Темна вежа. Темна вежа VII
Шрифт:
Але тепер, замість ковзати, він безладно літав проходами. Сталеві колеса (бо його ковзани було виготовлено задовго до появи роликів) гримотіли по дерев’яній підлозі.
— Усі документи! — кричав він. — Чули мене?.. Якщо я загублю хоч одну історію хвороби в цьому хріновому гармидері, одну кляту історію хвороби, я пообідаю чиїмись очима і зап’ю їх чаєм!
Пацієнтів, певна річ, уже не було. Щойно зазвучав перший детектор і перша цівка диму просочилася в лазарет, він наказав підняти їх з ліжок і відвести вниз сходами. Чимало санітарів (боягузи нещасні, він запам’ятав їх усіх поіменно і, коли настане
— Збирайте документи, чули? Глядіть мені усі позбирайте, клянуся всіма богами, що ходили і повзали по цій землі! Глядіть мені!
У вікно стрелив червоний промінь світла. Його випустили з якоїсь зброї, бо скляна стіна, що відділяла його кабінет від палати, розлетілася на друзки, а улюблене м’яке крісло почало тліти.
Ґанглі пірнув під лазерний промінь і, не пригальмовуючи, покотив далі.
— Твою ж! — закричав один із санітарів. То був г’юм, надзвичайно бридкий, з вибалушеними очима і блідим обличчям. — Що, в біса, то було?
— Та яка різниця! — заревів Ґанглі. — Яка різниця, що то було, сракопикий ти клоун! Документи збирай! Збирай мої довбані папери!
Звідкілясь — чи не з Алеї? — долинуло деренчання й брязкіт якоїсь рятувальної машини.
— ЗВІЛЬНІТЬ ПРОЇЗД! — почув Ґанглі. — ЇДЕ КОМАНДА ПОЖЕЖНОГО РЕАГУВАННЯ «БРАВО»!
Ґанглі й не підозрював, що існує така річ, як команда пожежного реагування «Браво», але вони багато чого не знали про поселення, в якому жили. Та що там, він міг користуватися заледве третиною приладів у власній операційній! Хоча байдуже, зараз важливо було…
Не встиг він закінчити думку, як на кухні вибухнули газові балони. Колосальний вибух прогримів, здавалося, просто під ними, і Ґанглі Трістума жбурнуло в повітря. Металеві колеса його роликів шалено крутилися. Інших підкинуло теж, і вся задимлена кімната зненацька сповнилася літаючих папірців. Дивлячись на них, знаючи, що папери згорять і він буде щасливчик, якщо не згорить разом з ними, доктор Ґанглі чітко усвідомив: кінець настав рано.
Телепатична команда
(ІДІТЬ НА ПІВДЕНЬ. ПІДНЯВШИ РУКИ; ВАС НЕ ПОРАНЯТЬ)
барабанним дробом зазвучала в голові у Роланда. Час. Він кивнув Джейкові, й полетіли Орізи. Їхній моторошний свист у загальній какофонії був майже нечутний, втім, один з охоронців, напевно, щось розчув, бо почав було розвертатися, але саме цієї миті тарілка відітнула йому голову й та, здивовано тріпочучи віями, полетіла через спину вниз. Обезголовлене тіло зробило два кроки і перевалилося через поруччя, з шиї ринув струмінь крові. Інший охоронець уже лежав унизу.
Едді легко перекотився під вагоном «СОО Лайн» і стрибком звівся на ноги вже на боці поселення. З пожежної станції, схованої за фасадом магазину металовиробів, вилетіли ще дві автоматизовані пожежні машини. Коліс у них не було — здавалося, що пересувалися вони на повітряних подушках. Десь ближче до північного краю університетського містечка (бо
Двома тарілками з Джейкового запасу, що невпинно зменшувався, Роланд і хлопчик проробили діру в потрійній огорожі. Там, де до неї було підведено струм, зашипіло, і зашкварчало, і блимнуло синім вогнем. Потім вони ввійшли в поселення. Рухаючись швидко і не розмовляючи, пробігли вони повз сторожові вежі, на яких тепер не було вартових. Юк біг по п’ятах за Джейком. Зараз вони були в провулку між аптечним магазином Генрі Ґрема і плезантвільською книгарнею.
Біля виходу на Головну вулицю вони роззирнулися навколо і побачили, що на ній нема нікого, хоча в повітрі ще висів сильний електричний запах (наче в метро, подумав Едді) від останніх двох пожежних машин, від якого лише дужчав загальний сморід. Віддалік заливалися пожежні сигналізації і детектори диму. Тут, у Плезантвілі, Едді не міг позбутися невідчепної асоціації з Головною вулицею Діснейленду: жодного тобі сміття в канавах, жодних непристойних написів на стінах, немає навіть пилюки на дзеркальних вітринах. Саме сюди приходили Руйначі, коли в них прокидалася ностальгія за Америкою, подумалося йому. Але хіба їм не хотілося чогось реалістичнішого, ніж це пластмасово-фантастичне застигле життя? Може, коли на тротуарах і в крамницях траплялися люди, тут було веселіше, але не вірилося. Принаймні йому не вірилося. Можливо, то був шовінізм міського хлопця.
Через дорогу від них вишикувалися в ряд «Взуття Плезантвіля», «Мода веселого Парижа», «Волосся сьогодні» і кінотеатр «Перлина» (ЗАХОДЬТЕ, У НАС ПРОХОЛОДНО — обіцяла розтяжка під маркізою). Роланд махнув рукою, показуючи Едді та Джейку, що вони перейдуть на той бік. Саме там, якщо все піде так, як він сподівався (а такого не бувало майже ніколи), вони і влаштують свою засідку. Пригинаючись, вони перетнули вулицю, Юк не відставав від Джейка ні на крок. Поки що все йшло як по маслу, і це змушувало стрільця по-справжньому непокоїтись.
Будь-який загартований у боях генерал вам скаже, що навіть у невеликій битві (як-от ця) завжди настає момент, коли порушується злагодженість подій і логічна послідовність і зникає реальне відчуття того, як просувається бій. Усі ці подробиці пізніше відтворюють історики. Можливо, історія саме тому й існує, що є потреба підтримувати міф про послідовність подій.
Але зараз не про це. Розвиток подій сягнув тієї точки, коли битва за Алгул Сьєнто стала жити власним життям, і все, що я зараз можу, — вказувати то на одне, то на інше й сподіватися, що з цього всеохопного хаосу ви зможете вибудувати власний порядок.
Трампас, замучений екземою ниций, котрий так необачно розкрив Тедові велику таємницю, метнувся до вервечки Руйначів, що тікали з Дамлі-Гауза, і вхопив одного з них, сухорлявого і лисіючого колишнього теслю на ім’я Берді Маккан.
— Берді, що таке? — закричав Трампас. На ньому був захисний капелюх, що притлумлював телепатичний сигнал. — Що відбувається, ти зн…
— Стріляють! — закричав, вириваючись, Берді. — Стріляють! Вони там! — Він показав кудись назад.