Та й Жалівницький волосся собі рве...
Лучицька (ніяково). І не нещасний, і не сновига... а тільки у кожного очі великі: всякому до мене діло, всяк хоче покопирсать у чужому серці...
Кулішевич. Та цур йому, годі! Не варт і гніватись! (Обніма). От приходь на сцену, так всім і роти заціпиш!
Лучицька. Ще не знаю... сили нема.
Квятковська. Краще поберегтись.
Кулішевич. Чого там? Удар лихом об землю, та скоком, та боком! (Сіпа її). Ох, ніколи, треба бігти... (Цілує). Тривай, і забула! Ще мені отой гладкий нав'язав до тебе листа... Чи не згубила?..