Тарзан, годованець великих мавп
Шрифт:
— До величезного нашого боргу перед вами, — вимовив тремтячим голосом професор Портер, — ви додали ще одну, неоціненну послугу! Ви надали мені можливість врятувати мою честь!
Клейтон, який негайно вийшов слідом за Канлером, повернувся.
— Пробачте, — сказав він, — я гадаю, що нам варто спробувати дістатися до міста надвечір і виїхати першим потягом. Щойно проїхав вершник з півночі, який повідомив, що пожежа повільно рухається в нашому напрямку!
Його заява урвала подальші розмови, і всі рушили до автомобілів.
Клейтон, Джейн та
— Скарай мене, Боже! — вигукнув пан Філандер. коли їхня машина рушила слідом за автомобілем Клейтона, — Чи міг хтось уявити собі щось подібне? Останній раз, коли я вас бачив, ви були справжньою первісною людиною, яка гасала по гілках африканського тропічного ліеу. а тепер везете мене вісконсінською дорогою у французькому автомобілі! Боже! Та це диво з див!
— Так, — погодився Тарзан і спитав після невеликої паузи: — Містере Філандере, чи не пригадуєте ви обставини, за яких було знайдено і поховано три кістяки, які лежали в моїй хатині на околиці джунглів в Африці?
— Дуже виразно! — відповів містер Філандер.
— Чи не зауважили ви якоїсь відмінності в одному з цих кістяків?
Містер Філандер уважно поглянув на Тарзана.
— Чому ви про це питаєте?
— Для мене дуже важливо це знати. — пояснив Тарзан. — Ваша відповідь може допомогти розкрити таємницю. Принаймні найгірше, що може зробити ваше повідомлення, — це залишити таємницю таємницею. Упродовж останніх двох місяців я створив цілу теорію, побудовану на цих кістяках, і прошу вас відповісти мені щиросердо: чи всі три кістяки, які ви поховали, були людські.
— Ні, - сказав містер Філандер, — найменший кістяк, якого було знайдено в колисці, належав людиноподібній мавпі.
— Спасибі вам! — сказав Тарзан.
У передньому автомобілі Джейн думала швидко й неспокійно. Вона здогадалася, з якою метою Тарзан шукав можливості обмінятися з нею кількома словами, і знала, що їй доведеться відповісти йому найближчим часом.
Він не був людиною, якої можна легко позбутися, і це змушувало її з’ясувати для себе, чи не боїться вона його.
Чи може вона любити того, кого боїться?
Джейн зрозуміла, що в нетрях далеких джунглів вона перебувала під впливом захоплення, але в прозаїчному Вісконсіні чарівного захоплення не могло бути.
І бездоганно одягнений молодий француз не пробуджував у ній первісної жінки, як пробуджував стрункий лісовий бог.
Чи любить вона його? Тепер Джейн цього не знала.
Вона тихенько позирнула на Клейтона. Чи не був він людиною, вихованою в тому самому середовищі, що й вона? Людиною, суспільне становище і виховання якої були такими, які вона звикла вважати за необхідні для укладення шлюбної спілки?
Чи не вказував її здоровий глузд на молодого англійця, як на очевидного чоловіка для такої жінки, як вона: крім того, вона знала, що він любить її тією любов’ю, якої прагне кожна цивілізована жінка.
Чи могла вона полюбити Клейтона? Вона не бачила причини, яка б завадила цьому!
Те, що її підносила в повітря сила молодого велетня, який обіймав її у далекому африканському лісі, і сьогодні знову у лісах Вісконсіну, здалося їй лише тимчасовим відгомоном гри емоцій і уяви в її жіночій природі — психологічний поклик первісного чоловіка до первісної жінки.
Якщо він не буде більше її торкатись, то потяг до нього припиниться, міркувала вона. Отже, вона його не любить. Це було не що інше, як миттєве марення, викликане хвилюванням та близькістю тіла.
Вона знову позирнула на Клейтона. Він був дуже гарний і шляхетний у всьому. Вона могла б пишатися таким чоловіком!
Саме в цю хвилину він заговорив. Хвилиною раніше або хвилиною пізніше — і доля трьох людей склалася б зовсім інакше, але доля вказала Клейтонові саме цю психологічну мить.
— Тепер ви вільні. Джейн! — мовив він. — Скажіть “так” — і я присвячу своє життя тому, щоб ви були цілком щасливою!
— Так! — прошепотіла вона.
Того самого вечора у маленькому залі чекання на вокзалі Тарзанові вдалося залишитися з Джейн віч-на-віч.
— Ви вільні тепер, Джейн, — сказав він, — а я пройшов крізь віки, з далекого й туманного минулого, з лігва первісної людини за вами, за своєю подругою, заради вас я став цивілізованою людиною, задля вас я перетнув океани й континенти, задля вас я буду всім, ким ви захочете. Я можу дати вам щастя, Джейн. у тому житті, яке ви знаєте й любите! Вийдете за мене?
Вперше вона звідала глибінь його кохання — усе, що він зробив за такий короткий час. було зроблено тільки з любові до неї. Вона відвернулася й затулила обличчя руками.
Що вона наробила! Вона злякалася можливості поступитися цьому велетневі і спалила свої кораблі, несвідомо остерігаючись зробити велику помилку, зробила ще більшу!
І тоді вона розповіла йому все: всю правду від слова до слова, не намагаючись захистити себе або виправдати свою помилку.
— Що ж тепер? — спитав він. — Ви зізнались, що ви мене любите. Ви знаєте, що я вас люблю! Але мені невідома етика вашого суспільства! Вирішуйте самі, бо вам краще знати, що певніше забезпечить ваш подальший добробут!
— Я не можу відмовити йому, Тарзане! — сказала вона. — Він також любить мене, і він гарна людина. Я ніколи не зможу поглянути у вічі ані вам. ані іншій чесній людині, якщо я не дотримаю обіцянки, яку дала панові Клейтонові! Я повинна дотримати її, а ви повинні допомогти мені нести мій хрест, навіть якщо ми сьогодні бачимося востаннє!
В цей час до зали увійшла решта, і Тарзан відійшов до вікна.
Але він нічого не бачив за вікном: перед його внутрішнім поглядом стояла невелика галявина, оточена живоплотом з розкішних тропічних квітів та рослин, над нею гойдалося віття могутніх дерев, а над усім цим панувала блакить екваторіального неба.