Три мушкетери

Дюма-отец Александр

А тим часом, проскакавши верхи цілу ніч, вона о сьомій годині ранку прибула до форту де Ла Пуант, о восьмій годині була вже на борту судна, а о дев'ятій годині корабель, маючи каперне свідоцтво [201] за підписом кардинала про відплиття до Байонни [202] , знявся з якоря й поплив до берегів Англії.

XVI. Бастіон Сен-Жерве

Прийшовши

до друзів, Д'Артаньян застав їх усіх у тій самій кімнаті. Атос сидів замислившись, Портос підкручував вуса, Араміс молився, час од часу заглядаючи до невеличкого молитовника, вишукано оправленого в блакитний оксамит.

201

Каперне свідоцтво — посвідчення на право ведення приватного судна.

202

Байонна — портове місто на південному заході Франції, тобто у протилежному від Англії боці.

— Тисяча чортів, панове! — сказав Д'Артаньян. — Сподіваюся, ваші новини справді варті уваги, бо я ніколи в світі не подарую вам, коли ви змусили мене марно бігти до вас, замість дати спокій після нічного штурму бастіону й роззброєння його гарнізону. Ах, панове, чому вас там не було! Ото було жарко!

— Ми потрапили до іншого місця, де теж було не холодно! — відповів Портос, хвацько підкручуючи вуса.

— Тихше! — прошепотів Атос.

— Ого! — мовив Д'Артаньян, помітивши, що мушкетер ледь помітно насупив брови. — Схоже, ви й справді маєте якісь новини.

— Арамісе, — спитав Атос, — ви, здається, снідали позавчора в корчмі «Гугенот»?

— Авжеж.

— Як там?

— Я дуже погано поїв: був пісний день, а вони подавали тільки скоромне.

— Отакої! — здивувався Атос — Щоб у морській гавані та не було риби?

— Вони кажуть, — відповів Араміс, знову беручи в руки свого молитовника, — що відколи, за наказом кардинала, стали будувати дамбу, вся риба втекла у відкрите море.

— Тільки я не про це вас питаю, Арамісе, — вів далі Атос — Я хочу знати: чи вільно ви там почувалися і чи ніхто вас не турбував?

— Здається, мені там і справді ніхто не докучав… Авжеж, Атосе, для того, що ви маєте на увазі, «Гугенот» — підходяще місце.

— То ходімте до «Гугенота», — запропонував Атос, — бо тут стіни наче з паперу.

Д'Артаньян, який добре вивчив звички свого друга і з єдиного його слова, жесту або знаку міг збагнути всю серйозність становища, взяв Атоса під руку й вийшов з ним із кімнати, ні про що не питаючи. Портос та Араміс рушили слідом за ними, розмовляючи про щось.

Зустрівши по дорозі Грімо, Атос знаком запропонував йому йти з ними. Грімо, як і завжди, мовчки підкорився; бідолаха дійшов до того, що вже майже розучився розмовляти.

Друзі зайшли до корчми. Була сьома година ранку, тільки-но почало розвиднятися. Вони замовили сніданок і посідали в залі, де, за словами хазяїна, їм ніхто не міг заважати.

Та, на жаль, час для таємної розмови вони обрали невдало: щойно

просурмили вранішню зорю. Драгуни, швейцарці, гвардійці, мушкетери й кіннотники, щоб розігнати сон та зігрітися від ранкової свіжості, гуртами й по одному заходили до корчми перехилити склянку вина. Це було дуже вигідно корчмареві, але псувало плани чотирьох друзів. Тож вони вельми нечемно відповідали на привітання, тости і жарти своїх бойових товаришів.

— Годі! — сказав Атос — Так ми ще можемо посваритися з ким-небудь, а це нам зараз зовсім ні до чого. Д'Артаньяне, розкажіть, як ви провели цю ніч; про свою ми розповімо вам пізніше.

— Ай справді, — озвався якийсь кіннотник, — ви вночі були в траншеях, панове гвардійці, і, здається, добряче поскубли ла-рошельців?

Д'Артаньян глянув на Атоса, ніби питаючи, чи відповідати непроханому співрозмовникові.

— Слухай, — сказав Атос, — невже ти не чуєш, що пан де Бюзиньї робить тобі честь і звертається до тебе? Розкажи, що сталося у вас сьогодні вночі, адже добродіям цікаво знати про це.

— Фи фзяли пастіон? — спитав швейцарець, який пив ром з пивного кухля.

— Так, добродію, — вклонившись, відповів Д'Артаньян, — нам випала така честь. Ми навіть підклали, як ви, може, чули, під один з його рогів бочку з порохом, і коли вона вибухнула, то зробила в стіні чималий пролом; та й всі стіни почали обсипатися — адже бастіон досить старий.

— А який це бастіон? — спитав драгун, тримаючи наштрикнуту на шаблю гуску, яку він приніс сюди засмажити.

— Бастіон Сен-Жерве, — відповів Д'Артаньян, — з якого ла-рошельці весь час обстрілювали наших фортифікаційних робітників.

— Жарко було?

— Ще б пак! Ми втратили п'ять душ, а ла-рошельці — вісім чи й десять.

— Тшорт запирай! — вигукнув швейцарець, який, незважаючи на чудовий вибір лайок, що існував у німецькій мові, лаявся тільки по-французьки.

— Цілком можливо, — зауважив кіннотник, — що вранці вони пошлють туди саперів, і ті відбудують бастіон.

— А чого ж, — відповів Д'Артаньян.

— Панове, — сказав Атос, — пропоную заклад.

— Авшеш, саклат! — підхопив швейцарець.

— Який заклад? — спитав кіннотник.

. — Стривайте, — мовив драгун і поклав свою шаблю, наче рожен, на два великі залізні тагани, під якими палав огонь, — я теж не маю нічого проти закладу. Гей, хазяїне! Мерщій підставте лист, а то сало буде капати у вогонь. Чого пропадати такій смакоті!

— Це прафта, — сказав швейцарець. — Гусячи шир душе смашно з фаренням.

— Отак! — полегшено зітхнув драгун. — А тепер поговорімо про заклад! Ми слухаємо вас, пане Атосе!

— На що ви хочете закластися? — спитав кіннотник.

— Ось послухайте! Я пропоную вам, пане де Бюзиньї, йти в заклад, — відповів Атос, — що ми — троє моїх друзів, добродії Портос, Араміс і Д'Артаньян, та я — поснідаємо в бастіоні Сен-Жерве й пробудемо там рівно годину, хвилина в хвилину, хоч би як ворог намагався вибити нас звідти.

Портос і Араміс перезирнулись, зрозумівши, що Атос має на гадці.

— Зглянься, — прошепотів Д'Артаньян на вухо Атосові, — адже нас там уб'ють.