Три мушкетери
Шрифт:
Фелтон похнюпився, не обізвавшись і словом. Що ж до лорда Вінтера, то він бігцем спустився по сходах і квапливо подався до гавані.
XXX. У Франції
Коли англійському королю Карлові І доповіли про смерть Бекінгема, він передусім подумав, як би зарадити тому, щоб ця страшна звістка зовсім не збентежила ла-рошель-ців. Отож він спробував, як пише в своїх «Мемуарах» Рішельє, приховувати від них новину якомога довше: наказав закрити всі гавані свого королівства й ретельно стежити за тим, щоб жоден корабель не вийшов у море, аж поки військо, яке споряджав Бекінгем, не вирушить під Ла-Рошель. За відправкою війська король узявся наглядати сам.
Він довів суворість
Та оскільки цей наказ він оддав тільки через п'ять годин після трагічної події, тобто о другій годині пополудні, то два кораблі встигли все-таки вийти з гавані. На одному з них, як ми знаємо, пливла міледі, котра вже здогадувалась про те, що сталося, і остаточно переконалась у справедливості своїх припущень, побачивши, як на щоглі адміральського корабля затріпотів чорний прапор.
241
Ост-індські кораблі, або кораблі ост-індських компаній — судна, що належали привілейованим монопольним торговельним об'єднанням західноєвропейських купців, які відігравали велику роль у здійсненні колоніальної політики в країнах Південної Азії в XVII–XIX століттях.
242
Тобто Голландській республіці.
Що ж до другого корабля, то про те, як він відплив і хто був на ньому, ми розповімо трохи згодом.
А втім, у таборі під Ла-Рошеллю за цей час не сталося нічого нового. Тільки король, який завжди страшенно нудьгував, а в таборі, слід гадати, нудьгував іще більше, вирішив поїхати інкогніто до Сен-Жермена на день святого Людовіка й доручив кардиналові спорядити йому ескорт [243] лише з двадцятьох мушкетерів. Кардинал, якому іноді також передавалась нудьга короля, залюбки надав цю відпустку своєму можновладному помічникові; той обіцяв повернутися не пізніше п'ятнадцятого вересня.
243
Ескорт — військовий конвой, охорона, супровід.
Поставлений до відома його високопреосвященством, пан де Тревіль негайно зібрався в дорогу і, знаючи, що його друзям, з невідомих йому причин, дуже хочеться, а точніше, конче треба побувати в Парижі, включив їх до королівського ескорту.
Наші мушкетери дізналися про цю новину за чверть години після пана де Тревіля, бо він саме їм першим сповістив про неї. Ось коли Д'Артаньян зміг нарешті повною мірою оцінити милість кардинала, який таки дозволив йому надіти мушкетерський плащ. Якби не ця обставина, юнакові довелося б залишатися в таборі, і друзі поїхали б без нього.
Нема чого й казати, що цю нетерплячку повернутись до Парижа викликала в них небезпека, яка загрожувала пані Бонасьє, коли б вона зустрілася в Бетюнському монастирі зі своїм смертельним ворогом — міледі. Тому, як ми вже знаємо, Араміс негайно написав листа до Тура тій самій білошвейці Марі Мішон, що мала такі впливові знайомства, й попросив її дістати в королеви дозвіл на звільнення пані Бонасьє з монастиря та на її від'їзд до Лотарингії або до Бельгії. Відповідь не примусила себе довго чекати, і за півтора тижня Араміс одержав такого листа:
«Мій любий кузене,
ось вам дозвіл моєї сестри забрати нашу юну служницю з Естонського монастиря, повітря якого, на вашу думку, шкідливе для неї. Моя сестра надсилає вам свій дозвіл тим охочіше, що вона дуже любить славну дівчину й сподівається стати їй у пригоді згодом.
Обіймаю вас.
Марі Мішон».
До цього листа було додано дозвіл такого змісту:
«Абатисі [244] Бетюнського монастиря належить
У Луврі, 10 серпня 1628 року. Анна».
244
Абатиса — ігуменя (начальниця) жіночого католицького монастиря.
Можна собі уявити, яку зливу дотепів викликали в наших друзів ці родинні стосунки Араміса з білошвейкою, що називала королеву своєю сестрою. А втім, двічі чи тричі зашарівшися по самісінькі вуха від досить-таки брутальних жартів Портоса, Араміс попросив більше про це не згадувати й сказав, що коли хтось із друзів прохопиться бодай єдиним словом, він більше ніколи не звернеться в таких справах по допомогу до своєї кузини.
Отож, вони більше не говорили про Марі Мішон, тим паче що четверо мушкетерів досягли своєї мети: вони дістали дозвіл забрати пані Бонасьє з Бетюнського монастиря кармеліток. Правда, від цього дозволу, поки друзі перебували в таборі під Ла-Рошеллю, тобто на другому кінці Франції, їм було мало користі, а тому Д'Артаньян уже збирався прямо сказати панові де Тревілю, яка важлива для нього ця поїздка, й попросити у свого капітана відпустку. Аж тут молодого гасконця та його товаришів повідомили, що король вирушає до Парижа в супроводі ескорту з двадцяти мушкетерів і що вони призначені в цей ескорт.
Друзі невимовно зраділи. Вони послали слуг уперед з вантажем, а на ранок виїхали самі.
Кардинал супроводив його величність від Сюржера до Мозе, і там король та його міністр побажали одне одному всього найкращого, наче найщиріші друзі.
Хоч король хотів прибути до Парижа двадцять третього числа, тож прагнув їхати якомога швидше, проте він щоразу зупинявся, тільки-но бачив сороку, і пильно стежив за її летом, а потім починав полювати на неї. Цю розвагу, до якої привчив його герцог де Люїн [245] , Людовік XIII дуже любив. Коли таке траплялось, шістнадцять мушкетерів з двадцяти дуже раділи з нагоди збавити час; але четверо наших друзів проклинали все на світі. Особливо нервував Д'Артаньян, в якого з досади аж у вухах дзвеніло, що Портос пояснював такими словами:
245
Шарль Д'Альбер, герцог де Люїн (1578–1621) — конетабль Франції. Навчаючи молодого Людовіка XIII прийомів соколиного полювання, заслужив його особливу прихильність. У 1617 році після убивства Кончіні став ініціатором приєднання до Франції Беарну та запровадження там католицтва як державної релігії, що спричинилося до народних заворушень, внаслідок чого де Люїн потрапив в опалу.
— Одна дуже вельможна дама казала мені: це ознака того, що про вас десь згадують.
Нарешті в ніч проти двадцять третього ескорт прибув до Парижа. Король подякував панові де Тревілю й дозволив йому розподілити між мушкетерами чотириденні відпустки з умовою, щоб ніхто із щасливців, під страхом ув'язнення в Бастилії, не показувався в людних місцях.
Перші чотири відпустки, як легко здогадатися, дістали наші друзі. Більше того — Атос домігся в пана де Тревіля шістьох днів замість чотирьох; приєднавши до них ще й дві ночі, бо вони виїхали двадцять четвертого о п'ятій годині вечора, а пан де Тревіль милостиво позначив відпускне свідоцтво ранком двадцять п'ятого.
— Ет, по-моєму, ми самі вигадуємо складності з приводу найпростіших речей, — сказав Д'Артаньян, що, як відомо, ніколи ні в чому не сумнівався. — За два дні, загнавши двох чи трьох коней (мені це байдуже, гроші я маю), я домчу до Бетюна, віддам абатисі листа королеви й відвезу мою кохану Констанцію не до Лотарингії й не до Бельгії, а до Парижа, де вона знайде ще надійніший притулок, особливо поки кардинал лишатиметься під Ла-Рошеллю.
А тоді, повернувшись з походу, ми вже зуміємо добитися від королеви — почасти з допомогою її кузини, почасти за послуги, зроблені нами самими, — всього, чого попросимо. Тож сидіть собі тут і не витрачайте марно сил. Ми вдвох — я і Планше — впораємося з цією нескладною справою.