Танці шайтана
Шрифт:
Коли танець скінчився, всі скочили на ноги, загукали в один голос: «Сто лят!» і навіть кілька рейтарів лупонули з пістолів у стелю.
Сотник розтяг тонкі вуста в улесливій посмішці і тільки кланявся командиру рейтарів, підіймав келих і проказував:
— Ваша милість! Ваша Милість… У мене немає слів!!! Немає слів!…
Сотник поставив на стіл келих, ляснув у долоні і гукнув когось.
І зразу ж, поки лютнист підтягав струни, із сіней зайшла зграбна чорнява дівчина. І несла на карбованій таці зелений
— Ясновельможне панство! Любі гості! Для втамування спраги і насолоди душі випийте нашого узвару! — Сотник схопив глечик і наповнив зелені кухлі…
Марьванна, почувши волю, вигребла із макітри вареники. Як їй вдавалося запхати собі в пащу через вузький отвір шкіряного намордника, а які просто розквасила собі по всій морді. Після вареників піднялась і попхалась потиху попід стіною. Вишукуючи якісь крихти та окрушини. І наштовхнулась на барило з пивом. Спочатку ніяк не могла ухопити чіп. Але, зрештою, якось боком прихопила його через щілину між пасами шкіри і висмикнула із барила. З шипінням і плюскотом зачуріло пінне пиво на долівку. А кмітлива Марьванна підставила під пінистий струмінь пащеку і намагалась якомога більше засмоктати хмільного пійла.
Товстий кухар, а він був зовсім тверезий, кинувся до ведмедиці. Вхопив її за густу шерсть на чубку. Але вона, просто як людина, відтрутила його лапою і він із зойком гепнувся на підлогу.
Ось тоді й інші звернули увагу на те, як ведмедиця намагається насмоктатись пива.
І «коза» Тимко отямився і скочив до ведмедиці і схопив її за ланцюг.
Але панна гостро наказала: «Не руш!» Пила узвар малими ковточками і весело, дзвінко сміялась, споглядаючи ведмежу пиятику.
Від затишшя прокинувся Прошка. Протер кулаком очі і закричав на Марьванну.
— Машка! Блядь ти сраная! Ану на мєсто!
Марьванна підвела сліпу морду і неохоче почапала до хазяїна, клацаючи по підлозі довжелезними паззурями.
— Чого він її перебив? Було так цікаво!… — Невдоволено закопилила губи панночка.
— Ти, блазню! — Гарикнув стражник. — Чого ти перебив ведмедицю?!!
Бачиш: ясновельможная панна сердиться!
— Да я так… Для порядку… Єжелі ясновельможная панна позволіт, я покажу єй хітрость с баклажкой віна…
Панна милостиво дозволила.
Прошка, послабивши намордник, показав той самий фокус, що й біля корчми. Тільки що не з глиняною баклагою, а із срібною пляшкою. Ті кілька добрих ковтків оковитої, що дістались Прошці, «поправили» його. Він зробився знов верткий і бадьорий, як би й не товкся перед тим цілий день і майже всю ніч.
Потім Прошка «поговорив» щось із Марьванною, пошепотів їй щось на вухо і вона «на згоду» закивала головою.
Панночка із дитячим захватом дивилась на це лицедійство московитина Прошки.
А Тимко з не меншим захватом дивився з-під личини на панночку.
І зразу Марьванна звелась на задні лапи, а передніми закрила морду.
Потім опустилась, припала мордою до підлоги, а гузно високо задерла.
І так кілька разів під дике завивання Прошки.
Панночка неймовірно розчулилась і щось зашепотіла дядечкові на вухо.
Сивоусий лях насупив брови і розвів руками: «Що з вами, з красунями, зробиш?…» і одразу покликав свого пахолка. Той звідкілясь, з-під довгого каптана витяг золоту монетку і подав панночці.
А вона вже покликала «козу» і вклала їй у гарячі репані пальці дорогоцінний золотий пелюсток монети.
«Коза» схилила дерев'яну морду і дерев'яними вустами ніби поцілувала пещену ручку шляхтянки.
«Коза» зразу ж віддала монету Прошці.
Прошка впав на коліна і потяг за ланцюг ведмедицю. І отако, стоячи навколішках, він разом із ведмедицею кланявся панночці. І з його сірих олов'яних очей котилися гарячі сльози.
— Іди, іди. Твої забави скінчились! — Суворо виголосив сотник.
Прошка звівся на рівні ноги і ведмедицю підняв на весь зріст. І вдвох вони порачкували до дверей, вклоняючись і хазяїнові, і гостям.
Так вони опинились у прохідних сінях, з яких на двір вибігали пахолки і в які забігали з двору люди.
Прошка хотів погрітись біля велетенської жаровні під плетеним комином.
Бо надворі ще глупа ніч, ще й до о півнях багато часу. І ніхто їм браму не відчинить зараз, щоб вони повернулись до ласкавої бабусі досипати сни у її старосвітській хаті.
Але ціле кодло п'яних польських пахолків прогнали їх, ледь не штурхаючи ратищами в спини. Наказали їм іти геть, бо собаки від звіриного духу просто казяться.
Отак їх витурили з панського двору, навіть не дали біля комина погрітись. І що добре Тимко запам'ятав — перед ляхами ніхто із місцевих не захистив. Тільки раптом один із місцевих гайдуків хотів чомусь вхопити за шкуру «козу». Але ведмедиця якось зауркотіла утробно, і той воячок у вовчій кучмі відсахнувся і більше не поривався зупинити лицедіїв.
Яскравий палаючий серп місяця і незліченні грудневі зорі добре світили на засніжену землю. Блакитними іскринками мигав сніг. Але тіні від місячного сяйва падали темні й непрозорі, як найгустіший атрамент.
Прошка накрутив ланцюг на руку і тримав Марьванну просто за обручку.
Чапав поволі, загрібав іскристий сніг стоптаними личаками і дивно сопів.
Тимко все ще не бажаючи знімати козину машкару, випередив лицедія і зазирнув йому в обличчя.
Малий схопив за бубон, що без діла метелявся при поясі.