Темна вежа. Темна вежа VII

Кінг Стівен

Посьорбуючи чай (гарячий, міцний, смачний), Роланд поміркував над цим і зрештою похитав головою.

— Ні.

Меріан нахилилася вперед. Її очі блищали.

— А чому?

— Бо до суботнього вечора між четвертою і п’ятою годиною не було нічого певного. Навіть попри те, що Руйначі припинили свою роботу, не могло бути нічого певного, поки не минулася загроза для Стівена Кінга. — Він обвів поглядом усіх присутніх. — Ви ж знаєте про Руйначів?

Меріан кивнула.

— Подробиці нам не відомі, але ми знаємо, що Промінь, який

вони хотіли знищити, тепер у безпеці й що він не настільки пошкоджений та зможе відновитись. — Повагавшись, вона додала: — Ми знаємо про вашу втрату. Про дві ваші втрати. Ми дуже вам співчуваємо, Роланде.

— Хлопцям тепер добре, Ісус прийняв їх у свої обійми, — вставив батько Меріан. — А якщо й ні, то вони разом на галявині.

Роландові хотілося в це вірити, тож він кивнув і подякував. А потім повернувся до Меріан.

— Письменник міг загинути. У нього важкі травми. Джейк помер, рятуючи його. Він затулив Кінга своїм тілом від фургономобіля, який міг забрати в нього життя.

— Кінг житиме, — сказала Меріан. — І знову буде писати. Ми знаємо про це з дуже надійного джерела.

— Якого?

Меріан нахилилася вперед.

— Про це трошки пізніше. Головне, Роланде, що ми в це віримо, ми в цьому впевнені, і те, що наступні кілька років Кінгу нічого не загрожуватиме, означає, що вашу працю в справі Променя завершено: Вес’-Ка Ґан.

Роланд кивнув. Пісня триватиме.

— Попереду в нас ще чимало роботи, — вела далі Меріан, — щонайменше тридцять років, за нашими підрахунками, але…

— Але це наша робота, не ваша, — закінчила Ненсі.

— Це вам теж стало відомо з того самого «дуже надійного джерела»? — спитав Роланд, посьорбуючи чай. Половина великого кухля чаю, хоч який він був гарячий, уже плюскотіла в нього в шлунку.

— Так. Ви успішно виконали своє завдання — перемогти сили Багряного Короля. Що ж до нього самого…

— Це ніколи не було завданням цього чоловіка, і ти це знаєш! — вигукнув сторічний старий, що сидів біля гарної темношкірої жінки, й знову стукнув ціпком об підлогу. — Його завдання…

— Тату, годі. — Її голос був такий твердий, що старий тільки очима закліпав.

— Ні, най говорить, — сказав Роланд, і всі подивились на нього, здивовані (й трохи налякані) сухістю його тону. — Най говорить, бо він каже правду. Якщо ми хочемо все з’ясувати, то з’ясуймо до кінця. Для мене Промені завжди були лише засобом досягнення мети. Якби вони згинули, то впала б Вежа. А якби впала Вежа, я б ніколи не дістався до неї і не піднявся на горішній поверх.

— Ви хочете сказати, що вас більше цікавила Вежа, ніж існування Всесвіту, яке опинилося під загрозою, — сказала Ненсі так, наче констатувала незаперечний факт, та поглянула на Роланда з подивом і презирством. — Існування всіх всесвітів.

— Темна вежа і є це все суще. За ті роки, що шукав її, я пожертвував багатьма друзями, і серед них був хлопчик, який називав мене батьком. Я пожертвував власною душею, віддав її в обмін на

Вежу, леді-сей, тож спрямуй свій обурений погляд на когось іншого. Зроби це швидше і задля власного ж добра, прошу.

Він говорив ввічливим, але страхітливо холодним тоном. Ненсі Діпно смертельно зблідла, і чашка у неї руках так затремтіла, що Роланд простягнув руку й забрав чашку, щоб жінка не обпеклася гарячим чаєм.

— Зрозумійте мене правильно, — сказав він. — Зрозумійте мене, бо ми розмовляємо вперше і востаннє. Що зроблено, то зроблено в обох світах, добре це чи зле, з волі ка чи проти неї. Проте за межами всіх світів є багато такого, про що ви не знаєте, і багато такого, про що навіть не здогадуєтесь. У мене обмаль часу, тож перейдімо до справи.

— Гарно сказано, сер! — пробурчав Мозес Карвер і знову вгатив ціпком об підлогу.

— Якщо я вас образила, вибачте, я справді шкодую про це, — сказала Ненсі.

На це Роланд не відповів, бо ж розумів, що нітрохи вона не шкодує — просто боїться його. Запала незручна мовчанка, яку врешті-решт порушила Меріан Карвер.

— У нас немає своїх Руйначів, Роланде, проте на ранчо в Таосі у нас працюють дванадцятеро телепатів і провидців. Разом вони здатні на таке, чого нізащо не досягти окремими зусиллями. Знаєте вислів «добрий розум»?

Стрілець кивнув.

— Вони створюють щось подібне. Хоча я впевнена, що їхньому витвору не зрівнятися за величчю і могутністю з тим, що робили Руйначі в Краю Грому.

— Бо їх там були сотні, — пробурчав старий. — І там їх краще годували.

— Також тому, що слуги Короля завжди готові були викрасти тих, хто володів особливою силою, — сказала Ненсі. — Вони завжди знімали вершки. Хоча наші люди теж добре нам прислужилися.

— А кому належала ідея знайти таких людей, щоб вони на вас працювали? — запитав Роланд.

— Тебе це може здивувати, друже, — сказав Мозес, — але Келу Тауеру. Він ніколи нам особливо не допомагав… він взагалі майже нічого не робив, тільки збирав свої книжки і плутався під ногами, жадібний, бундючний, нудний сучий син…

Дочка застережно на нього зиркнула. А Роланд щосили стримувався, щоб не всміхнутись. У свої сто років Мозес Карвер влучно описав Кельвіна Тауера однією фразою.

— Але він читав про те, як використовують телепатів, у науковій фантастиці. Знаєш, що це таке?

Роланд похитав головою.

— Та це й не важливо. У більшості своїй це хрінотінь, але час від часу там проскакують непогані ідеї. Зараз я одну розкажу, а ти слухай уважно. Ти зрозумієш, про що йдеться, якщо знаєш, про що Тауер і твій друг містер Дін балакали десь так двадцять два роки тому, коли містер Дін урятував Тауера від тих двох білопиких бандитів.

— Тату, — застерегла Меріан. — Облиш свої ніґерські балачки. Ти старий, але ж не дурний.

Він подивився на дочку, і в каламутних старечих очах блимнув грайливий вогник. Перевів погляд на Роланда і знову хитро підморгнув.