Три мушкетери
Шрифт:
— За скільки кроків?
— Кроків за п'ятсот.
— То ми ще встигнемо доїсти курку й випити по склянці вина за твоє здоров'я, Д'Артаньяне!
— За твоє здоров'я! — підхопили Портос і Араміс.
— Гаразд, за моє здоров'я! Хоч я й не певен, що ваші побажання принесуть мені велику користь.
— Стривай! — сказав Атос — Аллах великий, як кажуть послідовники Магомета [204] , і майбутнє в його руках.
204
Магомет —
Вихиливши склянку й поставивши її біля себе, Атос неквапливо підвівся, взяв перший-ліпший мушкет і підійшов до бійниці.
Портос, Араміс і Д'Артаньян зробили те саме. Що ж до Грімо, то він отримав наказ стати позаду чотирьох друзів і перезаряджати мушкети.
За хвилину з'явився гурт людей. Вони йшли вздовж вузької траншеї, що правила за хід сполучення між бастіоном і містом.
— Хай йому грець! — вигукнув Атос — Бракувало ще нам мати клопіт через якихось городян, озброєних кирками, заступами й лопатами! Досить було Грімо подати їм знак, і вони забралися б геть. Я певен: ці небораки дали б нам спокій.
— А я маю щодо цього сумнів, — сказав Д'Артаньян, — бо щось вони прямують до нас аж надто рішуче. До того ж, там не тільки городяни; з ними йдуть бригадир і четверо солдатів, озброєних мушкетами.
— Це тому вони такі рішучі, що не бачать нас, — зауважив Атос.
— Правду кажучи, — вигукнув Араміс, — мені просто гидко стріляти в цих бідолашних городян.
— Поганий той священик, — мовив Портос, — який жаліє єретиків [205] .
205
Єретик — людина, що відступила від догм (понять, ідей, які вважаються істинними за будь-яких умов і приймаються без доказів) пануючої церкви; послідовник єресі.
— Справді, — погодився Атос — Араміс має слушність. Я піду й попереджу їх.
— Якого біса ви надумали? — вигукнув Д'Артаньян. — Вас уб'ють, мій любий Атосе.
Та Атос, пустивши повз вуха ці слова й ставши в проломі з мушкетом в одній руці та капелюхом у другій, гукнув до солдатів і землекопів. Ті, вражені його появою, зупинилися за півсотні кроків од бастіону.
Атос шанобливо вклонився й крикнув:
— Панове! Я й мої друзі снідаємо зараз на бастіоні. А що ви самі знаєте, як неприємно, коли вам перебивають сніданок, то ми просимо вас, якщо вже вам і справді конче треба побувати тут, зачекати, поки ми доснідаємо, або прийти сюди трохи пізніше, коли, звичайно, вам просто не спаде на думку рятівна ідея покинути бунтівників і разом з нами підняти келих за здоров'я французького короля.
— Стережись, Атосе! — вигукнув Д'Артаньян. —
— Ta бачу, бачу, — відповів Атос — Але ці городяни так погано стріляють, що не влучать у мене.
Тої ж самої миті пролунало чотири постріли. Але кулі, пролетівши повз Атоса, розплющились об каміння навколо нього.
Чотири постріли одразу ж прогриміло у відповідь. Проте вони були набагато влучніші, ніж постріли нападаючих: троє солдатів упали мертвими, а одного землекопа було поранено.
— Грімо, другий мушкет! — наказав Атос, усе ще стоячи в проломі.
Грімо негайно виконав наказ. Портос, Араміс і Д'Артаньян знову зарядили свої рушниці. За першим залпом пролунав другий: бригадир і два землекопи лягли на місці, решта кинулися навтьоки.
— Вперед, панове! — скомандував Атос.
Вискочивши з-за стін форту, четверо друзів побігли до поля бою, підібрали чотири мушкети та спис бригадира і, певні, що втікачі тепер не спиняться аж до самого міста, повернулися на бастіон з трофеями.
— Перезарядіть мушкети, Грімо, — наказав Атос — А ми, панове, сідаймо доснідувати й кінчати розмову. На чому ми зупинились?
— Я пригадую, — сказав Д'Артаньян, дуже зацікавлений тим, куди саме має вирушити міледі, — ти казав, що міледі залишила береги Франції.
— Вона поїхала до Англії, — пояснив Атос.
— Навіщо?
— Вона має намір або сама вбити Бекінгема, або підіслати до нього вбивцю.
Д'Артаньян не міг стримати обурення.
— Та це ж підлість! — вигукнув він.
— О, щодо підлості, — мовив Атос, — то це мало мене обходить. Тепер, Грімо, коли ви знову зарядили мушкети, — вів мушкетер далі, — візьміть спис бригадира, прив'яжіть до нього серветку й приладнайте його на вежі нашого бастіону, аби ці бунтівники ла-рошельці бачили, що вони мають справу з хоробрими й вірними солдатами короля.
Грімо мовчки виконав наказ. За хвилину над головами друзів замайорів білий прапор. Грім оплесків привітав його появу: на валу вже юрмилася сила-силенна солдатів — не менше половини табору.
— Як! — знову озвався Д'Артаньян. — Тебе анітрохи не бентежить, що вона вб'є Бекінгема або підішле когось іншого вбити його? Але ж герцог — наш друг.
— Герцог — англієць, герцог воює проти нас. Хай вона робить з герцогом, що хоче, мене це не цікавить.
— Ні, — заперечив Д'Артаньян, — я не покину напризволяще Бекінгема. Хоч би вже й тому, що він подарував нам чудових коней…
— А головне, чудові сідла, — докинув Портос, в якого на плащі вже давно був нашитий галун від його сідла.
— До того ж Бог завжди хоче каяття грішника, а не його смерті, — мовив Араміс.
— Амінь, — сказав Атос — Ми повернемось до цього згодом, якщо вам буде завгодно. Але в ту хвилину мене понад усе турбувало — і я певен, Д'Артаньяне, що ти зрозумієш мене, — як би відібрати в цієї жінки листа, що його вона випросила в кардинала й за допомогою якого збиралася любесенько знищити тебе, а можливо, і всіх нас.
— Та що вона, й справді якийсь демон? — вигукнув Портос, передаючи свою тарілку Арамісові, що саме розкладав смаженю.