Танці шайтана
Шрифт:
Сотників чоловік якраз і прийшов, коли ще балакучий волиняк віддавав свиней ключникові і всім весело розповідав про козу-вершницю.
Підпилий чоловік, який спочатку вирішив, що отаман вже допився, якось усе ж здогадався поєднати скарги на «козу»-лицедія із розповіддю волиняка про «козу» вершницю. І побачивши двох гайдуків, що крутились на подвір"і, послав їх до корчми по отамана.
Вони зраз побігли до побитого отамана. А той наказав їм зразу скликати всіх, геть усіх, хлопців, взяти всіх собак і через поле,
Хлопцям хотілося похмелитись, тим пак, що мала бути добра гулянка.
Після сніданку сотник влаштовував для ляха-ротмістра та його небоги-білявки.
Та отаман був невблаганний — кілька чоловік мали схопити козу. Тільки без собак. Бо собак інші гайдуки вже завели на сотникову садибу.
І п'ятеро гайдуків помчало через пагорби із західної брами навперейми «козі».
Хоч дорога на Хвости йшла з великим гаком, та зате на рівнині. А праворуч і ліворуч горбились круті пагорби і западали широкі балки.
Та була ще одна стежка від самого містечка. І вона виходила на той шлях за милю від села. І Цією стежкою і ходили піші люди і їздили верхівці та тільки влітку і в суху добру погоду.
А восени чи ранньої весни, коли сходили сніги і все переповнювалось водою, тут ніхто не з'являвся.
А взимку без смертельної потреби теж ніхто не пхався.
Двоє гайдуків було із місцевих. То вони й попереду помчали.
Спочатку був вранок ясний. Можна б сказати, сонячний. Але далі із північного заходу обрій почав запливати каламутною пеленою.
І коли під обід пішов сніг, то коваль і його гість вийшли з кузні, то побачили, що внизу по широкому шляху п'ятеро вершників завертають до східної брами. І ведуть коня під високим сідлом.
Коваль сказав:
— О! Знов хтось із гайдуків забився! На тих ловах теж один собі карка зламав. Ну, ходімо, чоловіче, потримаєш зубило.
— Як твоя ласка, ковалю, ще трохи подихаю… Я все в полі — не звик до горна і чада… Ти вибачай ласкаво…
— От бачиш! А все життя тією окалиною дихаємо. Та добре — постій собі.
А я поки що сам попораюсь — загартовані якірці підгострю.
І за мить ганяв ногою колесо точила і пускав жовті хвости іскор.
Направляв як бритви готові загартовані якірці.
Та не обточив він і десяти якірців, як до кузні швидко вступив гість.
— Пане-брате! Сюди один гайдук тягнеться. Сховай якірці і залізо для них.
— Чого ти боїшся? Я не панський хлоп, щоб ховатись!
— Ковалю-друже! Не тобі — мені треба критись. Своє діло козацьке до часу маю ховати!
— Ну як для тебе, козаче!
І вони якірці в цебро з водою висипали, а начиння на
Тут якраз і затупотіли копита на промерзлій землі.
Коваль сказав:
— Підкову згубило! Праву.
— Слухай — приміряй підкови і всі не ті! Потім піди за підковою додому. І щоб всі чули і бачили, що ти підкову шукаєш. Та довго шукай!..
— Зрозумів. А ти, козаче?
— Я його попитаю про того полового коня.
— А бо що?
— А те, що кінь крадений. На коневі три лиця. У гриві на п'ядь від чубка блисна. Над здухвиною з правого боку блисна. Зправа каштан на три поділений.
У дверях став молоденький гайдук.
— Добрий день! О! І в неділю, бачу, працюєте. — Добридень, якщо не жартуєш! А в неділю я не працюю, а людям у пригоді допомагаю!
— Я й кажу! Ото ловили ми, ловили, що я й підкову згубив І — А хіба ти, чоловіче, не з полювання сотникового гурту?
— Та якого там гурту?! Поки ми ловили цього чортяку, у сотника і і поснідали гаряче і випили солодко і подались зайців хортами цькувати! Он воно як!
— Щось я не второпаю — кого ви ловили?
— Та як кого? Отого палія!
— Якого палія? Наче ніякої пожежі не було!
— Ой який ти, ковалю, нетямущий. Того малого палія, що був дівкою у московита і «козою» водив п'яного ведмедя.
— Тьху? Ну й закрутив!!! Так ви того хлопцгі вловили?
— Коня ми вловили. А кінь крадений! У нашого Сметани. Бо Сметана…
— Я тебе, хлопче, питаю — палія ви схопили?
— Я тобі не хлопець! Я гайдук самого пана Мальхаревського.
— Ти, хлопче, панський. А я свій! Кажи мені діло — що тобі? Або йди куди хочеш!..
— Ну добре… Підкову згубив. Праву. А мені сьогодні вертати до нашого пана.
Коваль відкрив здоровенну довбану скринюколоду і витяг із купи залізяччя чотирі підкови.
— Ну показуй своє копито! А якою дорогою ти поїдеш? Може тобі й ліву замінити? — І коваль разом із гайдуком вийшли з кузні.
Чоловік у кереї весь час стояв упіврберта до гостя і ніби пепребирав залізяччя на верстаку.
Коваль приміряв підкови які, звичайно, не підійшли на копито. Щось мурмотячи собі під носа, коваль пішов до свого двору. Бо його кузня, як і всі інші кузні стояла осторонь від осель. Для безпеки від вогню.
Чоловік став у дверях кузні й дивився, як гайдук огладжує свого гнідого коня, загнаного в наставник.
Чоловік трохи відкасав угору каптур. Стояв непорушно і дивився в потилицю молодому гайдуку.
Той обернувся через якийсь час і стривожено спитав:
— Чого ти на мене дивишся?
Чоловік у кереї підняв руку і випростав пальці з-під ворсистого рукава. Поманив зігнутим пальцем. І на пальці спалахнув багряний блиск самоцвіта.
Гайдук не зрушив і сказав занепокоєно.
— Як я тобі потрібен, сам іди сюди!..