Талан

Старицкий Михаил Петрович

Маринка. Так не надривайте себе, - хай Квятковська гра. Я покличу Юрія Савича чи Степана Івановича...

Лучицька. Ні, ні не можна: перший спектакль. (Налива стакан води і бачить на столі бінокль. Бере, розгляда). Чий це? Стій! Це знайомий бінокль!

Маринка. Може, Квятковської: вона тут була...

Лучицька. Вона? А ще хто був?

Маринка. Не бачила; її бачила, та й годі!

Лучицька. Це не її бінокль, це мужеський... Стій,

стій! Це бінокль мого Антося... його, його! Ось і ямочка... Я раз упустила... А! (Хапається за голову). Яким робом?! Се щось страшне!.. Ох, як мене кольнуло! (Хапається за груди).

Маринка. Заспокойтесь, ріднесенька! Боже мій! Що з вами? Випийте води! (Подає), Бога ради! Не тривожтесь... Як зблідли!

Лучицька. Він тут, тут! Ой!.. (Ламає руки). Маринко, рятуй мене! Він її коха! (Істерично рида).

Маринка. Марусю! Господи! Що ж мені робити? Хто там?

Лучицька. Не треба!.. Не клич!.. Нащо їм? Все їдно... Хоч би разом... Він тут!

Вихід VIII

Ті ж і Безродний.

Безродний (вбіга). Що з Марією Іванівною? Істерика? (Маринці). Сказали? Довідалась?

Маринка. Ні, тут друге: вона зовсім слаба...

Безродний. Так доктора зараз... Я Котенку скажу... Вам грать не можна. (В дверях). Господи, зглянься!

Маринка. Нема, нема його! То здалося, прибачилось...

Лучицька. Ах, яка мука! (Витира очі). Коли б кінець...

Вихід IX

Ті ж і Безродний, доктор, Котенко.

Доктор (з пузирком). Що таке? Що з вами, моя панійко? Нерви, знов розходилися нерви? (До Маринки). Потривожив хто? Збентежив?

Маринка. Потривожились. (Метушиться, розтира, голову мочить і т. д.).

Доктор. Ай, нещастя! (Дає краплі). Випийте! Я ж просив, я ж благав нічого не приймати до серця: спокій і сон, сон і спокій вам тільки потрібні... А тут мало тії сцени, яка вам в теперішнім стані - кат, а ви ще додаєте й свого! Ех, панове, не бережете ви її!

Котенко (до Безродного). Що таке? Що скоїлось? Марусю, невже не будете грати? Погинув же я, погинув! Перший спектакль... все шкереберть піде... Марусю, рятуйте!

Лучицька. Я сама розумію... Не вільна тільки в собі, Савичу... Я не жаліла ніколи для вас сил, ви знаєте...

Котенко. Знаю, знаю, ви добра... у вас таке серце... Пожалійте... перший спектакль... Все від його... Повний збір... і одмінить!

Безродний. Може, Квятковська?

Котенко (сердито). Що Квятковська?

Ще мішається, торочить! Щоб скандал був! Публіка прийшла слухать Лучицьку... Ох, господи! Що ж мені чинити? Розор, розор! Нічим буде нещасним хористам платити... А діти мої, нещасні діти! (Утира очі).

Лучицька. Заспокойтесь! Може ще... я зберу... останні сили...

Доктор. По-моєму, ні! Смертельна ризика... (Дає ще краплі).

Маринка. Бога ради!

Безродний (лама руки). Доб'ють, доб'ють!

Котенко. Може б, хоч так: у двох діях з Богдана, а там - Квятковська... Щоб хоч побачила публіка... Я б водевіль перший дав... Одпочили б... Га? Марусю? Докторе! Рятуйте мене, рятуйте!

Лучицька. Та мені трохи вже лучче... (Усміхнулась).

Доктор. Слабе ще серце! (Держить за пульс).

Котенко. Слухайте, - даю третину збору на хор.

Лучицька. А! Ви знаєте, чим мене закупити! Вони справді страх як нуждаються... Надто при переїзді... Це їм велика підпомога! (Встає). Я граю. Мені легше... Тільки не давайте водевіля, а зразу: зразу ліпше.

Котенко (цілує їй руки). Благодійко моя! Зараз лечу! Безродний, дзвінки! (Кричить у двері). На сцену всі! Починаємо! 

Дзвінок. 

Лучицька (встає, хитається, спирається на доктора і на Маринку; доктор пожима плечима). Тут (на серце) ціле пекло, а я сміятись і жартувати йду!.. (Ледве руша). 

Завіса хутко спада

Картина 2

Середина багатого намету. В убранстві сила дорогої зброї. Прямо - вхідна припола. 

Котенко (в ролі Богдана). Джура - на кону; Квітка і Квятковська - в літери, [ложі] бельетажа, Юркович - в 4-му ряді крісел. Голоси в амфітеатрі і галереї.

Котенко (сидить) 

Схилились всі, мені під ноги впали...

Стою тепер на верховині я,

Закон для всіх - моє владичне слово,

І от воно верта до мене знов

Мою зорю, украдену дружину...

Вина мені й бандуру, джуро!

Джура 

Вмить,

Ясновельможний гетьмане і пане!

Котенко (випив вино, приграє на бандурі й співа). 

Ой ширя орел, орел сизокрилий

Та попід небесами;

Ой літа козак, козак запорожський

Степами, ярами.

Гей, розточились всюди козаченьки,

Полягає отава:

Гей, пропадайте, лихі воріженьки, -

Наша сила і слава!

Квітка (не дуже, але вголос). Це не Жалівницький?

Квятковська. Ні, ні! Тихше, а то чути.