Три мушкетери
Шрифт:
«Мій любий Атосе, я був би дуже радий, якби ви відпочили тижнів зо два, як цього потребує ваше здоров'я. Можете поїхати на води у Форж або кудись-інде, куди самі схочете, тільки швидше одужуйте.
Відданий вам
Тревіль».
— Ця відпустка і цей лист, Атосе, означають лише те, що вам треба негайно рушати зі мною в дорогу.
— На води в Форж?
— Туди або кудись в інше місце.
— Для служби королю?
— Королю або королеві; хіба ми не слуги їх величностей? Тут до кімнати ввійшов Портос.
— Тисяча чортів! — вигукнув він. —
— Відтоді, як у них з'явилися друзі, що стали робити це за них, — відповів Д'Артаньян.
— Он як… — пробурмотів Портос — Тут, здається, запахло новинами?
— Авжеж, ми рушаємо в дорогу, — сказав Араміс.
— Куди? — запитав Портос.
— Слово честі, я не знаю нічого, — признався Атос — Спитай у Д'Артаньяна.
— В Лондон, панове, — пояснив Д'Артаньян.
— В Лондон! — вигукнув Портос — А що ми робитимемо в Лондоні?
— Цього я не маю права вам сказати, панове; ви мусите повірити мені на слово.
— Але для подорожі в Лондон потрібні гроші, — зауважив Портос, — а їх у мене немає.
— І в мене, — сказав Араміс.
— І в мене, — додав Атос.
— А в мене вони є, — мовив Д'Артаньян, вийнявши з кишені торбинку й поклавши її на стіл. — Тут триста пістолів; хай кожен візьме по сімдесят п'ять — цього цілком вистачить на дорогу до Лондона і назад. А втім, я ладен присягнути: всі ми до Лондона не доїдемо.
— Чому?
— Бо, можливо, дехто з нас відстане по дорозі.
— Отже, ми вирушаємо в похід?
— І навіть у дуже небезпечний, мушу вас попередити.
— Маєш! — вигукнув Портос — То коли вже ми ризикуємо життям, я б хотів принаймні знати, в ім'я чого це робиться.
— І тобі від цього полегшає? — спитав Атос.
— І все-таки, — сказав Араміс, — я згоден з Портосом.
— А хіба король має звичку пояснювати вам свої накази? Ні; він просто говорить: панове, в Гасконі або у Фландрії точаться бої; рушайте туди — і ви рушаєте. В ім'я чого? Ви навіть не замислюєтесь над цим.
— Д'Артаньян має слушність, — зауважив Атос — Ось наші три свідоцтва про відпустку, які ми дістали від пана де Тревіля, і ось триста пістолів, які ми дістали невідомо від кого. Рушаймо ж помирати туди, куди нам наказано. Чи варте наше життя того, щоб ставити стільки запитань? Д'Артаньяне, я готовий іти за тобою.
— Я також, — обізвався Портос.
— І я, — відгукнувся Араміс — До речі, я зовсім не проти, щоб поїхати з Парижа. Мені треба трохи розважитись.
— Чого-чого, а розваг у нас вистачить, панове, запевняю вас, — пообіцяв Д'Артаньян.
— А тепер скажіть, коли ми вирушаємо? — спитав Атос.
— Негайно, — відповів Д'Артаньян. — Не можна марнувати ані хвилини.
— Гей! Грімо, Планше, Мушкетоне, Базене! — гукнули всі четверо своїм слугам. — Наваксуйте наші ботфорти й приведіть коней з головної квартири.
За тих часів кожен мушкетер мав тримати в головній квартирі, як у казармі, свого коня й коня свого слуги.
Планше, Грімо, Мушкетон і Базен
— А тепер накреслимо план походу, — сказав Портос — Куди ми вирушимо спочатку?
— В Кале, — відповів Д'Артаньян. — Це найкоротший шлях до Лондона.
— Ну, то я пропоную ось що…
— Кажи.
— Четверо душ, які подорожують разом, можуть викликати підозру. Д'Артаньян кожному з нас дасть відповідні вказівки. Я виїду вперед на Булонь, щоб розвідати дорогу; Атос виїде через дві години Ам'єнською дорогою; Араміс поїде за нами на Нуайон. Що ж до Д'Артаньяна, то він вибере дорогу, яку сам схоче, й перевдягнеться у вбрання Планше. Планше ж, надівши форму гвардійця, рушить слідом за нами й зображатиме Д'Артаньяна.
— Панове, — сказав Атос, — я гадаю, що слуги не повинні знати про нашу справу: навіть дворянин може випадково виказати таємницю, а вже слуга майже напевно продасть її.
— Як на мене, план Портоса не зовсім вдалий насамперед тому, — мовив Д'Артаньян, — що я й сам до пуття не знаю, які вказівки маю вам дати. Я везу листа — тільки й того. Я не можу зробити трьох копій з цього листа, бо він запечатаний, і тому мені здається, що нам слід їхати разом. Лист лежить ось тут, у цій кишені. — І він показав, де лежить лист. — Якщо мене вб'ють, один з вас візьме листа, і ви поїдете далі; якщо уб'ють і його, настане черга третього і так далі — аби тільки хтось із нас доїхав до Лондона.
— Браво, Д'Артаньяне! — вигукнув Атос — Я підтримую твою думку. До того ж, треба бути послідовними: я їду на води, ви мене супроводите; замість Форжа я рушаю до моря, бо маю свободу вибору. Нас намагаються затримати, я показую листа пана де Тревіля, а ви — ваші свідоцтва. На нас нападають, ми захищаємось; нас звинувачують у злочині, але ми наполягаємо, що хотіли тільки скупатися в морі. Чотирьох чоловік, які подорожують окремо, дуже легко схопити, тоді як четверо разом — це вже загін. Ми озброїмо чотирьох наших слуг пістолетами й мушкетами; якщо проти нас кинуть хоч ціле військо, ми станемо на бій, і той, хто залишиться живий, одвезе, як сказав Д'Артаньян, листа за адресою.
— Чудово, Атосе! — вигукнув Араміс — Ти говориш не часто, та вже коли скажеш, то не гірше за Іоанна Златоуста [107] . Я — за план Атоса. А ти, Портосе?
— Я також, — відповів Портос, — якщо, звичайно, з ним згоден Д'Артаньян. Д'Артаньянові доручено відвезти листа, тож природно, що він має бути начальником нашої експедиції; хай він вирішує, а ми виконуватимемо його накази.
— Гаразд, — мовив Д'Артаньян, — я за те, щоб ми прийняли план Атоса й рушили в дорогу за півгодини.
107
Іоанн Златоуст (344–407) — діяч східнохристиянської церкви, Константинопольський патріарх з 398 до 403 року; маючи видатний ораторський хист, став відомим своїми проповідями.