Три мушкетери
Шрифт:
— Атож, — сказав кардинал.
— А чи не вважає ваше високопреосвященство, що страта Равальяка стала грізною пересторогою для всіх, кому хоч на мить спаде на думку наслідувати його приклад?
— За всіх часів і в усіх державах, особливо якщо ці держави роздирали релігійні чвари, ніколи не бракувало фанатиків, котрі нічого так не прагнуть, як стати мучениками. Я оце пригадав, що пуритани страшенно злі на герцога Бекінгема і що їхні проповідники називають його антихристом.
— То й що ж? — спитала міледі.
— А те, — вів далі кардинал байдужим голосом, — що тепер досить було б лише зустріти,
— Звичайно, — сказала міледі холодно, — таку жінку можна знайти.
— Ну що ж! Така жінка, вклавши в руки якого-небудь фанатика кинджал Жана Клемана або Равальяка, врятувала б Францію.
— Так, але вона стала б співучасницею вбивці.
— А хіба хтось дізнався про імена співучасників Равальяка або Жана Клемана?
— Ні, бо, певно, ці люди стояли надто високо, щоб їх наважилися шукати там, де вони були. Не для кожного спалять палату суду, ваша світлосте.
— То ви гадаєте, що пожежа палати суду не була випадковістю? — спитав Рішельє таким тоном, наче це запитання не мало для нього ніякого значення.
— Особисто я, ваша світлосте, взагалі нічого не гадаю, — відповіла міледі, — я наводжу факти — тільки й того. Я лише кажу, що коли б носила ім'я мадемуазель де Монпансьє [200] або королеви Марії Медичі, то стереглася б куди менше, ніж тепер, називаючись леді Кларік.
— Ваша правда, — погодився Рішельє. — То чого б ви хотіли?
— Я хотіла б мати наказ, який наперед схвалював би все, що я вважатиму за потрібне зробити на благо Франції.
200
Катрін-Марі де Лоренн, герцогиня де Монпансьє (1522–1596), брала активну участь у війнах Ліги; її підозрювали — щоправда, без достатніх підстав — у підбурюванні Жана Клемана на вбивство Генріха III.
— Але спершу треба знайти жінку, про яку я казав і яка мріяла б про помсту герцогові.
— Її знайдено, — сказала міледі.
— Потім треба знайти фанатика, який правитиме за знаряддя Божественного правосуддя.
— Він знайдеться.
— Ну що ж! — мовив кардинал. — Тоді й настане час віддати наказ, про який ви оце згадали.
— Ваше високопреосвященство має слушність, — відповіла міледі, — і я глибоко помилялась, вбачаючи в дорученні, яким ви мене удостоюєте, щось інше, ніж те, що я маю зробити насправді: тобто переказати герцогові від імені вашого високопреосвященства, що ви знаєте все про те перевдягання, яке дозволило йому зустрітися з королевою на маскараді в дружини конетабля; що у вас є докази побачення в Дуврі королеви з якимось італійським астрологом, хоч це був не хто інший, як герцог Бекінгем; що ви наказали написати невеличкий і вельми дотепний роман про відомі пригоди в Ам'єні з планом саду, де ці пригоди розігрувались, і з портретами виконавців, які брали в них участь; що Монтегю в
Коли ж усе-таки герцог не відступиться від своїх намірів, то, оскільки моя місія обмежується тільки цими дорученнями, мені лишиться єдине — благати Бога, щоб він сотворив чудо, яке врятувало б Францію. Правильно я вас зрозуміла, ваше високопреосвященство? Мені більше нічого не треба робити?
— Ви зрозуміли мене правильно, — сухо відказав кардинал.
— А тепер, — вела далі міледі, мовби не помічаючи, що герцог Рішельє заговорив іншим тоном, — тепер, коли я маю вказівки вашого високопреосвященства щодо ваших ворогів, чи не дозволить ваша світлість сказати два слова про моїх?
— Ви маєте ворогів? — спитав Рішельє.
— Так, ваша світлосте, я маю ворогів, проти яких ви повинні всіма засобами підтримати мене, бо я здобула їх, виконуючи доручення вашого високопреосвященства.
— Хто ж вони?
— По-перше, ця нікчемна інтриганка Бонасьє.
— Вона в Мантській в'язниці.
— Тобто вона була там, — відповіла міледі, — але тепер королева, діставши від короля наказ, перевела її до монастиря.
— До монастиря? — перепитав Рішельє.
— Так, до монастиря.
— До якого?
— Не знаю, це зберігається в таємниці.
— Я дізнаюсь про цю таємницю!
— І ваше високопреосвященство скаже, в якому монастирі перебуває ця жінка?
— Чом би й ні!
— Чудово. Але я маю ще одного ворога, куди небезпечнішого, ніж ця жалюгідна пані Бонасьє.
— Хто він?
— Її обранець.
— Як його звуть?
— О, ваше високопреосвященство добре його знає! — гнівно вигукнула міледі. — Це наш із вами злий геній: той самий, завдяки якому мушкетери короля перемогли в сутичці гвардійців вашого високопреосвященства; той самий, який тричі вдарив шпагою де Варда, вашого емісара, і зіпсував усю справу з діамантовими підвісками; це той, нарешті, хто, дізнавшись, що я викрала пані Бонасьє, поклявся вбити мене.
— А-а, — мовив кардинал, — я знаю, про кого ви кажете.
— Я кажу про цього негідника Д'Артаньяна.
— Він сміливий юнак, — зауважив Рішельє.
— Саме тому, що він сміливий юнак, його й слід боятися.
— Добре було б, — сказав герцог, — мати бодай якийсь доказ його таємних стосунків з Бекінгемом.
— Доказ! — вигукнула міледі. — Та я дістану вам десяток таких доказів.
— Чудово! Подайте мені ці докази, і я звелю кинути його до Бастилії.
— Гаразд, ваша світлосте! А потім?
— Для тих, хто потрапляє до Бастилії, немає ніякого «потім», — глухим голосом відповів кардинал. — Ет, хай йому чорт! — вів далі Рішельє. — Коли б я так само легко міг позбутися свого ворога, як позбавити вас ваших, і коли б мені треба було боротися проти тих людей, щодо яких ви просите в мене безкарності!..
— Ваша світлосте, ну ж бо, поміняймося! — вигукнула міледі. — Життя за життя, людина за людину! Віддайте мені цього, а я віддам вам того, іншого.