Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
— Частина їхньої роботи — шукати згадки про людей, які живуть чи жили в Наріжному світі, — сказала Ненсі. — Справжніх людей, інакше кажучи. І, авжеж, згадки про Темну вежу. — Вона простягнула йому конверт, і за кутами, що випиналися, Роланд визначив, що всередині може бути лише книга. — Якщо у Кінга є ключовий роман… окрім циклу про Темну вежу, звісно… то, на нашу думку, це він.
Клапан конверта тримався на кнопці. Роланд скоса поглянув на Меріан і Ненсі. Обидві кивнули. Стрілець відкрив клапан і витяг звідти грубезний том у червоно-білій палітурці.
Картинки на ньому не
«Червоне — це Король, Білість — Артур Ельд, — подумав він. — Білість понад Червоне, воля Ґана непорушна».
А може, просто збіг.
— Що це за слово? — спитав Роланд, постукуючи нігтем по назві.
— «Безсоння», — відповіла Ненсі. — Це означає…
— Я знаю, що це означає, — перебив Роланд. — Чому ви даруєте мені книжку?
— Бо ця історія зав’язана на Темній вежі, — сказала Ненсі, — а ще тому, що там є персонаж, якого звуть Ед Діпно. Так вийшло, що він головний лиходій.
«Головний лиходій, — подумав Роланд. — Не дивно, що вона так зашарілась».
— У твоїй сім’ї був хтось із таким ім’ям? — запитав він у неї.
— Так. У Банґорі. Саме про це місто Кінг пише в цій та інших книжках, тільки називає його Деррі. Справжній Ед Діпно помер тисяча дев’ятсот сорок сьомого року. Тоді ж народився Кінг. Ед працював бухгалтером і був невинний, мов те молоко з печивом. А Діпно в «Безсонні» — божевільний, що потрапляє під владу Багряного Короля. Він намагається перетворити літак на бомбу і врізатися на ньому в будівлю, щоб убити тисячі людей.
— Помолімося, щоб цього ніколи не сталося, — похмуро промовив старий, дивлячись на дахи хмарочосів Нью-Йорка. — Бачить Бог, таке може бути.
— У романі цей план провалюється, — сказала Ненсі. — Дехто, звісно, гине, проте головному герою, старому чоловікові, якого звуть Ральф Робертс, вдається запобігти найбільшій біді.
Роланд пильно дивився на небогу в других Аарона Діпно.
— У цій книзі згадується Багряний Король? Під справжнім іменем?
— Так, — кивнула вона. — Той Ед Діпно з Банґора… справжній Ед Діпно… був двоюрідним братом мого батька в четвертих чи в п’ятих. Кельвіністи могли б показати вам генеалогічне дерево, якби ви схотіли його побачити, але насправді з гілкою дядька Аарона особливого зв’язку немає. Ми думаємо, що Кінг міг використати в книжці це прізвище, щоб привернути вашу увагу… чи нашу… навіть не усвідомлюючи, що робить.
— Сигнал з підсвідомості, — задумливо сказав стрілець.
— Так, підсвідомість! — просяяла Ненсі. — Саме так ми й думаємо!
Але Роланд думав не зовсім так. Він пригадував, як 1977 року загіпнотизував Кінга, як наказав йому слухати Вес’-Ка Ґан, пісню Черепахи. Може, то підсвідомість Кінга, та частина його розуму, що завжди намагалась виконувати команду, одержану під гіпнозом, вставила частину пісні Черепахи в цю книжку? Книжку, яку поплічники Короля недогледіли, бо вона не була частиною циклу Темної вежі? Таку можливість Роланд припускав. І прізвище Діпно справді могло бути сіґулом. Але…
— Я не зможу її прочитати, — стенув плечима він. — Декілька окремих слів розберу, але всю — ні.
— Ти не зможеш, зате моя дівчинка зможе, — сказав Мозес
Роланд повільно кивнув. І хоч раніше його вже почали обсідати сумніви, перед внутрішнім зором постала яскрава картинка: ось вони вдвох сидять близько до багаття (великого, бо ніч холодна), а між ними тулиться Юк. У скелях над ними вітер завиває гіркі ноти зими, але їм байдуже, бо шлунки в них ситі, тіла в теплі від накинутих на плечі шкур тварин, яких вони вбили власноруч, і в них є історія, що не дасть нудьгувати цілий вечір.
Роман Стівена Кінга про безсоння.
— Вона почитає тобі в мандрах, — сказав Карвер. — У ваших останніх мандрах, Боже-Боже!
«Так, — подумав Роланд. — Лишилося почути останню історію, пройти останній шлях. Той, що веде до Кан’-Ка Но Рей і Темної вежі. Принаймні хотілося б так думати».
— У романі Багряний Король використовує Еда Діпно, щоб убити дитину, — сказала Ненсі Діпно. — Хлопчика, якого звуть Патрік Денвіл. Якраз перед нападом, поки Патрік з мамою чекають, коли одна жінка штовхне промову, хлопчик малює картинку, на якій зображає вас, Роланде, і Багряного Короля, очевидно, ув’язненого на верхівці Темної вежі.
Роланд аж підскочив у кріслі.
— На верхівці? Ув’язнений на верхівці?
— Спокійно, — сказала Меріан. — Не нервуйтеся, Роланде. Кельвіністи вже багато років аналізують кінгівську писанину, кожне слово, кожну згадку, і всі результати скеровують у Нью-Мексико, творцям доброго розуму. І хоч ці дві команди ніколи не бачили одна одну, не помилюся, якщо скажу, що працюють вони разом.
— Хоч і не завжди в злагоді, — докинула Ненсі.
— Ще б пак! — вигукнула Меріан роздратовано, наче суддя, якому не раз і не двічі довелося припиняти дрібні сварки. — Але одностайні вони в одному: що відсилання до Темної вежі в Кінга майже завжди замасковані й часом не означають нічогісінько.
Роланд кивнув.
— Він пише про Вежу, бо про неї завжди думає його підсвідоме. Але часом скочується до безглуздя.
— Так, — підтвердила Ненсі.
— Але, очевидно, ви не вважаєте цю книжку хибним слідом, інакше ви б її мені не дарували.
— Не вважаємо, — погодилася Ненсі. — Проте це не обов’язково означає, що Багряного Короля ув’язнено на верхівці Вежі. Хоча, думаю, все може бути.
Роланд подумав про своє власне переконання: що Короля замкнено зовні, на своєрідному балконі. Чи була то справжня інтуїція, а чи йому просто хотілося в це вірити?
— У будь-якому разі ми думаємо, що вам слід пошукати цього Патріка Денвіла, — сказала Меріан. — Наші дві групи погодилися в тому, що він реальна особа, проте його слідів у нашому світі ми знайти не змогли. Можливо, вам це вдасться — у Краї Грому.
— Чи далі, — вставив Мозес.
Меріан кивнула.
— У тій історії, яку Кінг розповідає у «Безсонні»… побачите самі… Патрік Денвіл помирає молодим. Але цілком можливо, що це не так. Розумієте?
— Не зовсім.
— Коли ви знайдете Патріка Денвіл а… або він знайде вас… може виявитись, що він ще дитина, яку описано в цій книзі, — сказала Ненсі, — або старий, як дядечко Моз.