Тероріум
Шрифт:
Зважаючи на повну конфідентність планованої розмови, О. Коп-Аум більше нікого, крім П’єра, не запросив і навіть сам приготував вечерю. З м’яса він зробив три страви: біфштекси, печеню під соусом та рагу, з овочів - вишуканий салат під соняшниковою олією та лимонним соком, а також знайшов у холодильнику трохи овечої бринзи.
П’єр Міцкевич приніс пляшку кримського бренді. З нього і почали. Коли прийшов на ту ейфорійну паузу, що настає після спожитих чотирьох чарок і двох біфштексів перед неминучим продовженням, О. Коп-Аум розпочав «пильну, важливу, серйозну»
– Ти мене знаєш, П’єре?
– Знаю, чого ж.
– Ти знаєш, що я не англійський шпигун?
– Знаю.
– Як також я не є китайським, американським, французьким, турецьким чи ювелірівським вивідувачем?!
– Та ж знаю.
– Але мене цікавлять прискорювачі елементарних частинок!
– Що?
– І не просто прискорювачі, а прискорювачі сьомого рівня.
– Сьомого?
– Саме так.
П’єр Міцкевич почав сміятися. Сміявся нервово і якось не весело, проте так енергійно, що аж упав зі стільця.
– Ти божевільний, брате О. Коп, друже Аум?
– А що, помітно?
– не образився О. Коп-Аум.
– Подивися на себе збоку. Людина каже, що вона не агент іноземних розвідок і водночас цікавиться пристроєм, про існування якого знають троє осіб у світі: директор Центру, я і підприємець Ко Ше Лін, який дав гроші на цей проект. Ти ж про це не повинен знати, для тебе він не існує, тож якщо ти про щось таке говориш, не інакше, як у тебе маячня. Щось з головою.
– Отож прискорювач сьомого рівня є?!
– збуджено вигукнув О. Коп-Аум.
– Є, - посерйознішав П’єр Міцкевич.
– Але звідки ТИ про нього знаєш?
– Умоглядні конструкції. Якщо є елементарні частинки сьомого рівня, мусить рано чи пізно з’явитися відповідний прискорювач.
– Логічно. А звідки ти знаєш про елементарні частинки сьомого рівня?
О. Коп-Аум мовчки простягнув П’єру Міцкевичу брошуру Стефана Ксенофобенка-Ксенофіленка «Трактат про час». П’єр неуважно погортав, а потім заглибився у читання. О. Коп-Аум пішов на кухню підігрівати рагу.
– Хай буде стикси, - зітхнув П’єр Міцкевич, прочитавши брошуру, - назви ж бо елементарні частки сьомого рівня поки що не мають. І на що ти, друже, маєш намір вжити цей прискорювач?
– Чесно?
– А який сенс щось приховувати?
– Я хочу побавитися у час. Хочу зберегти молодість якомога довше.
– Цілком зрозуміле бажання.
– То що, поїхали у Центр?
– Ти справді, брате, божевільний. По-перше, те, що я сконструював, це - прискорювач, а не сповільнювач, по-друге, я його ще в польових умовах не випробовував і не знаю, як він поведеться, по-третє, є цілком реальна загроза знищити Всесвіт!
– Це як?
– Якщо процес вийде з-під контролю, може статися ланцюгова реакція, утвориться така собі стиксова чорна діра, яка проковтне нашу планету, або, що ще гірше, наш експеримент дестабілізує вакуум, тоді теж - глобальний гаплик. Чи такий варіант: частки зміненої матерії - а це та сама легендарна антиматерія, - ввійшовши у контакт зі звичайною матерією, знищать її - одне слово, небезпек більше, ніж якихось
– Я готовий ризикувати, - монотонним тоном ошалілого фанатика промовив О. Коп-Аум.
– Ще раз кажу: під загрозою - наша планета, людство, Всесвіт.
– Якщо так станеться, - О. Коп-Аум уже промовляв, як пророк, - то значить, цього хотів Всевишній. А ми лише інструмент. Хіба людство вже не заслужило кінця?!
– Божевільний, - прошепотів П’єр.
– Це ти такий, друже, - фальшиво засміявся О. Коп-Аум, - якщо повірив, що я справді хочу піддати своє ще досить непогане тіло якимось непевним експериментам.
П’єр Міцкевич полегшено зітхнув.
– А суто теоретично, - запитав О. Коп-Аум приятеля, - прискорювач може працювати у режимі сповільнювача?
– Звичайно, може.
Фізик, задоволений з того, що розмова перейшла у фізичну площину, почав розповідати, як працює його винахід.
Потім пили. О. Коп-Аум, який перед вечерею прийняв три піґулки алкогольного абсорбента, був майже тверезим, зате П’єр Міцкевич вже добряче сп’янів.
– Ти мене поважаєш?
– допитувався О. Коп-Аум фізика.
– Поважаю.
– Ні, ти мене не поважаєш. Ти мене маєш за африканського шпигуна.
– Господь з тобою, брате, який з тебе шпигун?!
– Отож, ти мені довіряєш?
– Довіряю.
– Доведи!
– Як?
– Ну, наприклад, назви мені код замка твоєї лабораторії в Центрі.
– Запросто, - П’єр відшукав у тарілці з рагу шматок картоплі.
– Цифри, спочатку непарні, потім парні і - нуль.
Наливай!
О. Коп-Аум запопадливо налив.
Через півгодини П’єр Міцкевич заснув на канапі господаря квартири, а сам О. Коп-Аум відвідав лазничку, звідки вийшов майже тверезий. Але разом з дією алкоголю вивітрилась і рішучість. О. Коп-Аум завагався. Зрештою він вилив у великий келих рештки бренді і вина, додав туди сто грамів спирту, усе перемішав і випив. Через кілька хвилин щезли будь-які сумніви. Він одягнув сірий плащ і твідову картату кепку П’єра Міцкевича, зняв з нього затемнені окуляри, які разом з П’єровим же посвідченням співробітника Центру дослідження торсійного поля поклав собі у кишеню, і викликав термінову таксівку.
Охорона Центру, байдуже поглянувши на посвідчення, безперешкодно пропустила О. Коп-Аума у приміщення.
Біля дверей П’єрової лабораторії він набрав потрібний шифр і ввійшов…
Через півгодини з лабораторії вийшов старезний майже столітній дідуган з тремтячими руками і головою, що дуже смішно смикалася. Охорона не здивувалася, зате водій таксівки не забажав взяти якогось порохнявого старого, бо, мовляв, він чекає пана професора, який йому добре заплатив і обіцяв ще. Дідок прошамкотів, що пан професор йому відступив замовлення і дав водієви десятку… П’єр Міцкевич прокинувся у чужій квартирі від жорстокої спраги. Він почовгав на кухню, довго пив прямо з бідона, потім зазирнув у вітальню, де світилося. Його приятеля О. Коп-Аума не було, а перед потрійним дзеркалом сидів дуже старий дідок і гірко плакав.